Сьогодні у «Таблоїда Волині» – лірично-меланхолійний «BLOG на нічку» від волинянки Світлани Лончук.
 
Кого обіймають озера після купального сезону? Як вони відпочивають? Кого шукає молодий місяць? Наша авторка точно про все це знає!
 
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання - надсилайте тексти на електронку [email protected].

***
 
Мабуть, багатьох цього літа об’єднувала мрія відпочити на Шацьких озерах. А вже і з тим літом попрощалися. Було воно різне цього року: і холодне та мокре на початку, і спекотне в кінці. Проте завжди гамірне. Невгамовні дітлахи, великі і малі молодіжні компанії, сім’ї, люди старшого віку…  Кого лишень не бачили наші озера за ці два з половиною місяці.
 
Якщо пройтися зараз берегом Світязя чи Пісочного, Люцимера або Чорного, то хвилі нашіптуватиме скрізь одне і теж: спокою, спокою, спокою… На березі легенький вітерець, температура води уже не для купання. А от повітря приємно свіже і ніби лагідне. Так і хочеться примоститись десь під деревом і спостерігати, як відпочивають вони – наші озера. Як хвилі тішаться тим, що нарешті можна без перешкод, наодинці  обнімати берег. Як вода горнеться до очеретів, а пісок малює свої таємничі візерунки, немов це його зашифрований щоденник. Чи, може, послання для вічності.
 
[img data=def]31_08_2017_1974857397/original-chyste2.jpg[/img]

Отак сидів би загорнувшись у теплий плед, з термосом духмяного чаю. А чай обов’язково зі світязьких трав. З тих, що ростуть десь неподалік. Ввечері вони особливо пахнуть. Ніби намагаються встигнути віддати все те, що брали у літа.  Нічка-чарівничка, немов маленьке чорне кошеня, тихенько підходить до берега. А за нею невблаганна темінь, ніби виповзає з усіх прибережних та лісових кущів ожини. І здається, що це уже триватиме до самого ранку.
 
Ось уже випитий весь чай. І густий морок починає добиратися прохолодою під плед. А вода вже зовсім тиха і спокійна. Ніби молода дівчина, стомлена роботою за насичений осінній день. Вона легенько шарудить очеретами, моститься спати.
 
Морок потрохи починає розсіюватися. Це місяць прийшов на побачення. Він зазирає в очерети, в кущі поміж дерев. Придивляється до піску і трави. Мабуть, шукає когось. Мабуть, за ціле літо так і не зустрів ту, яка посидить з ним тихенько. Розкаже йому подумки свої мрії. Погладить місячну доріжку на воді, ніби свого коханого по міцних плечах. Пройдеться з ним берегом сонного озера. І сказавши тихенько «мені пора», поспішить додому.
 
[img data=def]31_08_2017_1974857397/shatsky_national_natural_park-svitiaz_lake-04-2014-1.jpg[/img]

А він проведе її до самої хати. І довго буде намагатися заглянути у вікно. Та врешті, переконавшись, що кохана спить, буде просто постійно поруч. Бо йому добре бути у її дворі. Відганяти від її домівки темінь. Перешіптуватись, а іноді й переморгуватись з зірочками, які немов яскраві красуні, будуть поблискувати до молодого місяця. А він щовечора шукатиме  свою єдину.
Можливо, він шукає тебе? Теплі дні осені його остання надія на вашу зустріч. Отож кидай до сумки теплий плед, термос, зручні капці і гайда на Світязь.

Хто зна, може там зустрінеться… .  
 
[img data=def]31_08_2017_1974857397/u.jpg[/img]