Хата для роботи: жаби та анаконденятко у «некабінеті» директорки Луцького зоопарку

11 Листопада 2019

Текст: Міла РОСПОПА
Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА

У рубриці «Хата для роботи» «Таблоїд Волині» продовжує знайомити своїх читачів із робочими кабінетами відомих волинян. Цього разу ми розповімо про те, як організований робочий простір директорки Луцького зоопарку Людмили Денисенко.

З зоопарком героїня нашої рубрики вже більше 20 років. Ще в університетські роки приходила сюди волонтерити. Згодом, у 2001, прийшла на роботу, а наприкінці грудня 2012 року очолила підприємство. З того часу робоче місце Людмили Денисенко розташоване у тісному адміністративному приміщенні, яке вона ділить з рештою колег та деякими мешканцями звіринця.

«Цю нашу хатинку бачать всі, хто заходить до зоопарку. У нас тут є одна велика простора кімната, яку ми поділили, щоб відгородити бухгалтерію. Екскурсовод, завідувач складу та я – ми всі сидимо в одному приміщенні. Ще в цій будівлі є маленька кімната охорони», – розповідає директорка зоопарку, поки ми заходимо в невеличку будівлю.

Двері цього приміщення завжди відкриті. Праворуч – кімната охорони. Ліворуч – невеликий коридор, на стіні якого висить маленька світлина. Людмила Денисенко звертає на неї нашу увагу:

«Це 2013 рік. Команда, якою ми тут все починали».

З іншого боку стіни – шафа з харчами для тварин. Тут, кажуть, все має бути під рукою.

Заходимо у «просторе приміщення», і зі здивуванням виявляємо, що простір, про який йшлося, майже повністю закладений речами: меблі та інший «зоопарковий реквізит» привертає нашу увагу, і ми на кілька хвилин зупиняємось, аби детально все розглянути. У кімнаті дуже тепло.


«Тут поряд із нами є рептилії: віднедавна у нас поселилася анаконда, є хамелеон та ігуана .І досить добре, що ні працівники бухгалтерії, ані ніхто з колективу ніколи не скаржилися. Тому що любити тварин, коли вони за парканом – одна справа. Інша – ділити з ними власний робочий простір».

Серед шаф, заповнених цікавостями, і тераріумів важко розгледіти три до межі заставлені робочі столи. За одним з них працює директорка. Каже, що через таке розташування столу відвідувачі не завжди сприймають її як керівницю. Вони минають її робоче місце, і йдуть до відгородженого склом простору, де сидить бухгалтер.

«Коли я очолила підприємство, це, напевно, останнє, що в мене було на думці – зробити собі кабінет. Тому що мій кабінет – це цілий зоопарк. Робочий день починається з особистого обходу території. Мені треба самій подивитися, як тварини, чи все на місці, як вони себе почувають. Це протягом дня декілька разів роблю. Крім того, з мого вікна біля столу чудово видно працівників та вольєри.

Я зовсім не кабінетний директор. Коли я очолила підприємство, у штаті був ще секретар. Не розуміла, для чого секретар, якщо людина може сама організуватися. Тому ми вивільнили цю посаду, повідомивши за два місяці про скорочення. І вже сім років ми абсолютно нормально обходимося без секретаря, і поки що без робочого кабінету».

Підходимо до робочого столу директорки. Тут бачимо календар з відмітками. Серед них – обов’язкова сплата ПДВ 15 числа кожного місяця. Дата обведена кружечком, і маленькими циферками над нею виписана велика сума, яка щоразу «вибиває» Людмилу Денисенко.

На столі також зоопарковий мерч – чашка з принтом тигра та логотипом підприємства. Поруч – миле фото, на якому директорка тримає на руках маленьке ведмежа.



«Одна з перших світлин, що з’явилася на моєму столі, як я приступила. Вона мені така досить щира. Ви бачите, що я його там не за шкібарку тримаю, а як дитинку – під лапки», – замилувано розповідає наша співрозмовниця.

Також тут ціла колекція кольорових стікерів та маркерів. Те, що можна побачити на кожному столі людини, що любить планування.

Для директорки зоопарку завжди важливо мати на столі антисептик. Контактів з тваринами тут настільки багато, що просто нема часу на те, аби бігати і мити руки.

Останнім часом простору у робочому кабінеті стало ще менше, адже тут тепер зберігаються подарунки зоопарку до 40-річного ювілею. Серед них славнозвісний бронзовий слон від Рівненського зоопарку.

«Рівненчани молодці, бо зробили нам круту візуалізацію, але наші люди зрозуміли це буквально, і потім ще два тижні виносили мозок питаннями «Де ваш слон?», не думаючи при цьому, що і рівненський зоопарк не особливо багатий слонами», – сміється Людмила Денисенко.

На її столі стоять ще не розібрані світлини із 40-річчя зоопарку та не переглянуті пропозиції від фірм, на які потрібно відповісти. В око впадає яскрава зелена обкладинка ювілейного альбому зі світлинами мешканців зоопарку.

Плани і важливі замітки Людмила Денисенко занотовує у два записники.

«Я багато подорожую, і мене цікавлять буклети інших зоопарків. Я їх вивчаю: цінову політику, туристичні фішки і таке інше. Зберігаю собі ці буклети у блокноті. Ось у мене плани на 2019 рік. А ось я на початку року записала вік тварин. Є, звичайно, старожили, як от ведмідь Потапович, якому 24 роки. Такі тварини на особливому контролі і піклуванні, і я повинна чітко знати, якщо воно захворіло, то з чим це пов’язано», – захоплено розповідає директорка, показуючи свій яскраво розписаний записник з купою закладок.

«Ось список тих, кому винні за харчі, і коли це виплачувати. Я дуже не люблю бути винна, і тому, коли беремо якісь харчі для зоопарку, я намагаюся в найкоротший термін проплатити. Коли я прийшла сюди, то заборгованість по виплаті за корма тваринам була шаленою: 6-8 місяців виплачував зоопарк за ті харчі, які вже давно були з’їдені і забуті».

У другому – зовні веселішому – записнику Людмила Денисенко зберігає результати щотижневих планерок колективу. Поруч зі столом директорки трохи менше заставлені, але все ще переповнені зоопарковим «реквізитом» столи колег.

Приміщення працівники ділять з тваринами. Тут з ними живе хамелеон, анаконденятко, яке виросте завдовжки до 2,40 метра. Над тераріумом анаконди – скинута шкіра. Це шкіра Ігоря. Ігор – ігуана. В кабінеті практикують «ігуанотерапію» – сеанс погладжування Ігоря для тих, хто вирішив сердитися. Ігор зазвичай спокійний, але в минулому любив покидати свій попередній тераріум і гуляти на волі. Тому його переселили у новий.


За одним із робочих стільців розмістився величезний ведмідь.

«Він з фотозони – свята гарбуза. Коли до нас дітки приходили, вони просто не могли відійти від гойдалки, де той ведмідь був».

Шафа з документами за один чи два роки. Тому що зоопарк – це не тільки милі пухнастими, каже директорка.

В численних коробках сховані таблички заборони сувати руки до тварин та кидати їм їжу, зрозумілі всім, але майже всіма ігноровані. На маленькому підвищенні – мікрохвильовка, чайник і чай. Місце, де можна підігріти собі їжу. Ніхто з працівників зоопарку не покидає територію на обід, бо до міста далеко, тому зручніше брати їжу із собою.

Героїня звертає нашу увагу на фото жирафи.

«Це візуалізація мрії. Ми колективом хочемо її привезти. Вона вже висить тут два роки. За останніми даними, у двох українських приватних зоопарках народилися жирафенята, і ми почекаємо, поки вони підростуть, ми саме побудуємо вольєри, і вже готові будемо їх приймати».

Поки що всі в адміністрації зоопарку мирно співіснують. Коти не полюють на земноводних, а працівники не сваряться між собою. Але коли штат розшириться, новим працівникам просто не знайдеться куточка.

«Тепер моя мрія – аби в людей теж були нормальні умови. Протягом 5 років ми все робили для покращення умов тваринам, і навіть якщо взяти, що з 2015 року ми щороку будуємо 4-5 вольєрів нових, то з цього часу адміністративне приміщення ми могли би зробити розкішне. Але ми працюємо для тварин, і в першу чергу треба думати про них. Тому люди у нас, виходить, на другому місці».



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

5

Читати ще

Коментарі

Оксана

Директорка зоопарку в хутряному жилеті????Не гоже,пані...

до Оксани

уявляєте? існує така річ як штучне хутро

Микола

Людмила Петрівна-директор від Бога.так любити свою роботу-не кожен може

Оксана

Якщо штучне.тоді забираю свої слова назад...вибачте

ns0160

Супер директор. Дякуємо за роботу

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter