BLOG на нічку: чотири кроки на шляху до справжнього кохання
Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте про те, через які почуття проходить людина перед тим, як зустріти справжнє кохання.
22 Жовтня 2024
Сьогодні у «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» спогад-роздум про різні грані любові від фронтмена гурту «Фіолет», арт-директора фестивалю «Бандерштат» Сергія Мартинюка (Колоса), яким він поділився на своїй сторінці у Фейсбуці.
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].
***
Мій давній знайомий часів клаповухого студентства в Луцьку, назвемо його, наприклад, К.П., вирізнявся з-поміж інших спудеїв нашого віку небаченими вихованістю і тактом. Найбільше це проявлялося у його відносинах з жінками. К.П. проводжав кохану на пари в сусідній корпус, зустрічав після пар (навіть якщо йому випадало голодним чекати на леді кілька годин), супроводжував її до бібліотеки, на концерти та університетські вечірки, забирав її на автостанції разом із маминими сумками недільними вечорами і садив в п'ятницю в допотопну електричку, коли грошей на маршрутку не було ні в нього, ні в леді.
[img data=def]10_01_2018_93905114/26239127_340949969718354_4837946432964861780_n.jpg[/img]
А ще постійно писав їй любовні смс і таємно дратувався, коли вона відразу не відписувала, кардинально змінював голос під час телефонних розмов з коханою (з тенора на фальцет!) та з кожної стипендії чи підзаробітку дарував їй скромний букет білих троянд. Ми ситуативно то захоплювалися К.П. і його відданістю, то тихцем або і в обличчя по-доброму кепкували з його затятого підкаблучництва. якось по п'яні К.П. Зізнався нам, що всі ці проводжання з зустрічаннями чи не єдиний спосіб пересвідчитися, що його кохана йде дійсно туди, куди говорить.
"Є причини не вірити леді?", - прямо запитали ми. "Якось вона сказала, що йде на наукову конференцію, а я зустрів її в "Майдані" за кухлем пива. ну і ще там пару раз бувало... різне", - неохоче відповів К.П. "Може не варто аж так напосідати на дівчину своєю увагою?", - насмілилися порадити одні юні чоловіки іншому. "Ні, хлопці, так не буває... В нас же любов", - гордо відповів К.П. І поліз в свою монохромну "нокію" кнопати чергове повідомлення.
Дивно, але я згадую ту розмову і ситуацію щоразу, коли намагаюся дати собі відповідь на питання - яка істинна природа любові? Бунтівливо-спонтанна і короткочасна чи віддано-систематична і вічна? І фактично щоразу відповідаю собі - "ні, хлопче, так не буває... в нас же любов", а вона однозначно не терпить однозначностей, пишеш ти їй щоранку смс-ки чи не пишеш, любиш ти її тричі на тиждень чи двічі на місяць, зустрічаєш з потяга чи стабільно просипаєш її потяги, от тільки силуваною... Недовірливою, любов не буває ніколи. К.П. в цьому пересвідчився буквально за два місяці після описаних подій.
Любові нам і віри.)
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].
***
Мій давній знайомий часів клаповухого студентства в Луцьку, назвемо його, наприклад, К.П., вирізнявся з-поміж інших спудеїв нашого віку небаченими вихованістю і тактом. Найбільше це проявлялося у його відносинах з жінками. К.П. проводжав кохану на пари в сусідній корпус, зустрічав після пар (навіть якщо йому випадало голодним чекати на леді кілька годин), супроводжував її до бібліотеки, на концерти та університетські вечірки, забирав її на автостанції разом із маминими сумками недільними вечорами і садив в п'ятницю в допотопну електричку, коли грошей на маршрутку не було ні в нього, ні в леді.
[img data=def]10_01_2018_93905114/26239127_340949969718354_4837946432964861780_n.jpg[/img]
А ще постійно писав їй любовні смс і таємно дратувався, коли вона відразу не відписувала, кардинально змінював голос під час телефонних розмов з коханою (з тенора на фальцет!) та з кожної стипендії чи підзаробітку дарував їй скромний букет білих троянд. Ми ситуативно то захоплювалися К.П. і його відданістю, то тихцем або і в обличчя по-доброму кепкували з його затятого підкаблучництва. якось по п'яні К.П. Зізнався нам, що всі ці проводжання з зустрічаннями чи не єдиний спосіб пересвідчитися, що його кохана йде дійсно туди, куди говорить.
"Є причини не вірити леді?", - прямо запитали ми. "Якось вона сказала, що йде на наукову конференцію, а я зустрів її в "Майдані" за кухлем пива. ну і ще там пару раз бувало... різне", - неохоче відповів К.П. "Може не варто аж так напосідати на дівчину своєю увагою?", - насмілилися порадити одні юні чоловіки іншому. "Ні, хлопці, так не буває... В нас же любов", - гордо відповів К.П. І поліз в свою монохромну "нокію" кнопати чергове повідомлення.
Дивно, але я згадую ту розмову і ситуацію щоразу, коли намагаюся дати собі відповідь на питання - яка істинна природа любові? Бунтівливо-спонтанна і короткочасна чи віддано-систематична і вічна? І фактично щоразу відповідаю собі - "ні, хлопче, так не буває... в нас же любов", а вона однозначно не терпить однозначностей, пишеш ти їй щоранку смс-ки чи не пишеш, любиш ти її тричі на тиждень чи двічі на місяць, зустрічаєш з потяга чи стабільно просипаєш її потяги, от тільки силуваною... Недовірливою, любов не буває ніколи. К.П. в цьому пересвідчився буквально за два місяці після описаних подій.
Любові нам і віри.)