^{Текст: Інна СЕМЕНЮК}

Експериментальний театр «Адреналін» відкрив третій сезон. Київський академічний театр на Печерську привіз у Луцьк поетично-музичну виставу «Ліниві та ніжні». 

На виставі побувала й журналістка Район.Культура.

Коли востаннє ви танцювали повільний танець? Такий, що до мурашок, бо про справжнє кохання. Про яке складають вірші, співають пісні, проживають кожною клітинкою тіла… А коли ви востаннє плакали, дивлячись виставу, і в цей час дужче стискали руку коханої людини, яка сидить поряд? «Ліниві та ніжні» саме про таке – про справжнє кохання: яке відчуваєш, проживаєш разом з героями і в яке віриш. І ви тут не лише глядач, ви – співучасник.

В анонсі йшлося: «Це не просто вистава. Це – занурення у саме серце кохання. Це подорож крізь усе, що ми прагнемо, але боїмося відчути: закоханість, пристрасть, ніжність, любов, ревнощі, розчарування». Тож не дивно, що багато глядачів прийшли у театр парами.

Це саме та вистава, на яку варто піти разом з коханою людиною. І вона не просто про любов між чоловіком і жінкою, вона – про щось більше.

Ця вистава – про стосунки мовою поезії, музики й тіла. В її основі – десять віршів Юрія Іздрика і десять пісень, які написані на його вірші і яких ви більше ніде не почуєте. Жива музика, спів, вірші, пластика та дивовижна гра акторів, коли з перших хвилин віриш, що чоловік і жінка на сцені – закохані одне в одного. Бо тут і пристрасть, і ніжність, і любов, і сум, і протистояння, і ревнощі, і шал – чесно, відверто і без прикрас. Історія стосунків мовою поезії, музики й тіла. Історія, за якою не спостерігаєш, а проживаєш.

І якоїсь миті звучить повільна мелодія, чоловік і жінка починають танцювати. Це про особливу близькість, коли танець замість тисячі слів і слова взагалі зайві. А за хвилину актори запрошують на сцену глядачів. Перші пари виходять несміливо, а коли починають танцювати, на їхніх обличчях сяють усмішки. 

«Ліниві та ніжні» – концентрат пристрасті і кохання

«Вистава «Ліниві та ніжні» – унікальна своїми піснями та Іздриківською енергією кохання. Такого концентрату пристрасті і художнього кохання у повсякденному житті не знайдеш. Вистава про кохання, але не про те банальне, а про те глибоке, яке розриває душу на частини», – ділиться акторка та режисерка вистави «Ліниві та ніжні» Ольга Ларіна, коли після завершення показу порожніє зал.

Музику до усіх пісень, які виконуються під час вистави, на слова Юрія Іздрика написав Денис Мартинов, він також їх виконував, грав на гітарі і флейті у супроводі Артема Замкова (віолончель) та Івана Трофименка (фортепіано). І це живий концерт у виставі. Пісні, які хочеться мати у своєму плейлисті, щоб переслухувати знову і знову.   

«Я всім рекомендую в Києві: поїдьте в Музей Корсаків!»

«Ми вчетверте у Луцьку, і тут неймовірно круто. Такого класного простору, де було би сучасне мистецтво, музей і театр, в одному місці, я не зустрічала. Якщо чесно, я всім рекомендую в Києві: поїдьте в Музей Корсаків! І тут дуже приємний глядач, дуже інтелігентний, глибокий, начитаний», – ділиться режисерка Ольга Ларіна.

Ольга Ларіна зізналася, що Луцьк у неї асоціюється з найбільшою картиною у світі (йдеться про «Космогонію», що в Музеї Корсаків – авт.), де ставили торік «Камінного господаря».

«А у мене Луцьк асоціюється з коханням. Тут колись жила моя кохана дівчина, і я приїздив до неї», – підхоплює актор Іван Жилюк.

«Я хотіла, щоб у фіналі було щастя»

«Я хотіла зробити цю історію кохання з хепіендом, бо через роки війни, в якій ми живемо, бачу жагу людей прийти в театр і відчути трошки іншого світу. Взяти сили й енергію, щоб надихнутися і йти далі своїм шляхом. Дати можливість глядачам трішки втекти від реальності, щоб у фіналі було щастя. Нам так не вистачає історій про кохання, а не про війну. Це не просто історія про кохання чоловіка і жінки. Вона про любов до життя», – пояснює Ольга Ларіна.

«У цьому шаленому світі варто дати собі час принаймні подумати, що таке справжнє кохання. І вистава «Ліниві та ніжні» – для цього класний привід. Любіть один одного», – підсумовує Іван Жилюк.

У цій виставі кожен зустрічається зі своєю історією, кожному відгукується і пригадується щось особисте. Після цієї вистави хочеться танцювати, гуляти вечірнім містом з коханою людиною, обійняти або зателефонувати тому, кого досі кохаєш. Це варто побачити. Це варто почути. Це варто прожити.