«Піду нап'юсь»: луцький майстер показав свій «творчий безлад». ФОТО
Відомий луцький майстер і реконструктор Віктор Іщук (Сільвер) показав свій «творчий куточок».
05 Серпня 2021
Робоче місце людини може багато про неї розповісти. Воно є віддзеркаленням людської особистості, її характеру та звичок. Чи охайне воно, а чи захаращене різним непотребом. Кожен предмет, який там бачимо, може щось повідомити про свого господаря.
Цього разу «Таблоїд Волині» зазирнув у саме серце, Святую святих відомого волинського мультиінструменталіста й реконструктора історичних пам’яток – майстерню Віктора Іщука, більш знаного як Сільвер.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/24.jpg[/img]
Для Віктора майстерня – це його життя. Тут він проводить більшість свого часу. Оскільки чоловік не має постійного місця роботи, то виробництво музичних інструментів, давньої зброї та елементів інтер’єру Середньовіччя дає йому змогу заробляти кошти: «Я працював на різних роботах, але всі покидав, тому що хочу робити те, що я хочу. Нехай воно не стабільно, але я можу сісти і за один вечір зробити волинку, яка буде коштувати 1 – 1,5 тисячі гривень».
Майстерня волинського умільця розташована в селищі Підгайці поблизу Луцька. Мабуть, саме мальовничі краєвиди й колорит сільської місцевості надихають митця на створення робіт.
Обійстя Сільвера, де й розташована його майстерня, охороняє невеликий, проте відважний собака, який зустрічає гостей, як і прийнято в такому разі, гучним і затятим гавкотом. Проте господаря слухається, тому, за його вказівкою, замовкає.
І нарешті, воно: робоче місце Віктора Іщука. Приміщення досить компактне, однак простору вистачає. Одразу впадає в очі безліч речей найрізноманітнішого призначення. Та всі ці деталі охайно складені й мають свої місця. Тут є багато поличок і підставок, на яких красуються молотки, плоскогубці, стамески, ручні рубанки, затискачі та інші інструменти, необхідні для обробки деревини.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/21.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/27.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/31.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/57.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/58.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/60.jpg[/img]
В одному з кутів стоїть токарський верстат для обробки дерева. Але верстат не простий, а…зроблений Сільвером власноруч (!): «Все сам зробив. Мотор взяв від пральної машинки. Щоб його змайструвати, потратив 300 гривень і день роботи. Китайський верстат коштував би на той час близько 2 тисяч гривень. Я схожі схеми бачив в інтернеті, трошки по-своєму сконструював».
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/28.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/92.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/95.jpg[/img]
Стіни приміщення обвішані кресленнями музичних інструментів. Їх майстер бере за основу, але зовнішній дизайн виробів придумує сам. «Головне, щоб внутрішній діаметр був витриманий, діаметри отворів і відстань між ними» - каже Сільвер.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/37.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/38.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/39.jpg[/img]
Привертають увагу два великих, на чистому білому папері креслення: зображення кобзи Остапа Вересая та торбана гетьмана Івана Мазепи. За словами Сільвера, він роздобув їх в кобзарському цеху Юрка Фединського. А той знімав розміри з музейних експонатів. Фединський – американець, який приїхав до України й почав займатися відновленням українських народних інструментів: кобз, бандур. Таким чином, відроджуючи українські традиції.
Віктор має на меті відтворити ці музичні пам’ятки самостійно у своїй майстерні.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/41.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/42.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/19.jpg[/img]
Найулюбленішим музичним інструментом Сільвера, як відомо лучанам, котрі знайомі з місцевим талантом, є волинка. Про цей давній інструмент чоловік розповість вам чимало. Зокрема те, що походить він з Волині, про що й свідчить його назва. При вході в приміщення майстерні на одному зі столів лежить вона – волинка Віктора Іщука.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/14.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/34.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/45.jpg[/img]
От що розповів сам Сільвер про своє захоплення волинками: «Десь років 9 тому наснилося, що я граю на волинці. Дуже реалістичний сон був. Зразу купити схотів. Подивився на ціни, за голову схопився. Якщо взяти нормальну шотландську волинку, вона коштує 5-6 тисяч євро. В німецького майстра одного – від 2 тисяч євро».
Неймовірно високі ціни на інструмент змусили чоловіка задуматися над створенням волинки своїми руками. Хоч і не з першого разу, однак Сільверу вдалось змайструвати волинку, яка би функціонувала справно. Та на цьому він не зупинився: «Я вже зробив 58 волинок. Продав їх по світу. Залишилася тільки одна (та, що в майстерні; В. Б.). В мене вони коштують від 800 гривень і вище. Найдорожчу волинку продав десь 3-4 роки тому за 3,5 тисячі гривень».
Відверто невисокі ціни, порівняно з іншими виробниками, Віктор пояснив бажанням, щоб кожна людина змогла придбати інструмент, який їй подобається. «Я теж хочу гітару Fender, а в мене Hohner дешева. Кожен хоче на Ferrari їздити, але змушений їздити на Ладі Калина». Таким чином Сільвер дає кожному можливість мати свій «Ferrari», – каже майстер.
У майстерні можна помітити багато різних дощечок, колод, трубок. Все це Віктор використовує для виготовлення музичних інструментів.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/13.jpg[/img]
За розповідями Сільвера, слов’яни дуже любили для виробів брати бузину через те, що вона має порожнистість всередині. Тому з неї легко зробити трубку.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/33.jpg[/img]
За сировину брали також очерет. Але він більш крихкий, тому інструменти з очерету були недовговічними.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/18.jpg[/img]
На дорожчі інструменти слід використовувати заготовки з фруктових дерев: вишні, абрикоса, груші. Вони повинні добре висушитися і вистоятися до того, як із них щось можна буде робити.
Віктор зазвичай заготовляє дерево сам, тому знає тонкощі й особливості процесу. «Різати треба в кінці зими – на початку весни, коли мороз хороший і в дереві немає соку, – каже він. – Якщо його зрізати літом чи весною – воно все потріскає. І правильно треба сушити».
Для кінцевої обробки струнних музичних інструментів Сільвер використовує різні лаки: шелак, каніфоль, янтар. Їх потрібно розводити в спирті. Такі лаки найкращі, вважає чоловік.
Біля токарського верстата висить фотографія колісної ліри. «Це ліра Івана Власюка, музейний зразок, – пояснює Віктор. – В київському музеї її сфотографували, поклавши пачку цигарок біля неї. А потім розтягнули фото в натуральний розмір. І я вже з неї знімав усі виміри і робив».
На столі лежать кілька виробів, які називаються желійками. Інша назва – ріжки. Це деталі до волинки.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/26.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/35.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/61.jpg[/img]
Сільвер виготовляє також флейти, використовуючи різні матеріали для цього: водопровідні труби ПВХ, бамбук.
Під час оглядин чоловік приніс ще два музичних інструменти: гуслі й ліру, а також продемонстрував їхнє звучання.
[img data=wat]24_08_2015_675797155/71.jpg[/img]
Гуслі – давньоруський музичний інструмент. «Зараз багато людей думають, що це російський інструмент. Але це не так. Просто вони в Росії збереглися. Насправді вони ще з Київської Русі походять».
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/70.jpg[/img]
А щодо ліри, Сільвер розповів, що в кобзарському цеху в Києві такий інструмент продають за 1 тисячу доларів. Він же ж свою ліру збирається продати за 3 тисячі гривень.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/73.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/79.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/99.jpg[/img]
Було б дивно не знайти в майстерні Віктора, прихильника лицарських боїв, зброї. І таки знайшли.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/22.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/46.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/53.jpg[/img]
Цей шотландський палаш і ніж також є роботами Віктора.
Є й у приміщенні сучасного лицаря справжні лицарські обладунки. Як зізнався Сільвер, дещо він зробив сам, як от оцей шолом, за основу якого чоловік взяв звичайнісіньку армійську каску.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/63.jpg[/img]
Інший шолом Віктор зголосився відремонтувати.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/64.jpg[/img]
Серед покупців Сільвера є такі відомі особистості, як Ніна Матвієнко, Ніно Катамадзе, Андрій Ляшук та колишній голова міської ради Богдан Шиба.
Про рівненського лірника Андрія Ляшука Віктор відгукується дуже тепло: «Він для мене своєрідним наставником став. Дуже багато інструментів вдалося продати завдяки ньому».
Ніні Матвієнко припали до душі волинка й желійка Сільвера, Ніно Катамадзе купила флейту.
Богдан Шиба теж свого часу оцінив майстерність Віктора: «Як Шиба мером був, то міська рада два роки поспіль йому подарунки замовляла. 1 рік – щит з гербом Луцька, на другий рік – меч».
[caption][img data=def]25_08_2015_208713652/shchyt_shyby.jpg[/img] Щит на подарунок для Богдана Шиби[/caption]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/62.jpg[/img] Портрет Тараса Шевченка в майстерні Сільвера[/caption]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/44.jpg[/img] Козячі роги для волинки[/caption]
Між іншим, Віктор Іщук розповів, звідки отримав загадкове прізвисько Сільвер: «В університеті один викладач змушував мене познімати всі сережки. Йому це не подобалося. Такого старого комуністичного гарту був чоловік. Це ще на 1-му курсі. Але я його не послухав і він захотів мене вигнати…Нас було троє друзів і цей викладач називав нас «серебряный, яхонтовый и изумрудный». А потім одна подруга замість серебряный почала казати Сільвер на мене. І так воно приклеїлося…До речі, коли у того викладача закінчився контракт, в університеті відмовилися продовжувати його. Так цей чоловік залишився без роботи. А я спокійно довчився».
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/56.jpg[/img] Несправний кларнет, який «піде на частини» для інших інструментів[/caption]
А от ще один кларнет в майстерні Сільвера значно цікавіший: «Цей хороший. Тільки деталі одної немає. Антикварний, з чорного дерева і з мельхіоровими клапанами. Тут тільки вставку треба зробити. В нас в краєзнавчому музеї точно такий самий лежить».
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/88.jpg[/img]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/97.jpg[/img] Ескізи, за якими Віктор виготовляє свої вироби[/caption]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/105.jpg[/img] Посеред роботи Сільвер не забуває про «високе»[/caption]
Можливо когось це здивує, але Віктор Іщук має лише 3 роки музичної освіти, а саме – гри на піаніно.
Сільвер, окрім всього, є ще совісним і працьовитим господарем. Окрім домашніх тваринок – 2-х місячної шиншили, червоновухої черепахи та кошенят – Віктор знаходить час доглядати за качками, курми, свинею та навіть коровою.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/107.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/84.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/108.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/111.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/110.jpg[/img]
А ще за плечима Віктора Іщука є зйомки в художньому кіно. «В фільмі знімався за книжкою Миколи Мартинюка «Під мурами твердині». Там йдеться про Луцький замок, Данила Галицького. Я в фільмі грав на флейті. В кінці, під час титрів, сиджу, на гуслах граю мелодію. Виходить, саундтрек записав до фільма», – сміється Сільвер.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/85.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_56947300/69.jpg[/img]
Текст: Василь БІДУН
Фото: Павло БЕРЕЗЮК
Цього разу «Таблоїд Волині» зазирнув у саме серце, Святую святих відомого волинського мультиінструменталіста й реконструктора історичних пам’яток – майстерню Віктора Іщука, більш знаного як Сільвер.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/24.jpg[/img]
Для Віктора майстерня – це його життя. Тут він проводить більшість свого часу. Оскільки чоловік не має постійного місця роботи, то виробництво музичних інструментів, давньої зброї та елементів інтер’єру Середньовіччя дає йому змогу заробляти кошти: «Я працював на різних роботах, але всі покидав, тому що хочу робити те, що я хочу. Нехай воно не стабільно, але я можу сісти і за один вечір зробити волинку, яка буде коштувати 1 – 1,5 тисячі гривень».
Майстерня волинського умільця розташована в селищі Підгайці поблизу Луцька. Мабуть, саме мальовничі краєвиди й колорит сільської місцевості надихають митця на створення робіт.
Обійстя Сільвера, де й розташована його майстерня, охороняє невеликий, проте відважний собака, який зустрічає гостей, як і прийнято в такому разі, гучним і затятим гавкотом. Проте господаря слухається, тому, за його вказівкою, замовкає.
І нарешті, воно: робоче місце Віктора Іщука. Приміщення досить компактне, однак простору вистачає. Одразу впадає в очі безліч речей найрізноманітнішого призначення. Та всі ці деталі охайно складені й мають свої місця. Тут є багато поличок і підставок, на яких красуються молотки, плоскогубці, стамески, ручні рубанки, затискачі та інші інструменти, необхідні для обробки деревини.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/21.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/27.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/31.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/57.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/58.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/60.jpg[/img]
В одному з кутів стоїть токарський верстат для обробки дерева. Але верстат не простий, а…зроблений Сільвером власноруч (!): «Все сам зробив. Мотор взяв від пральної машинки. Щоб його змайструвати, потратив 300 гривень і день роботи. Китайський верстат коштував би на той час близько 2 тисяч гривень. Я схожі схеми бачив в інтернеті, трошки по-своєму сконструював».
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/28.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/92.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/95.jpg[/img]
Стіни приміщення обвішані кресленнями музичних інструментів. Їх майстер бере за основу, але зовнішній дизайн виробів придумує сам. «Головне, щоб внутрішній діаметр був витриманий, діаметри отворів і відстань між ними» - каже Сільвер.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/37.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/38.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/39.jpg[/img]
Привертають увагу два великих, на чистому білому папері креслення: зображення кобзи Остапа Вересая та торбана гетьмана Івана Мазепи. За словами Сільвера, він роздобув їх в кобзарському цеху Юрка Фединського. А той знімав розміри з музейних експонатів. Фединський – американець, який приїхав до України й почав займатися відновленням українських народних інструментів: кобз, бандур. Таким чином, відроджуючи українські традиції.
Віктор має на меті відтворити ці музичні пам’ятки самостійно у своїй майстерні.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/41.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/42.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/19.jpg[/img]
Найулюбленішим музичним інструментом Сільвера, як відомо лучанам, котрі знайомі з місцевим талантом, є волинка. Про цей давній інструмент чоловік розповість вам чимало. Зокрема те, що походить він з Волині, про що й свідчить його назва. При вході в приміщення майстерні на одному зі столів лежить вона – волинка Віктора Іщука.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/14.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/34.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/45.jpg[/img]
От що розповів сам Сільвер про своє захоплення волинками: «Десь років 9 тому наснилося, що я граю на волинці. Дуже реалістичний сон був. Зразу купити схотів. Подивився на ціни, за голову схопився. Якщо взяти нормальну шотландську волинку, вона коштує 5-6 тисяч євро. В німецького майстра одного – від 2 тисяч євро».
Неймовірно високі ціни на інструмент змусили чоловіка задуматися над створенням волинки своїми руками. Хоч і не з першого разу, однак Сільверу вдалось змайструвати волинку, яка би функціонувала справно. Та на цьому він не зупинився: «Я вже зробив 58 волинок. Продав їх по світу. Залишилася тільки одна (та, що в майстерні; В. Б.). В мене вони коштують від 800 гривень і вище. Найдорожчу волинку продав десь 3-4 роки тому за 3,5 тисячі гривень».
Відверто невисокі ціни, порівняно з іншими виробниками, Віктор пояснив бажанням, щоб кожна людина змогла придбати інструмент, який їй подобається. «Я теж хочу гітару Fender, а в мене Hohner дешева. Кожен хоче на Ferrari їздити, але змушений їздити на Ладі Калина». Таким чином Сільвер дає кожному можливість мати свій «Ferrari», – каже майстер.
У майстерні можна помітити багато різних дощечок, колод, трубок. Все це Віктор використовує для виготовлення музичних інструментів.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/13.jpg[/img]
За розповідями Сільвера, слов’яни дуже любили для виробів брати бузину через те, що вона має порожнистість всередині. Тому з неї легко зробити трубку.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/33.jpg[/img]
За сировину брали також очерет. Але він більш крихкий, тому інструменти з очерету були недовговічними.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/18.jpg[/img]
На дорожчі інструменти слід використовувати заготовки з фруктових дерев: вишні, абрикоса, груші. Вони повинні добре висушитися і вистоятися до того, як із них щось можна буде робити.
Віктор зазвичай заготовляє дерево сам, тому знає тонкощі й особливості процесу. «Різати треба в кінці зими – на початку весни, коли мороз хороший і в дереві немає соку, – каже він. – Якщо його зрізати літом чи весною – воно все потріскає. І правильно треба сушити».
Для кінцевої обробки струнних музичних інструментів Сільвер використовує різні лаки: шелак, каніфоль, янтар. Їх потрібно розводити в спирті. Такі лаки найкращі, вважає чоловік.
Біля токарського верстата висить фотографія колісної ліри. «Це ліра Івана Власюка, музейний зразок, – пояснює Віктор. – В київському музеї її сфотографували, поклавши пачку цигарок біля неї. А потім розтягнули фото в натуральний розмір. І я вже з неї знімав усі виміри і робив».
На столі лежать кілька виробів, які називаються желійками. Інша назва – ріжки. Це деталі до волинки.
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/26.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/35.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/61.jpg[/img]
Сільвер виготовляє також флейти, використовуючи різні матеріали для цього: водопровідні труби ПВХ, бамбук.
Під час оглядин чоловік приніс ще два музичних інструменти: гуслі й ліру, а також продемонстрував їхнє звучання.
[img data=wat]24_08_2015_675797155/71.jpg[/img]
Гуслі – давньоруський музичний інструмент. «Зараз багато людей думають, що це російський інструмент. Але це не так. Просто вони в Росії збереглися. Насправді вони ще з Київської Русі походять».
[img data=wat]24_08_2015_1299686739/70.jpg[/img]
А щодо ліри, Сільвер розповів, що в кобзарському цеху в Києві такий інструмент продають за 1 тисячу доларів. Він же ж свою ліру збирається продати за 3 тисячі гривень.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/73.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/79.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/99.jpg[/img]
Було б дивно не знайти в майстерні Віктора, прихильника лицарських боїв, зброї. І таки знайшли.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/22.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/46.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/53.jpg[/img]
Цей шотландський палаш і ніж також є роботами Віктора.
Є й у приміщенні сучасного лицаря справжні лицарські обладунки. Як зізнався Сільвер, дещо він зробив сам, як от оцей шолом, за основу якого чоловік взяв звичайнісіньку армійську каску.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/63.jpg[/img]
Інший шолом Віктор зголосився відремонтувати.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/64.jpg[/img]
Серед покупців Сільвера є такі відомі особистості, як Ніна Матвієнко, Ніно Катамадзе, Андрій Ляшук та колишній голова міської ради Богдан Шиба.
Про рівненського лірника Андрія Ляшука Віктор відгукується дуже тепло: «Він для мене своєрідним наставником став. Дуже багато інструментів вдалося продати завдяки ньому».
Ніні Матвієнко припали до душі волинка й желійка Сільвера, Ніно Катамадзе купила флейту.
Богдан Шиба теж свого часу оцінив майстерність Віктора: «Як Шиба мером був, то міська рада два роки поспіль йому подарунки замовляла. 1 рік – щит з гербом Луцька, на другий рік – меч».
[caption][img data=def]25_08_2015_208713652/shchyt_shyby.jpg[/img] Щит на подарунок для Богдана Шиби[/caption]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/62.jpg[/img] Портрет Тараса Шевченка в майстерні Сільвера[/caption]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/44.jpg[/img] Козячі роги для волинки[/caption]
Між іншим, Віктор Іщук розповів, звідки отримав загадкове прізвисько Сільвер: «В університеті один викладач змушував мене познімати всі сережки. Йому це не подобалося. Такого старого комуністичного гарту був чоловік. Це ще на 1-му курсі. Але я його не послухав і він захотів мене вигнати…Нас було троє друзів і цей викладач називав нас «серебряный, яхонтовый и изумрудный». А потім одна подруга замість серебряный почала казати Сільвер на мене. І так воно приклеїлося…До речі, коли у того викладача закінчився контракт, в університеті відмовилися продовжувати його. Так цей чоловік залишився без роботи. А я спокійно довчився».
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/56.jpg[/img] Несправний кларнет, який «піде на частини» для інших інструментів[/caption]
А от ще один кларнет в майстерні Сільвера значно цікавіший: «Цей хороший. Тільки деталі одної немає. Антикварний, з чорного дерева і з мельхіоровими клапанами. Тут тільки вставку треба зробити. В нас в краєзнавчому музеї точно такий самий лежить».
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/88.jpg[/img]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/97.jpg[/img] Ескізи, за якими Віктор виготовляє свої вироби[/caption]
[caption][img data=wat]24_08_2015_1866395403/105.jpg[/img] Посеред роботи Сільвер не забуває про «високе»[/caption]
Можливо когось це здивує, але Віктор Іщук має лише 3 роки музичної освіти, а саме – гри на піаніно.
Сільвер, окрім всього, є ще совісним і працьовитим господарем. Окрім домашніх тваринок – 2-х місячної шиншили, червоновухої черепахи та кошенят – Віктор знаходить час доглядати за качками, курми, свинею та навіть коровою.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/107.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/84.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/108.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/111.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/110.jpg[/img]
А ще за плечима Віктора Іщука є зйомки в художньому кіно. «В фільмі знімався за книжкою Миколи Мартинюка «Під мурами твердині». Там йдеться про Луцький замок, Данила Галицького. Я в фільмі грав на флейті. В кінці, під час титрів, сиджу, на гуслах граю мелодію. Виходить, саундтрек записав до фільма», – сміється Сільвер.
[img data=wat]24_08_2015_1866395403/85.jpg[/img]
[img data=wat]24_08_2015_56947300/69.jpg[/img]
Текст: Василь БІДУН
Фото: Павло БЕРЕЗЮК