Вільна комедія від «Вільного стендапу», або те, що ніколи не покажуть по телевізору. 18+

^{Фото: Юлія КОЦЮБА та Анастасія ЩИРА}

«Щоб робити стендап у день виборів, то треба мати неабиякі яйця», – саме так розпочали незвичайне дійство на сцені сучасного мистецького простору «ГаРмИдЕр ангар-stage» (ГАS). У неділю, 25 жовтня, там відбувся перший масштабний концерт команди об'єднаного клубу західноукраїнської комедії «Вільний стендап».

Партнерами заходу були: пивний клуб «Кораблик» та крафтова пивоварня «Лучан», яка відповідала за хміль та настрій на цьому дійстві.

Журналістки «Таблоїда Волині» посміялися з найкращих жартів й записали кілька й для вас.

Артем Лиман, місто Луцьк

– Нещодавно мені прийшла СМС від «Водафон»: «Хвилюєтеся, де ваші діти? Встановіть новий додаток "Дитина під наглядом». Просто я згадую своє дитинство: коли мама виглядала з балкону і мене не було на майданчику, то хвилюватися мала не мама. Хвилюватись мав я. А коли я прибігав двір, і мої друзі казали: «Тебе мама шукала», це означало тільки одне: що незабаром встановлять додаток «Пізд*лі».

– Мене дивують сучасні діти. Я дивлюсь на свого племінника, який не може лягти спати, якщо не пограє на планшеті. Мені дивують його батьки, які говорять: «Хай грає, хай грає! Аби дитина нормально заснула». Я знову згадую своє дитинство. Бо коли я не міг заснути, мені говорили: «Хтось хоче заснути з плачьом?». Я розвертався до коврика і розглядав ці бляц*кі візерунки.

Вадим Барабуха, місто Луцьк

– Зараз люди не дуже спішать кудись ходити, бо пандемія і так далі. Мені здається, що людей, які скептично ставляться до пандемії стає все менше. З кожним днем.

– Я тут недавно простудився, і люди почали ставити мені дуже дурне питання: «Де ти так простудився?». Шо вам дасть ця інформація? Вам стане легше, якщо я скажу, що десь в центрі? На вулиці Винниченка? Чи ці люди думають, що туди можна прийти й щось змінити? Типу, я повернусь туди й так: «Десь тут я про*бав своє здоров'я». Чи вони думають, що я їм подзвоню і скажу: «Слухай, не ходи сьогодні в центр. Я там простудився й хто зна».

– Маршрутки почали їздити в карантинному режимі. Для тих, хто не знає, то це коли можна займати тільки сидячі місця. Мені здається, що його мали назвати «звичайний». Бо так же воно й мало бути. Які, бл*ть, стоячі місця? Це шо, концерт «Океан Ельзи»? Наскільки це безпечно? Мені цікаво, що якщо поліцейський зупиняє водія «Тесли» і штрафує його за непристебнутий пасок, коли проїжджає ця жовта будка, де люди просто тримають за трубу.

Просто якщо так, то поліцейські мали б штрафувати водіїв за людей, які не тримаються за трубу. Це було б ще те видовище, погодьтесь. «А можна перевірити ваші документи? Так, а чого це у вас люди за трубу не тримаються? Чоловіче, чого ви не тримаєтеся за трубу? Ви знаєте, що з вами буде у випадку аварії, якщо ви не триматиметеся за трубу? Ви наступного разу, коли не будете триматися за трубу, то подумайте за своїх дітей. Як вам взагалі повезло, що ви можете триматися за трубу, бо вони ж не дістають!».

Ярослав Мартинюк, місто Чернівці

– Про мене треба знати три речі: я не їм м'яса, бігаю ранками та люблю спизд*ти.

– Італія – дуже така країна цікава тим, що, бл*ть, низькооплачувана робота в Італії тримає цілі сім'ї в Україні. У мене дві бабці в Італії працюють вже роками. Це таке завжди відчуття трепетне, коли мама каже, що завтра буде посилка. І ти такий: «Може там буде кіндер якийсь? Може буде це таке, шоб мастити, "Нутелла" буде?». То ж 2005 рік, того нема нічого! І ти так надієшся на ту посилку. Потім тато привозить той чорний куб, обмотаний тими скотчами. Ніби то тих три слоя клейонки захистять від прикордонників. «Та де я буду з тим гратися, там три слоя клейонки!». І ти дивишся, чекаєш. Потім тато дістає звідти.. оливки. Ну, оливки. Потім дивишся – олія. Ну, олія, то добре. Потім бачиш шкарпетки. Ну, шкарпетки то вже перебор, це можна і тут купити. Чекаєш-чекаєш поки дійде до тебе, коли тато дістає останню річ – чорну касєту.

Олег Грюндік, Чернівці

– Бля, рібята, ми зібрались з вами в ангарі! Сто людей, поки всі мусора на виборах!

– Ангар – це ж малесенький будиночок літака. Всі мої друзі кажуть, що літака важко посадити, але всі в Україні знають, що у нас найкращий чорнозем. Я не викупаю в чом праблєма ващє! Зілля ж повідривав, посадив, пів року почекав, а тут А-52, забирай.

– Ви бачили мух? Бачили цих тисячооких СБУшників? Бачили їх? Мені здається, що Бог коли побачив Землю, то сказав: «Вау! Земля, яка вона аху*нна. Вау! Земля!». Подумав трохи гіршою її зробити й заслав туди мух.

Євген Королько, Збараж

– Все дитинство я сусіду своєму мішав. Він був у формі – мєнт. Я йому все дитинство гівном забор обмазував. Свиняче, коров'яче, яке на вулиці було... Моє. Обмазував. Але потім я узнав, що він не мєнт, а воєнком.

Андрій Пілат, Чернівці

– Коли я їду в метро, мені постійно здається, шо на мене дивляться люди. Нема такого, шо на тебе всі палять? Чого вони на мене дивляться? Ну бо нєх*й на них дивитись!

– Виступав якось на стендапі одному, там було дев'ять коміків: один був картавий, потім йшов очкарік, потім – шепелявий, а потім я. І я подумав: «А хто буде йти далі? Німий?!». Це шо, бл*ть, параолімпійський стендап? А хто там суддя? Логопед?

– Знаєте, батьки реально хотіли мене вилікувати. Вони водили мене до психіатра, психологів, до ворожки. З вас хтось був у ворожки? Що ти там робив? Я ах*єл від тієї ворожки. Це ж постійно якась стара баба, яка живе десь в п*зді. Ти до неї їдеш, а вона, певно, зранку їла борщ в тарілці, в яку наливає воду. Бере яйця, кидає в ту воду, над головою тобі тримає, запалює свічки, віск ллє, щось наговорює. І що потім вкінці? НІ-Х*-Я!

Роман Щербан, Львів

– Таке враження, що я йобн*вся й почав тренувать бейсбольну команду, бл*. Пацани, бл*ть, ріжем ліс й робим біти!

– Я сам з села. І тако собі придумав, що буду носити вуса, бо я похожий на Джеймса Франко. Знаєте, хто він такий? Ну, а в селі не знають. Бо я максимум похожий на Михайла Бороховича, вчителя музики.

– Я пішов вчитися на вчителя початкових класів, пропрацював рік в школі. Ну, це було дуже тяжко. Це був ад. Я вчив всьо: і математику, і українську мову, основи здоров'я, християнську етику якоїсь холєри. Музику, бл*ть. Ну і трудове. Дивишся по програмі, а там пластилін. Та куди, вони зараз тих ху*в поналіплюють. Подушечка, зараз голки будемо втикати. Апасно, бл*ть, но інтірєсно. Попробуєм.

– З дітьми доволі цікаво, то я почав працювати аніматором. Оце приїжджаєш на годинку, гоп-гоп-гоп, і мати каже: «А, може, Фіксік хоче 50 грамів випити?». А чо ж не хоче! «Я ще не бачила, щоб Фіксік 50 грамів пив». То вона ще не бачила як Миколая тошнило! На малого!

– Кожен раз приїжджаю на замовлення, то щораз більше впевнений, шо діти, с*ка, тупі! Тупєйші! Приїжджаю, а вони сидять на підлозі їдять копійки. То я батькам кажу: «Там у вас діти копійки їдять», а вони: «Та то 25, то вже й так не приймають».

Словом, було весело: люди сміялися, раділи, попивали пиво та запам'ятовували жарти, щоб десь колись розповісти друзям на Новий рік. Щоб не пропустити наступний анонс концерту та встигнути купити квитки, підпишися на цю інстаграм-сторінку: https://cutt.ly/WgQiFcI