^{Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «Кофеїн» (вул. Винниченка, 8)}

Широка аудиторія про лікаря Ростислава Валіхновського дізналася після його участі у телевізійному проекті «Поверніть мені красу» на одному з провідних каналів. Приблизно тоді ж волиняни запишалися, адже виявилось, що то наш земляк – син знаного на Волині хірурга Любомира Валіхновського із Турійська.

Маючи 20-річний хірургічний досвід, пан Ростислав встиг попрацювати заступником керівника державного управління справами президента України та начальником управління медичного забезпечення й з питань створення й впровадження системи «112» МНС України. Волинський хірург – кандидат медичних наук, заслужений лікар України, володар премії Людина року, віце-президент Всеукраїнської асоціації пластичних реконструктивних естетичних хірургів та директор і засновник медичного центру «Valikhnovski MD».

[img data=wat]02_02_2017_721624363/_img_5405.jpg[/img]

«Таблоїду Волині» вдалось поспілкуватись із відомим волинянином у рамках проекту «Кавова розмова».

– Ви народились у Івано-Франківську, однак виросли на Волині. Відтак івано-франківські ЗМІ називають Вас івано-фрнківцем, а ми – волинянином. То чи ви самі вважаєте себе волинянином?

– Звичайно, вважаю. Я з першого класу навчався у турійській школі й десятирічку закінчував у Турійську. Для мене Турійськ – більше за Нью-Йорк, за Київ, бо це друга Батьківщина, де я формувався й ріс, де в мене друзі, сусіди й родичі, мій друг-священик – настоятель храму отець Віталій.

Як сталось, що наша родина потрапила на Волинь: наш дідусь – священик, а тато вже закінчив медінститут у Франківську, він мав можливість залишитись працювати у місті, оскільки був червонодипломником, однак партійні боси поставили ультиматум – «хочеш працювати у Франківську – відрікайся від батька». Він відмовився, сказавши, що «батько у мене один». Так за розподілом лікарів родина приїхала на Волинь.

Тато – один з передових хірургів на Волині. Він депутат чотирьох скликань Волинської обласної ради, провів понад 14 тисяч надскладних хірургічних втручань.

Я вважаю, що якби я пішов вчитись у якісь іншу школу, то не отримав би таку палітру знань, яку отримав в Турійську. Там був такий собі оазис. Я гарно вчився, до школи було близенько – 50 метрів. 100 метрів – до футбольного поля, 40 метрів – до спортивного клубу і 80 метрів – до музичної школи. Я встигав все, не було жодного гуртка, який би я пропустив. Я ходив на боротьбу, на карате, на самбо, на баскетбол, великий і малий теніс, їздив у сусіднє село з татом у сауну, я бігав, плавав, загартовувався, їв нормальну їжу. Саме тому, я вважаю, адекватно сформувався. Великий дар Божий, що я виростав в Турійську й на Волині, тому вважаю себе волинянином до коренів зубів.

– Кажете, й у музичну школу ходили?

– Я й зараз граю на фортепіано: Моцарт, Бетховен, Вівальді, Томазо Альбіноні. Вдома немає на чому грати. До речі, дуже хочу купити собі електронний синтезатор. Зараз є багато таких виробів, які мають дуже якісний звук. Однак, поки немає часу цим займатися. Для хірургії фортепіано колосально допомогло розвинути мануальні здатності.

[img data=def]02_02_2017_1231227383/img_6444.jpg[/img]

– Хірургія – це у вас родинна справа. Чи хотіли б, щоб і дочка нею займалась?

– Вона вже хоче. Каже: татку, я буду лікарем. Тож я її уже вчу керувати клінікою й помаленьку готую спадкоємицю. Їй 8 рочків й вона безмежно мене любить. Для неї тато – це та людина, яка її ніколи не образить і завжди підтримає, пригріє і дасть віру. Я теж хотів би, щоб вона стала лікарем.

Я вважаю, що це та професія, яка або дана, або не дана. Є люди, які можуть бути лікарями, а є ті, які за жодних обставин ними не стануть. Однак, тут дуже велику роль грає генетика. Я думаю, що людство ще доведе, що у нашій ДНК закладені речі, які впливають на все життя людини, не тільки з точки зору здоров’я, але й з точки зору інтелектуальних здібностей, пам’яті, розуму, логіки й аналітики. Хірургія передається і дуже важливо розуміти, що ми маємо відповідальність за таку генетику.

– У спектрі Вашої діяльності є громадська й дещо навіть політична. Чи задумувались коли-небудь про велику політику?

– Я був на державних посадах: зам управа ділами Президента, керівник системи «112». З Божої милості я багато попрацював на державу, набрався колосального досвіду. Я думаю, що маю енергію і здоров’я послужити державі ще, але зараз у житті такий поворот, що маю дуже успішний холдинг персонального імені – клініка, яка несе величезну користь людям.

Я дякую життю і Богу за те, що я маю можливість служити чесно, правдиво і на 100%. Хоч насправді це дуже важко: будувати все і в бізнесі, і в професійній сфері на 100% ідеально. Але прагнути до цього треба завжди. Тому якби зараз була така пропозиція, я би відмовився. Я зараз маю свою справу, і я надзвичайно щасливий і радісний.

– Як Вам працюється у телевізійних проектах? Чи не важко оперувати під відеокамерами?

– Я вже звик і не зважаю на те. Це не важко, коли ти такий самий перед камерою і без неї. Тут все відверто, як на сповіді, на всі 100%. Коли ти оперуєш, ти не можеш зробити щось не так, або потім витерти й зробити монтаж. Це – стовідсоткова відповідальність.

На початку – відра адреналіну, зараз вже менше, бо я вже адаптувався й привчився. Одразу було, безумовно, боязко, я дуже хвилювався: як же це буде, бо ж тут жива людина, а там чотири відеокамери, ще й запитання ставлять. І треба зробити те, що розраховане на півроку, за два місяці. Зробити так, щоб не було рубців і синців, й було гарно навіть без макіяжу. Це все – виклик.

– Зараз Ви працюєте тільки з «плюсами»?

– Там я маю статус експерта каналу, тому як ведучий проекту працюю тільки з «плюсами». У якості гостя різних телепроектів мене часто запрошують на інші канали. Я стараюсь не відмовляти, бо це все-таки допомога людям, як би хто не називав таку активність у телевізійному просторі. Зрештою, це також відвертість й відповідальність за власне ім’я й за власний бренд.

[img data=wat]02_02_2017_721624363/img_5339.jpg[/img]

– Мабуть, Вам доводиться працювати також із зірками.

– Так, серед моїх пацієнтів – багато зірок, багато мільйонерів, є й мільярдери. Є десятки і сотні простих людей, які не мають коштів. Ми їм допомагаємо, слава Богу, є можливості це робити.

– На початку 2016 року анонсували, що прийматимете і на Волині. Як ведеться ця робота?

– Ми оперуємо постійно у Центрі професора Загурського. Щомісячно я приїжджаю й оперую. Прооперовано уже десятки хворих, проведено сотні консультацій. Наш партнер Тетяна Єремеєва дуже задоволена. Вона грамотний менеджер, розумна людина і професійний лікар. Усі ці моменти безумовно поєднуються. Не може бути ефективної співпраці без спільного розуміння сучасних стандартів медицини, духовних цінностей. Саме така синергія дозволяє побудувати ефективну співпрацю.

 – Як починалась співпраця з Тетяною Єремеєвою? Ви давно знайомі?

– Колись вона сама особисто приїхала до Києва й запросила до себе. Я погодився, бо вже тоді знав про рівень Центру професора Загурського, про рівень майстерності й професійності самої Тетяни. Мені було приємно, що одна з таких передових волинянок звернула увагу на свого земляка, який у Києві вже 20 років й пролікував уже 170 тисяч пацієнтів.

[img data=wat]02_02_2017_721624363/_img_5442.jpg[/img]

– Як з’явилась ідея семінарів «100 кроків до 100 років»?

– Семінари виникли на основі телепроектів. Там ми побачили результати своєї роботи та запущені стадії хвороб й стан здоров’я українців. До нас звернулися сотні пацієнтів зі страшними діагнозами і проблемами. Безумовно, ми не змогли взяти усіх в проект, однак багатьом допомагаємо поза ним в рамках роботи мого благодійного фонду.

Щоб ще більший загал не потрапляв у термінальну стадію оцих болячок, ми вирішили, що необхідно розмовляти і говорити. Структура, логічний ряд і архітектура думки семінарів побудована на заклику «Люди, дбайте про себе!». Під час семінару я розповідаю, як жити, як боротися з хворобами і скорботами, як протистояти стресу. До речі, 84% хвороб – від стресу. Ми говоримо про те, як старіти без скальпеля пластичного хірурга, що таке благородна й благочестива старість, що таке любов один до одного.

Семінар охоплює всі міста західної України, Київ і Вінницю. До нас дуже багато пишуть, приходять заявки зі всієї України. Я розумію, що семінар набуває популярності. Ми збираємо повні зали, йде гарний поголос, хороші відгуки. Дуже багато людей телефонували й писали подяки та ділились своїми позитивними результатами за порадами семінару. Хіба це не результати? Це ж більше, ніж хірургія!

[img data=def]02_02_2017_1231227383/img_6450.jpg[/img]

– Які знакові місця намагаєтесь відвідати, коли потрапляєте на Волинь?

– Батьки – це для мене святе. Я безмежно люблю своїх тата і маму. Це люди, які є берегинями Турійська і Волині. Вони, будучи прикарпатцями й гуцулами, віддають своє життя волинянам. Їх цінять й дбають про них, приносять тонни квітів на день народження матері. Коли день народження у тата, телефон не вмовкає протягом тижня.

– Як Вам Луцьк?

– Луцьк – це радість, позитив, простота, відвертість і відсутність масок, це – Європа, це – краса природи і відсутність екологічних загроз, це – Замок Любарта і смачна кава, це – люди, які хочуть жити по-справжньому по-новому.

[img data=wat]02_02_2017_721624363/_img_5334.jpg[/img]

– Що б Ви порадили читачам «Таблоїда Волині»?

– Я народився в один день зі Стівом Джобсом, тож дуже часто згадую його слова «Цінуйте життя, цінуйте мить, цінуйте час». Мені шкода його, бо він не прийшов до християнства. Він займався буддизмом, східними практиками, а християнства йому не вистачило. Якби він до цього прийшов, може, прожив би ще десятки років. Він унікальна і геніальна людина.

Я не вірю в гороскопи, в нумерологію, але є таке, що та людина, яка народилась з тобою в один день, десь більше розуміє тебе, а ти – його. Тому саме його словами я й хотів би закінчити бесіду. Цінуйте час як дар, цінуйте життя як дар, цінуйте власне здоров’я як дар, кожну мить цінуйте, любіть, радуйтесь, будьте вдячними.

Знайте, що віра міняє все. Немає нічого неможливого. Не опускайте руки і йдіть до кінця.

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}