Вікторія Жуковська - теле- та радіоведуча, МС, заступник директора радіостанції СіД-FM. Непосидюча і креативна.
 
Вікторія Жуковська, як і більшість людей, розпочинає свій ранок з поцілунків, кави з молоком і новин. Любить проводити вільний час з тими, кого любить. Найкращий спосіб релаксу – перегляд фільмів або читання.
 
Багато подорожує, якщо їде наодинці, то обов’язково бере планшет і кілька улюблених або нових стрічок, адже не практикує спати у дорозі, а тому «вбиває» час тільки з кінематографом.
 
Найголовніша роль в житті – бути мамою! Вважає, що виховувати дітей  (хоча, хто ще кого виховує J ) – це найважча робота на світі, але в той же час вона приносить найбільше дивідендів. Це справжнє задоволення і щастя, а найголовніша винагорода за цю роботу – любов, яку ти відчуваєш до свого малючка і отримуєш від нього навзаєм. Впевнена, щасливими людьми нас робить відчуття «потрібності», знання того, що хтось про нас думає, потребує наших очей та голосу.
 
Вікторія хоче, аби нарешті у наших книгарнях на полицях переважала українська книга, яку і дотепер намагається витіснити російська. Адже на сьогодні українській книзі не вистачає якісної реклами та пропаганди.

 «А звідки ж в населення виникне зацікавлення до української книги, коли про неї ніде не говориться?, – задається питанням ведуча. – Всі ж знають, що чим частіше згадується в ЗМІ про будь-який продукт, тим більше людей на нього «ведуться». Хочеться, аби в книгарнях, як і в супермаркетах, були черги. На жаль, діти, підлітки, студенти не читають книжок, бо знайшли їм заміну або ж узагалі не вважають тексти, що ховаються під палітурками, корисними для себе. І від того стає прикро і боляче».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 7 книг, які радить актор Дмитро Мельничук

Вікторія зізналася, що  у неї є кілька книжок, які всі у закладках. Одна із них має купу підкреслень олівцем. Зараз такого не практикує – шкода псувати книжки.
 
Отож, ТОП -10 книг від Вікторії Жуковської:
 
1. «Даогопак» - тритомний рисований блокбастер про пригоди козаків — характерників із лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорізької Січі. 

Якось років 3-4 тому я  шукала-запитувала і знайшла лише за кілька років справжні українські комікси. З рідними героями, відважними і такими, що надихають, а не плекають вічний образ страждань. Бо ж варто собі закарбувати, що ми не просто можемо щось змінювати - ми ті, хто змінює.  Легендарні міфи української історії, які із легкістю можна маркувати позначкою «на експорт»
[img data=def]25_02_2015_1079349242/1.jpeg[/img]

2. Ерік-Емануель Шмітт «Оскар і рожева пані».  Маленька історія, яка не може залишити байдужим. А її театральна постановка  в Луцьку змусила плакати навіть чоловіків. Історія про хворобу і смерть, про кохання і про Бога. Про таке життя, коли один день дорівнює десятьом рокам. Усього 14 листів десятирічного хлопчика Оскара. Листів до Бога.
[img data=def]25_02_2015_848175627/2.jpg[/img]

3. «Empire V» Віктор Пелевін. Книги Пелевіна мені привозить брат Мяч, а я обіцяю собі, що колись на моїх поличках обов’язково з'являться усі його твори. Моментами я була від «Empire V» в захваті, а іншими моментами - думала про те, який же сорт трави курить автор і наскільки багато. І таких моментів було приблизно порівну. Але потім, поступово, я втягнулася і проковтнула решту книги за два дні. Це нагадало мені перегляд деяких фільмів, коли спочатку взагалі зрозуміти не можеш, що тут до чого і навіщо це зняли, а потім починаєш втягуватися і, як результат, розумієш, що це було приголомшливо. Хай про цю книжку кажуть, що «холодна», але ж і вампіри не такі вже й гарячі хлопці.  «Empire V» буде цікаво прочитати тим, хто хоче прослухати про гламур і дискурс, а заодно зрозуміти, чому так популярні вампіри.
[img data=def]25_02_2015_848175627/3.jpg[/img]
 
4. Марія Матіос. Навмисне не виділяю жодної книги окремо, бо люблю абсолютно кожен твір однієї з найкращих  письменниць моєї країни. Натягнута струна, гостре лезо бритви і скільки об'єктів для роздумів. Це неначе дзеркало, у якому кожен відкриває для себе щось нове, щось, що зачіпає душу.
[img data=def]25_02_2015_848175627/4.jpg[/img]
 
5. Джон Фаулз «Колекціонер». Кожна книга, насамперед, цінна не тим, хто її автор, наскільки він відомий або авторитетний, а тим, яке вона справляє враження на кожного читача. Це не фільм, в якому ролі зіграні так, як зіграні. Тобі дають готовий продукт, а ти можеш з ним погодиться чи ні. У книзі ж, читач стає в деякому розумінні співпричетний до процесу творення, і всі дії описані словами, гніздяться у нього в голові і малюють свої власні картини. Для мене «Колекціонер»  - одне з найбільш моторошних романів, які я прочитала за все своє життя.

Тут немає маніяків, крові і екшену. Ні, автор як справжній майстер, справжній геній і безперечний талант вміє стискати нерви читача у тугий вузол своїм делікатним англійським психологізмом.

Це його перший роман. Складно повірити, що в якості дебюту можна було створити настільки сильний твір.
[img data=def]25_02_2015_848175627/5.jpg[/img]

6. Ренді Пауш «Остання Лекція». Дуже складно розказати про цю книгу, не вдаючись у банальну агітацію на кшталт "читати всім".  53 замітки, у котрих автор заряджає читача своїм оптимізмом, знаходячи позитивне в будь-якому моменті: дружина розбила машину?  Можна їздити і на битій! Немає обновок вже понад 10 років? Значить старі ще не достатньо зносилися! Лікарі виявили рак? Зате встигну за життя отримати все, що отримав би після смерті. А найголовніше, можна без поспіху попрощатися з усіма близькими та друзями. Після прочитання мені було соромно, що я подекуди скиглю і депресую. Куди там мені скаржитися на долю? У мене ж все гаразд, у мене є сили, можливості і, чорт забирай, час, щоб бути щасливою відтепер і назавжди.
[img data=def]25_02_2015_848175627/6_2.jpg[/img]

7. "Війна, що змінила Рондо" (Видавництво Старого Лева). У нас вдома дуже багато дитячої літератури, яку із задоволенням читають і дорослі. В теперішній ситуації дітям теж треба пояснити, що відбувається в країні, але зробити це доступно і вдумливо, як ніби ти розповідаєш чарівну історію, яка точно залишає місце для надії та оптимізму.
[img data=def]25_02_2015_848175627/7.jpg[/img]
 
8. Едгар Аллан По. Той, кого читала ще у школі. Книга, яка вже затерта і заклеєна, але все одно займає одне з найпочесніших місць на моїй поличці улюбленої літератури. Це зараз набивають собі татуювання з По, перетворюючи все це на попсу. А я ж пам'ятаю, як в університеті натхненно і самовіддано писала курсову так, що викладач сварила за завелику кількість сторінок.
[img data=def]25_02_2015_1609381339/fast-illustrators-book-cover-design-the-raven-edgar-allan-poe.jpg[/img]
«Крук»/ «Ворон»/ «The Raven» Кожен з нас вільний шукати в цих похмурих, але чарівних рядках свою правду.
Англійською - це шедевр, в перекладі - це непотріб!

Все-таки якось неправильно читати вірші в перекладі. Це не проза, в якій важливіше передати суть. Тут головне сама чарівність мови, сам склад. Склад саме рідний, авторський. Перекладачеві ж доводиться «будувати» вірш заново - підбирати рими, замінювати-переставляти слова, змінювати акценти. І ніби, зміст переданий, і звучить прекрасно, та тільки це вже щось зовсім інше, відмінне від оригіналу. Сурогат.
Тато містики і детективу. Вигадливий і водночас вишуканий. Його закони підпорядковуються не загальноприйнятій логіці, а лише грі уяви – уяви, якої не існує та не існувало за всю історію світової літератури.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 10 книг, які радить прочитати Володимир Лис

 
9. Юрій Винничук «Танґо смерті». У кожного з нас, напевно, є своє місто. Якщо ви розумієте про що я, то погодьтеся, це зовсім не обов'язково саме той населений пункт, де ви народилися, виросли і живете. Своїм те чи інше місце, так само як і людина, стає в силу чогось особливого. Суто особистого та інтимного. Чогось, що буде мати значення тільки для вас двох. Для Винничука це місто – Львів. І йому насправді вдалося показати той, справжній Лемберг, яким він був, якого ще не зіпсували натовпи туристів і сила-силенна кав’ярень. Чудовий твір про довоєнний, воєнний і сучасний Львів, насичений гумором і трагізмом.
[img data=def]25_02_2015_848175627/9.jpg[/img]
 
10. Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита». У мене було кілька підходів. Я чесно бралась читати її кілька разів. Не йшло. «Не дорослА», - вирішила я і залишила її в спокої аж поки не прийшов час. Час, аби закохати мене у «Майстра і Маргариту». Звісно, банально називати цей твір Булгакова  загадковим романом. Але от що дивно: коли мені зле, я відкриваю навмання будь-яку сторінку і потрапляю саме на ту, що дасть відповідь на ті твої непорозуміння. Тішуся, що Булгаков і його роман - частина мого життя. В ній стільки закладок, стільки позначок! Ні, не вірю я тим людям, які кажуть, що роман не сподобався - він просто не відкрився ще вам!
[img data=def]25_02_2015_848175627/10.jpeg[/img]

Записала Оленка КРАВЧУК