«Таблоїд Волині» у традиційній рубриці «BLOG на нічку» продовжує публікувати думки лучан з приводу проблем, які їх найбільше непокоять.
 
Сьогодні – роздум про велику відповідальність водіїв та безпеку на дорогах від Tamara Gotra, на який дівчину наштовхнула страшна аварія у Харкові. 

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].


***
Попереджаю! Це буде довгий пост! Тож якщо маєте час і настрій – тоді Вам сюди. Читати до кінця. 

Друзі! Мої друзі! Усі, кого знаю особисто і ті, кого в реальному житті не знаю зовсім. Я завжди намагаюся не зловживати Вашим терпінням та Вашим часом. Стараюся не розміщувати тут, у ФБ усіляку фігню, хоча часом дуже хочу поділитися з Вами кумедним відео, чи запостити свої нікому не потрібні роздуми з якогось приводу, але практично завжди - я чемно стримуюся). 

Але сьогодні – саме той день і час, коли я Вам таки трохи насмічу у стрічці. І якщо є хоч якийсь один малесенький відсоток того, що я своїми словами достукаюся до когось – то я спробую. 

Для того, щоб не виглядати пишномовною вівцею, яка лише повчає – говоритиму про себе.
 
Мені 31 рік. Автівкою я кермую з 17-ти років. За 14 років свого водійського стажу – я дуже змінилася і усвідомлено визнаю – я лише стаю на шлях відповідального кермування. За 14 років мого водійського досвіду зі мною траплялось усіляке. 

У перший же місяць керування авто я в`їхала у дерево. Ні не так. Я не просто в`їхала у дерево. Я розверталася через дві подвійні смуги на Льва Толстого, і розвернулася прямісінько у тополю. На щастя, там не було ні людей, ні машин і єдиною жертвою того ДТП була моя машина. 

Потім я била цю машину об усе підряд. Це були «Жигулі», у народі «семірка» і вони бачили усе. І опорні стовпи електромереж, і стіни будівель, і ковані огорожі. Поки я не навчилася відчувати габарити машини – я постійно кудись в`їжджала. 

З часом в мене мінялися машини і було ще кілька пригод на дорозі, коли я не розрахувала гальмівний шлях у ожеледицю і в`їхала у зад старенької «волги», але з 2011 року, я вже стала досвідченим кермувальником і моя історія пригод на дорозі, з того часу, абсолютно чиста. 

АЛЕ. Я добре пам`ятаю такий період оманливої самовпевненості, коли я думала про себе, що я цар і Бог доріг та керма і дозволяла собі необдумані обгони, повороти без вказівника повороту і проїзди на жовтий (я ж ще встигаю). 

Декілька ситуації – це були просто таки «SМS» їз неба, де мені чітко показали, що якщо я не схаменуся – мені, вибачте, жопа. 

Так я чітко пам`ятаю свій досвід обгону «паравозиком», коли я обганяла слідом за трьома автівками і коли остання із них повернула на свою полосу – я залишилася face to face з каміоном. Тоді я дійсно думала, що це кінець. Але, якимось дивом, ми роз`їхалися. 

Ще мене викидало в дерева під час ожеледиці. Я рухалася Капушанською, дуже повільно, але це не мало значення, бо гальма абсолютно ні на що не реагували і мене просто несло між дерева.
 
Машину не зачепило, і я добре пам`ятаю, як я хвилин десять сиділа і не відчувала ніг. Їх відняло від страху. 

Колись, я сідала за кермо після келиху вина. Я ж-бо така крута, ну що станеться від 150 грм вина? Чи від келиху пива. На щастя, тоді теж нічого не траплялось.

А ще, я пролітала містом, гучно слухаючи музику увечері. Це ж так драйвово! Я ж досвідчений гонщик! Мені щастило. Зі мною ніколи нічого не траплялось.

А могло і не пощастити.

Я могла потрапити у аварію, яка б могла забрати життя. І я не знаю що гірше – померти у аварії самій, чи своїми діями (обдуманими чи необдуманими, випадковими чи ні) забрати життя когось іншого.

Друзі! Те, що сталося у Харкові – це жахлива, страшна трагедія. А ще – це «SMS» із неба кожному з нас. 

«SMS» про те, що випадковості – не випадкові!

«SMS» про те, що ми з Вами щоденно випробовуємо долю, коли вважаємо себе занадто крутими, для того, щоб увімкнути вказівник повороту. Чи їхати дозволені 40 км/на годину.

Це – страшне попередження. І воно зовсім не про відсутню систему покарання, про продажні суди чи про заборонені «Візири». Це попередження про те, що кожен з нас робить цей світ кращим або гіршим. І це наш вибір – смітити чи ні, прибирати какашки за своїм псом чи ні, їхати на червоний чи ні.

Вседозволеність і безкарність – не є результатом відсутності перевірок і страхом розплати. Вседозволеність і безкарність - це результат відсутності самоконтролю і поваги до себе та інших. 

Тому не треба нікого ні у чому звинувачувати. Треба завжди починати з себе!

Сьогодні я пообіцяла собі стати кращим і відповідальнішим кермувальником. Сьогодні я взяла це слово з дорогих мені людей. Сьогодні я пообіцяла собі щоразу, коли спішитиму питати себе: я хочу бути крутою чи живою.

І так, я знаю, що я не ідеальна. Так, я знаю, що часом паркуюся «ги марга» і порушую ПДР, але сьогодні я обіцяю собі стати кращим і відповідальнішим водієм. Обіцяю публічно. Обіцяю щиро і усвідомлено.

А Ви? Обіцяєте разом зі мною?

[img data=def]01_11_2017_787053226/4.jpg[/img]