Хвилинка слави: юний луцький фотограф Андрій Петріщев

_{Текст і фото: Юлія ФІНКОВСЬКА}

Він – звичайний 15-річний підліток, один із учнів Луцької гімназії №18, якому не дуже вдаються точні науки, але захоплює англійська мова і музика. Втім, Луцьк знає його ще й як юного і дуже креативного фотографа, який завжди дивує та вражає своїм баченням прекрасного.

Основи фотографії хлопець вивчив сам, навіть без допомоги Інтернету, практично тренуючись та закріплюючи здобуті знання.

Цього разу героєм постійної рубрики «Хвилинка слави» став Андрій Петріщев, тож давайте хутчіше знайомитися!

– Опиши себе трьома словами або одним коротким реченням...

– Трішки божевільний, активний і веселий.




– Яким було найперше зроблене фото, пам’ятаєш цей момент?

– То було відносно недавно, приблизно рік тому. Влітку, на мій день народження батьки подарували фотоапарат, з того в принципі й усе почалося. Коли наступного дня святкував із друзями, то відразу ж почав вправлятися у фотографуванні, переключивши з автоматичного режиму в ручний, щоб вчитися. До того у мене були різні компактні фотоапарати, телефон або планшет, а тепер почав докупляти різні об’єктиви. Зараз намагаюся дорости до того, щоб за одну зйомку зробити якнайменше фото, але якнайбільше з них вибрати, вичавити максимум.

– Що для тебе найважливіше у хорошому фото?

Багато хто зациклюється саме на техніці, хоча для того, щоб бачити кадр, не завжди потрібен дуже дорогий фотоапарат, його можна зловити і «мильничкою». Треба, звичайно, добре вивчити параметри фотографії, уявляти кадр у повному обсязі. Якщо сфотографувати просто дерево, то це одна справа, а якщо дерево під певним ракурсом, над яким пролітає пташечка, то все вже зовсім по-іншому. Хоча я розумію, що в плані дорогої техніки я програю багатьом фотографам.

– Зміст чи форма? Красива картинка чи закладений у неї концептуалізм?

– Насправді, для красивого фото треба вміти поєднувати і картинку, і якусь ідею. Я зараз намагаюся трохи відходити від звичайної вуличної зйомки і більше займатися художнім фото, шукати деталі і нові погляди на буденні речі. Фотографую те, що цікаво.

– Як ти створюєш свої фотодобірки? Фотоапарат завжди з тобою і чекає вдалого моменту чи спеціально виділяєш час для того, щоб піти і зробити кілька фото?

– Спочатку носив весь час фотоапарат, але коли вже назбирав кілька об’єктивів, спалахів, то стало важче. Намагаюся виділяти час спеціально для фото, мушу навіть іноді прокидатися о 5 чи о 6 ранку, щоб встигнути побачити місто туманним, безлюдним, світанки, росу, тощо.



– Чи замовляють у тебе індивідуальні фотосесії?

– Був дуже здивований, але так, працював у такому плані. Спершу тренувався на друзях і знайомих, а згодом уже почав фотографувати охочих за гроші, оскільки це теж робота, творча робота, в яку вкладаєш дуже багато. Ідеї для зйомки народжуються просто у процесі, відповідно до побажань і до мого погляду на конкретну людину. Також, може дещо змінитися сприйняття і бачення фото після його обробки, додавання кольорів і контрастів.

– У чому він, особливий почерк Андрія Петріщева у фотографії?

– Намагаюся форсувати кольори, аби показати незвичні поєднання кожної пори року. Наприклад, зима для мене частково сіра, але насправді ховає значно більше кольорів. Ми бачимо сірий асфальт, вологу, темний сніг, але за тим – багато позитивних, приємних холодних кольорів. Для мене зима – це синій.

– Чи відрізняється почуття прекрасного фотографа? Бувало таке, що ти розповідаєш друзям про щось красиве, а воно їм таким не здається?

– Так, бувало таке, часто сперечаюся на цю тему з друзями. Особливо, коли надсилаю їм фото і питаю, викладати мені їх кудись чи ні. Взагалі, фото із добірок, які я публікую на Фейсбуці, проходять чотири етапи відбору. Спершу відбираю я, з десяти фотографій одну, обробляю і корегую, потім показую мамі з татом, згодом оцінюють друзі. Оточення по-різному реагує, їм добре, що є такий друг-фотограф, який може зробити нову аватарку для соцмереж (сміється – авт.), але часом буває, що мені щось особливо подобається, а їм збоку здається, ніби в тому нічого особливого нема. Просто іноді я бачу в усьому довкола свою філософію, філософію кольору.



– Як ти ставишся до обробки фото, скільки часу вона займає і чи дуже змінюється картинка у процесі?

– Не люблю нічого домальовувати у фотошопі, єдине, що колись робив, то перевернув бджолу іншим боком, якось вдалося її сфотографувати верх ногами, а то не гарно виглядало. В плані обробки, корекції кольорів мені подобається художнє фото, але є трохи репортажних світлин із джазових фестивалів, які залишаються у своїй кольорах. Як-от, мені важливо, щоб колір контрабаса був саме такий, як він є.

– До обробки загалом ставлюся дуже позитивно, бо це творчий процес. Ти мусиш сісти у тихій кімнаті, увімкнути легенький джаз у навушники, додавати по трішечки кожного кольору, гратися зі світлом, контрастом. Це займає у мене від 15 хвилин до 2 годин на одне фото.

– Є якісь теми-табу у фотографії, за що б ніколи не взявся?

– Я ще дуже молодий фотограф, професійним себе ще не можу назвати, поки аматор, любитель, але якихось заборонених тем не бачу. Взявся б за будь-що, ну правда, ню мені у 15 років, мабуть, трохи зарано знімати (сміється – авт.).

Зараз активно займаюся предметною зйомкою. Вдома стелиш на стіл чорний фон, навіть просто темну кофту натягуєш, виставляєш світло над маленьким предметом і знімаєш його так, щоб і фон розмити, і всіх деталей не втратити. Не дуже хочеться братися за зйомку їжі. Боятися нового не варто, але поки я не достатньо готовий. Як, мабуть, і до масштабної зйомки весілля. Думаю, ще матиму достатньо часу згодом, щоб спробувати себе і в такій творчості.




– Зрештою, весільна зйомка – це реальні гроші. Як думаєш, фотографією можна цілком заробляти на життя?

– Безперечно. Фотографія – це робота, за яку добре платять, якщо ти зарекомендований фотограф. Оскільки я ще не дуже зарекомендований, то не можу брати велику суму за свою роботу. Відомість у професії визначається популярністю серед замовників, тим, чи згадується твоє ім’я, коли хтось просить порадити йому хорошого фотографа для тієї чи іншої події.

– Як ставляться інші фотографи до такого юного колеги?

– Мені спочатку здавалося, що буде якась така дещо зверхність і недовіра, але жодного разу нічого такого не відчув. Навпаки, вказують на гарні кадри, які можна упіймати, або навіть дають свою дорогу техніку, щоб я спробував зробити кілька знімків. І коли відомий фотограф дає тобі на кілька хвилин об’єктив за 80 тисяч, ти відчуваєш, що є довіра!



– Роботи яких луцьких фотографів подобаються найбільше?

– Подобається Роман Домбровський, він дуже цікавий, нестандартний і любить фестивалі, як і я. Справжнім фотографом можу назвати Любомира Безручко, можу назвати його навіть свого роду кумиром. Дуже допомагає мені порадами та технікою Олег Черненко. Цікаво стежити за класними фотографами Яриком Близнюком та Владом Кардашем. А ще митець Віктор Чухрай, у якого цілий архів фоток старого Луцька, дуже важлива справа, на мою думку.

Можна ще довго перераховувати, це перші, яких згадав.

– Чим ще захоплюєшся?

– Музикою. То, мабуть, головне моє хобі, яке з’явилося задовго до захоплення фотографією. Я співаю і граю на барабанах. Вперше співати почав у років 7, тоді влаштовував домашні концерти для рідних. Що цікаво і дуже весело, починав свою вокальну творчість із переспівування Лєпса, не знаю, чому так вийшло. Далі я пішов на гурток у школі, багато що не міг зрозуміти, бо співаєш собі просто інтуїтивно, а потім починаєш опановувати елементарну нотну грамоту і все бачиш по-іншому. Співаю у вокальному ансамблі «Співаночка», керівник і викладач вокалу Тетяна Ярошик. «Співаночка» – це те, чим я дорожу особливо, бо там не лише музика, а й чудові люди, справжні друзі і така собі маленька сім’я.

Грати на барабанах почав під керівництвом Майорова Сергія, тепер більше розуміюся в музиці, стилях, гуртах і насолоджуюся щоразу, коли сідаю за установку. Зараз у мене вдома електронна барабанна установка, ніби граєш на резині, а в навушниках чуєш звук, тож сусіди можуть спокійно спати.



– Що у твоєму плеєрі?

– Саме з плеєра почалася любов до музики. Слухав у дитинстві з батькового плеєра класику року, а потім він подарував мені плеєр з дитячими пісеньками. І мені здавалося, що тут щось не так, бо вже тоді класика року подобалася мені значно більше. З того часу я люблю і напам’ять знаю і Led Zeppelin, і Aerosmith. Подобається поєднання джазу і року та джаз-ф’южн. Нещодавно підсів на Територію А, це і той самий Юркеш, який знову з’явився після «Х-фактора», і «Тартак», і Сергій Шишкін, однокурсник мого тата, виконавець із першого фестивалю «Червона рута». І знаєте, достатньо 10 хвилин хорошої музики, щоб поганого настрою ніби й не було, музикою можна врятувати і виправдати все.

– А граєш кавери чи власні пісні теж?

– З чогось власного – то хіба руки на барабанах розігріти, бо власних композицій ще немає. Але у мене є пісня «Ненька Україна» на слова Наталії Бугай, музику зробили ми з батьком. Розкажу секретик, зараз хочемо зробити пісню «Ми – підлітки», але з тим, що голос почав ламатися, то не можемо ніяк записати.

– Як переживаєш процес, коли голос ламається?

– Голос раніше був вищий на октаву, а з дитинства у мене був великий діапазон. Зараз дуже цікаво: у мене низькі низи і фальцет, а от цієї золотої середини, в якій написані більшість пісень, немає. Саме тому підбирати репертуар зараз дуже складно, і вже чекаю, коли голос повністю сформується.



– Який бачиш своє майбутнє, про що мрієш?

– Майбутню професію обиратиму точно пов’язану із творчістю, поки не знаю, фотографія чи музика переважить, але було б чудово створити власний гурт, а у вільний час робити ще й цікаві фото. А ще в 15 уже починаєш мріяти про майбутню освіту, обдумувати плани на життя, не забуваючи ним насолоджуватися.

– У якому місці Луцька почуваєшся найкраще?

Дуже затишно у Львівській майстерні шоколаду, або «Шоколадці», як я її лагідно називаю. А ще кав’ярня «Виноград» в італійському дворику. Взагалі, я дуже люблю гуляти містом пішки, найчастіше з Відродження до центру. Луцьк – затишне місто, невеличке, камерне і своє.

– Твої фото стають усе популярнішими, прихильниць стає більше. А юне серце Андрія Петріщева вільне?

Так, поки серце вільне.

– У чому твій рецепт хорошого настрою?

– Рецепт дуже простий: достатньо з’єднати усі позитивні емоцій в кожному дні. Можна з’їсти чогось смачного і солодкого, послухати правильної музики і зайнятися улюбленою справою, яка надихає!






_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}