Маргарита Січкар – про правила свого життя, секрети краси і як українцям стати щасливішими

Маргарита мріє створити в Україні міністерство щастя і вже називає себе його міністром

^{Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА}

^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

Настрій: "ЛЬВІВСЬКА МАЙСТЕРНЯ ШОКОЛАДУ"

Нещодавно київська рестораторка, успішна бізнес-вумен та мама трьох дітей Маргарита Січкар вчила лучан жити зі смаком. Майстер-клас під такою назвою відбувся у Палаці культури.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «ЖИТТЯ ПОВИННЕ БУТИ СМАЧНИМ»: ЯК МАРГАРИТА СІЧКАР ВЧИЛА ЛУЧАН ЖИТИ ЗІ СМАКОМ. ФОТО

Маргарита мріє створити в Україні міністерство щастя і вже називає себе його міністром, адже знає, як бути щасливою і вчить цього інших. Вона видає книги, знімається у фільмах, записує аудіоспектаклі, займається благодійністю, мабуть, легше назвати те, чим вона ще не займалася, ніж навпаки. Тож «Таблоїд Волині» не міг втратити нагоду поспілкуватися з цією непересічною жінкою.

В ексклюзивному інтерв’ю Маргарита Січкар розповіла, що для неї стало переломним моментом, поділилася правилами свого життя та секретами краси.

– Перше традиційне питання “Кавової розмови” - що більше полюбляєте: каву чи чай?

– Залежно від часу доби, зранку люблю каву. А взагалі найчастіше п’ю чай з імбиром – імбир, лимон.

– Як розпочинається ранок щасливої людини?

– Я всім рекомендую не вскакувати з ліжка, а спочатку розплющити очі, потягнутися. От поспостерігайте, як прокидаються коти (у мене вдома дві кішки) – вони відкривають очі, дивляться по сторонах, потім прогинають спину. Ось такий ранок має бути в кожної людини – прокинутися, відчути смак ранку, підійти до вікна, усміхнутися, насолодитися моментом.

– О котрій зазвичай встаєте?

– У мене в спальні немає штор, і я прокидаюся від того, що сонце світить мені в очі.

Прокидаюся рано, десь пів шостої, бо дітей везу в школу. Але перед тим, як їх будити, я приводжу в порядок себе. Зранку приходять найгеніальніші думки, зранку завжди читаю щось філософське. Зараз багато слухаю Садхгуру – індійського містика і йога, послідовника Ошо, дуже подобаються його короткі есе. Щоранку дивлюся на YouTube його поради, він говорить лаконічно на різні теми.

Далі в мене день розпланований, зараз маю 8 різних проектів. Також зранку я займаюся англійською або музикою, граю на фортепіано.

– Ви знаєте майже все, якщо не все, про щастя. А чомусь Україна, якщо вірити дослідженням, займає ледь не останні позиції у рейтингу країн світу за рівнем щастя населення. Як Ви вважаєте, що заважає українцям бути щасливими?

– Ви знаєте, я не погоджуся з цією статистикою, вона абсолютно необ’ єктивна. Тому що я була в Данії і Швеції, і помилково думати, що людина, яка живе у багатій країні, - автоматично більш щаслива.

На своїх майстер-класах я проводжу анкетування, і середня статистика цих опитувань свідчить про достатньо високий рівень щастя – 60-80%.

– Можливо Ви, як магніт, притягуєте уже більш щасливих людей на свої зустрічі?

– Напевне, що так. Ці люди свідомо приходять послухати мене і дізнатися, як підвищити свій рівень щастя.

Розумієте, велика кількість людей, які жаліються на життя, зазвичай лежить на дивані і не вдарить палець об палець для того, щоб щось змінити. Таких людей достатньо у всьому світі. Ми живемо у країні, де постійно щось відбувається, якісь зміни влади, політичної системи. Ми вже звикли до цього, а ось європейці, у них була б паніка. Інколи послухаєш їхні проблеми і смішно стає, думаєш, ви ідіть поживіть у нас, взагалі прозрієте. Але добре там, де нас немає.

Я вважаю Україну країною з великим потенціалом. Одна з моїх цілей – створити міністерство щастя в Україні і показати всьому світові, що щастя можна створити в одній окремо взятій державі, а не чекати, що воно прийде ззовні. Щастя завжди всередині – людини, компанії, сім’ї, країни.

Треба просто людям це пояснити, ось цим я і займаюсь в соцмережах, на своїх майстер-класах.

– А що для Вас стало таким переломним моментом?

– Одного ранку я прокинулася і зрозуміла, що більше так жити не хочу. Кожен день був для мене як день сурка – зранку я вже знала, чим ввечері він закінчиться. Я розуміла, що мужчина біля мене ніяк не налаштований рухатися, змінюватися. Мене багато чого не влаштовувало, прийшлося якось обнулитися.

І ось момент, коли я це визнала, і став тим кроком в сторону одужання. Я почала багато читати на тему щастя, бо мені важливо було зрозуміти, у чому рецепт щастя саме для мене полягає. А як тільки зрозуміла, як все працює, стала розповідати про це людям. Може, хтось скаже: «От, вам легше, ви в Києві…». Та ну, можна бути щасливим і в маленькому місті, і в селі.

Просто у когось розмах побільше, все в ваших руках. Головне знати, що наша освіта не закінчується із школою, університетом, найкращі знання – це життя.

– Всі ці обставини, безумовно, Вас змінили і зробили сильнішою. А чи легко бути сильною жінкою?

– Всі, хто мене добре знає, бачать в мені зміни за останні 3-4 роки. Я працюю над собою.

А щодо сильної жінки, сильна жінка – це та, яка може бути слабкою. Бо та сильна жінка, яку прийнято вважати в соціумі, - яка «коня на скаку зупинить», вона в реальному житті може ридати і плакати. І якраз сильна жінка не соромиться цього показувати.

Сильна жінка – це та, яка може жити так, як вона хоче. І в цьому сила. З мужчинами взагалі не треба боротися, з ними треба працювати тою зброєю, яка дана кожній жінці, - жіночністю. Попросити чоловіків допомогти. Не звалювати на себе його роль.

Я довго думала, чому так багато мужчин зараз стали інфантильними. Це має своє пояснення. До війни геноцидом було знищене найбільш прогресивне чоловіче населення, потім були репресії, війна. За цей час знищили найкращий чоловічий генофонд. Залишились боягузи, мужчини, які повернулись із війни каліками, а жінкам потрібно було народжувати, виховувати. А коли народжувались сини, що вони бачили, який приклад батька? Цей інфантилізм він на генному рівні.

Слава Богу, покоління дітей, які народилися в 2000-х, Z-ки я їх називаю, вони інші. У них вже цього немає. Я не хочу, щоб моя дитина була інфантильною. Хочу, щоб вона робила помилки, брала на себе відповідальність, сама заробляла гроші і гордилася цим. У мене вже дитина (10 років, - авт.) заробляє гроші, знає, як це зробити на YouTube. Це діти, які народились з айпадом, на горшку і з айпадом.

– Можливо тому зараз багато успішних і сильних жінок залишаються самотніми?

– Так, наші мужчини бояться сильних жінок. А ось європейці цінують. Бо в них жінки настільки емансиповані , а ми все-таки дівчатка.

По-друге, самотня вона не завжди. Вона просто чекає того, з ким захоче жити, а не - «шоб було».

Щастя взагалі не в чоловікові. Тому що сім’я – це не чоловік, це твої батьки, діти, брати, сестри. А чоловік – це тимчасовий родич. Тому задача не бути щасливою з кимось, а сама по собі. Коли ви щасливі самі по собі, то вам не страшна самотність. Самотність я дуже люблю.

Бо є «одинокость», а є «одиночество». «Один-оче-ство» - тобто я очі в очі собі дивлюсь. Коли ти наодинці з самим собою. Це час думати про щось глибоке, про себе, дізнатися свої істинні почуття. Це час внутрішнього діалога. А «одинокость» - «одино-кость», це закостенілість, коли навколо вас вакуум, пустота і ви боїтеся залишитися сама з собою. Так ось «одиночество» - це добре, а «одинокость» - це погано.

І чим більше ви наповнені в цей період, тим більше ви креативите, створюєте, вас ніхто не відволікає, така собі внутрішня медитація. Тільки всередині себе ви знаходите відповіді на всі питання. Таке поняття як «ретрит» - це і є побути наодинці з самим собою, коли тебе нічого не відволікає, тільки природа, тиша, власне дихання.

– Маргарита, Вас дуже часто запрошують на різні ток-шоу як експерта. А до кого Ви самі звертаєтеся за порадою?

– Зазвичай я знаходжу відповіді в інтернеті, у просвітлених людей – Ошо, Садхгуру, Далай-лами, Ганді. Бо все вже давно розказали. З мого оточення навряд чи хтось може дати мені якусь пораду. Не те що я їм не довіряю, просто на те питання, яке мене мучить, вони точно не знають відповіді. Тому в мене вчителі віртуальні – YouTube або книги.

– А можете назвати декілька книг, які на Вас найбільше вплинули?

– «Маленький принц» Екзюпері; книга Лені Ріфеншталь , її автобіографія; книга «Кам'яне лице, чорне серце» відомої у світі бізнес-консультантки китаянки Чін-Нінг Чу і Віктор Гюго «Знедолені». Ну ще, звичайно, Айн Ренд «Атлант розправив плечі», «Джерело», «Ми, живі».

– Зовсім скоро, в квітні, у Вас ювілей (50 років, - ред.), маю сказати Вам комплімент – дуже гарно виглядаєте. Поділіться своїм секретом краси.

– Все просто – тому що ти щасливий. Якщо у тебе постійно виробляються серотонін, дофамін і ендорфіни – це гормони щастя, вони омолоджують організм. Ви не відчуваєте свій вік абсолютно. В душІ я можу дозволити все, що завгодно – можу танцювати, веселитися, смітися до упаду.

Продовження молодості – це внутрішня дитина, яка живе в вас. Якщо ви її не забуваєте і лелієте – ця дитина дає вам молодість. Про це ж і «Маленький принц» Екзюпері – про те, щоб не втратити цю внутрішню дитину.

Плюс сон, відпочинок відповідно, режим. Я встаю рано, лягаю спати рано.

– А харчування? Як підтримуєте форму, дотримуєтеся якихось дієт?

– Щоб підтримувати фізичну форму, треба активно займатися спортом, а оскільки я в минулому спортсменка, то якось зараз не люблю спорт. Раніше займалася кросфітом, схудла, але більше не хотілося повертатися до нього.

Я люблю верхову їзду, люблю танці. Але в мене травмоване коліно, треба робити операцію. Коли зроблю її, активно почну займатися бальними танцями, особливо мені подобається аргентинське танго.

А харчування – у мене свідоме харчування. Їм тоді, коли мені хочеться, те, що мені хочеться. Організм сам все знає. Я не сиджу на дієтах.

– А готувати любите? Яка Ваша фірмова страва?

– Улюблена кухня італійська, у мене 10 років був італійський ресторан. Тому мої діти люблять пасту і все, що з цим пов’язане. А фірмові страви мої – рибні, їх люблю.

Часто не готую, але вже як стаю біля плитки – то багато всього: перше, друге, третє і кампот.

– Назвіть три правила життя Маргарити Січкар

– Перше правило – поспішати повільно.

Друге – робити тільки те, що ти любиш, що приносить тобі задоволення.

Третє – поважати людей, усіх. Їх культуру, їх професію, соціальний статус.

Це, напевне, три речі, які я практикую регулярно і даю своїм дітям в тому числі.

Взагалі в мене є ще таке правило, я його почула від відомої ізраїльської журналістки Єви Левіт: «Ніколи не думай, як інші, але завжди думай про інших». Тобто щоб твоя індивідуальність не заходила на територію інших людей. Це називається соціальна коректність проживання, це повага.

– Повертаючись до теми щастя, думаю, Ви про це можете довго розповідати, але якщо говорити коротко, як би одним реченням сказали: «Щастя – це...»?

– Щастя – це стиль життя. І йому можна навчитись.