^{Текст: Юлія ОСТАПОВИЧ}

^{Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ}

^{Настрій: кав’ярня Kava Avenue (вул. Винниченка, 25)}

Я повільно смакувала кавою, очікуючи на те,  коли співачка Галина Конах завершить свій саунд-чек перед виступом на благодійному концерті зі збору коштів на центр верхової їзди та іпотерапії для допомоги дітям з ДЦП. Поки Галина Конах розспівувалась, я подумала: «Боже, та це ж приміщення замале для такого голосу». Врешті співачка завершила репетицію, сіла до мене за столик і ми розпочали нашу розмову на стільки невимушено, наче не вперше ось так сиділи, а Галина розказувала мені про все: про переїзд до Луцька, про становлення себе, як вокалістки, про дно сучасного шоу-бізнесу,  про кумирів дитинства, про риси, яких вона терпіти не може в чоловіках та про мрії, які здійснюються.

– Кава чи чай?

– Дуже люблю каву, хоча й наслідок від кофеїну для нас, людей експресивних, буває не завжди хороший.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Надаєте перевагу власноруч приготованій каві вдома чи любите кавувати в кав’ярні?

–У мене є улюблена чашка із зображенням королеви Єлизавети, в «компанії» якої я розпочинаю кожен ранок. Я маю свій маленький ранковий ритуал – дві філіжанки кави перед виходом з дому. Завжди  люблю її пити з молоком, хоча це не дуже корисно, але мені так смакує краще. І, відверто кажучи, я не з тих кавоманів, які готові віддати великі гроші за якісь особливі зерна. Мені більше до вподоби аромат, а не смак кави.

– Дві чашки кави перед виходом з дому можуть свідчити про те, що збираєтесь ви довго.

– Ви все правильно зрозуміли. Мої знайомі знають, що час до виходу з дому я присвячую суто собі, бо фактично всі інші години свого життя я віддаю служінню людям, які мене оточують. Відтак, три-чотири години зранку я витрачаю на те, щоб побути наодинці з собою,  бо з концертів повертаюсь дуже пізно і вже для себе часу не лишається. Тому вдома я відсилаю імейли, відповідаю на повідомлення, переглядаю соцмережі, щось дивлюсь по роботі тощо.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– І, все ж таки, не забуваєте про роботу навіть вдома?

– Робота артиста полягає в тому, що ти не можеш бути ним лише за порогом свого будинку, і все. Я ж ще є педагогом по вокалу, і до мене часто лікар-фоніатор направляє людей на фонотерапію. Я мушу знати, як працювати з різними вокалістами і випадками. Я частенько переглядаю відео по роботі, бо хочу до своїх учнів прийти не лише зі свіжою головою, а й з новими знаннями.

«Для мене Луцьк був дуже богемним містом»

– Чи бувало так, що проводили репетиції вдома?

– Я думала, що роблю це дуже тихенько й мої сусіди не чують. Проте, одного разу в фейсбук-месенджер прийшло повідомлення від мого сусіда, який попросив мене розспівуватись трохи голосніше. Виявилось, його ванна кімната межує з моєю, і йому було чути як я співаю.

– Чомусь думала, що сусідам заважають ваші репетиції вдома.

– Ми ж не можемо підібрати максимально однакових сусідів для себе. В мене були проблеми із сусідами, але тільки іншого характеру – комусь мої підбори вже «дуже стукали по голові».

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Як давно оселились в будинку, де нині мешкаєте?

– Вже 10 років.

– Пам’ятаєте той момент, коли переїхали жити до Луцька? Як довго адаптовувались і звикали до нового міста?

– Для мене Луцьк був дуже богемним містом, і це при тому, що я бачила Львів, бо моя родина мешкала там. Однак, мені тоді здавалось, що для Луцька треба сформуватись, як особистість, а тут я зі своїми амбіціями. Я тоді дуже делікатно ставилась до того, хто я тут, у Луцьку.

– Ким ви тоді себе позиціонували у цьому місті?

– В першу чергу я вчилась вчитися і не боялась бути у ролі учня. Перед тим, як стати у Луцьку кимось, я дуже ретельно вивчала свою сферу, як воно – бути професіоналом, яким є співіснування однієї генерації артистів з іншими тощо. Буквально за півтора року про мої перші досягнення дізналось місцеве коло музикантів, і пішло-поїхало…

– В якому році приїхали сюди?

– Давно, ще в 2000 році, і вже минуло 19 років, як я мешкаю у Луцьку.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Ви ж за цей період на якийсь час виїжджали жити в інше місто?

– Були періоди,  що я могла їхати на навчання, або ж за кордон чи на час підготовки до якогось фестивалю змушена була перебувати в Києві. Однак, якогось глобального переїзду в інше місто на півроку чи більше у мене не було. Не розумію, звідки люди беруть такі висновки, але чомусь побутують в місті слухи, що я мешкаю не в Луцьку. Однак, я живу тут, але просто багато працюю. Всі мої знайомі прекрасно знають, що я може й приходжу не найпершою, але йду з культурно-мистецького центру «Красне» останньою.  І знаєте, найбільшою моєю розвагою є самій ходити в супермаркет.

– Розвагою? (!)

– Так, щоб ви розуміли на скільки в мене все цікаво в житті. (посміхається – ред.)

– Але в чому тут розвага?

– Бо в супермаркеті я можу зустріти людей (сміється - ред.). Один мій товариш ходив зі мною в супермаркет і сказав, що здивований тим, що в той час, коли в нього від людського гулу вже аж спина була мокра, я спокійнісінько гуляла між рядами, вибираючи овочі-фрукти і так далі.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– А вас, до речі, впізнають люди,  в тому ж супермаркеті?

– Я до цього абсолютно спокійно ставлюся, бо я ж така сама людина, як стоматолог, інженер, вчитель. Просто моя професія ототожнюється з публічністю. Люди, особливо коли тверезі, побачивши мене реагують яскравим поглядом, а нетверезі починають зізнаватись у коханні. Одного разу мої сусіди, які були в «підігрітому» стані, зізнавались мені у коханні, а зранку, коли зустрічали у під’їзді, не вітались.

– Які емоції у вас це викликає? Вам подобається така увага чи навпаки – нервує?

– Чого мене має нервувати? До того ж, кінцева мета артиста – просвітницька. Я маю завоювати авторитет, а після цього людям розказувати якісь хороші речі й показувати нормальні приклади, як має чинити людина.

«Ні в кого не було сумніву, що я буду музикантом»

– Ви сентиментальна людина?

– Так.

– Бо цікаво, чи заходите, коли приїжджаєте в Маневичі, в ту музичну школу, в двері якої ви ще шестирічною дівчинкою постукали з проханням навчити вас музики?

– Зі мною контакт підтримує директор цієї школи. Уявіть, він досі там працює директором не дивлячись на те, що йому вже багато років. Він щоп’ять років організовує зустрічі з випускниками, ювілеї школи, на яких я обов’язково сиджу за роялем чи мікрофоном як випускниця. Мені приємно, що Микола Адамович знає своїх випускників поіменно і всіх шанує. От сказати, що ностальгію за загальноосвітньою школою – не можу.

– Яка теж в Маневичах?

– Так, моя мама там працює, і я її закінчувала. Не скажу, що хочу повернутись в шкільні роки.  В мене є декілька шкільних друзів, з якими досі маю інформаційний конект, зі всіма іншими мені не цікаво, бо це не моя публіка. Однак, майже з усіма тими, з ким я закінчувала музичну школу, досі контактую. Адже з цими людьми я жила спільними інтересами, займалась в одних педагогів, нас пов’язує професійна музика й на тому і тримаються наші стосунки. А інтереси, які тримали мене з однокласниками, зараз абсолютно мені не цікаві.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Коли ви заявили батькам, що хочете пов’язати своє життя з музикою професійно, а не на рівні хобі, то як вони відреагували?

– Своїм батькам можу щиро подякувати за те, що вони мене не відговорювали. Ні в кого не було сумніву, що я буду музикантом. Я ніколи не була нездорово-амбітною людиною, і мене ніколи не цікавив шоу-бізнес в тому розумінні, які шоу-бізнеси бувають в нас – для мене це якесь дно. Мене цікавила музика, культура, і люди типу Майкла Олдфілда, Боба МакФеррі, і всі ті, хто робив щось незвичне з точки зору професійної музики. В дитинстві я ще хотіла бути вчителем, космонавтом і Аллою Пугачовою. Як я мала все це поєднати – не зрозуміло.

Єдиний раз в житті було роздоріжжя, коли в 11 класі я надумала стати дизайнером. Однак, під час вступу на той факультет у мене забракло знань. Тоді одностайно прийняли рішення, що я маю йти шляхом музики. Єдине, про що шкодую (з професійної точки зору), що я не поступила тоді в луцьке училище культури, бо там була серйозніша база в плані музики.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Вступивши в інститут мистецтв (відноситься до СНУ ім. Лесі Українки – ред.) та поспілкувавшись зі своїми прекрасними одногрупниками, які вже на той час були випускниками музичного училища й педагогічного коледжу я зрозуміла,  що вони професійніші за мене на щаблів десять. Тоді я просто тихенько ходила за ними і не соромилась у них запитувати те, чого не знала. Тому, можу сказати, що багато чого мене навчили мої одногрупники.

(В залі розпочали саунд-чек ще одні музиканти, які теж мали виступати на благодійному вечорі. Через гучну музику продовжувати інтерв’ю за столиком було складно. Відтак Галина Конах взяла свою чашку з латте, я – свій блокнот з питаннями, і ми перемістились у більш затишніше місце – на літню терасу кав’ярні Kava Avenue. Дорогою на терасу пані Галина сказала мені, що я їй нагадала одну з її улюблених акторок, а я подумала: «Гарна нагода поставити моїй співрозмовниці наступне запитання»)

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– А давайте поговоримо ще про ваших улюблених митців (можливо й кумирів), але не в кіно, а в музиці. В дитинстві це хто був?

– Пугачова. (дзвінко сміється – ред.)

– А зараз хто? Чия творчість вас надихає?

– Мені завжди подобались нестандартні особистості. Коли я бачила Лайму Вайкуле, Ірину Понаровську, то розуміла, що це зовсім інші люди і це були мої формати серед артистів. А потім в моєму житті з’явився Стіві Вандер,  гурт АВВА і  Bonny M.

Перша моя серйозна музична любов – Фредді Меркурі. Я пам’ятаю, колись ми з батьками винаймали скромне житло, в одному з кутків якого стояв маленький кольоровий телевізор. Коли там, в одній з телепередач, показували кліп на пісню «The show must go on», то я не дихала, все навколо було сіре, а цей маленький телевізор був тоді для мене – ніби вікно в інший світ. Ще дві мої музичні любові – Тіна Тернер і Майкл Джексон.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Ваша дитяча мрія – пов’язати своє життя зі сценою, фактично збулась. Але, переглядаючи ваш ФБ-профіль, побачила, що одним з ваших місць роботи було видавництво «Твердиня». Що ви, співачка, робили у видавництві?

- Пан Микола Мартинюк (директор «Твердині» – ред.) не дуже добре вмів користуватись Фейсбуком, а я теж досі добре не вмію. Справа в тім, що якось до мне звернулись представники Ігора Єремеєва аби я, як представниця 23 - округу, від якого від був обраний народним депутатом, придумала класний мистецький фестиваль. В мене була концепція – знайти на теренах периферії талановитих людей (журналісти, письменники, музиканти тощо).

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Мені дали добро розробити цей концепт і підібрати людей, які би все це оцінювали, і тоді порадили звернутись у «Твердиню», бо там є хороші люди, які знаються у літературній справі.  Ця історія затвердилась на Покрову 2013-го року, а через місяць, ми пам’ятаємо, які події стались в нашій країні (розпочався Євромайдан – ред.) й проведення цього фестивалю «Solo Wаy» (Сольний шлях) відклали, а пізніше з Ігорем Єремеєвим сталась трагедія. На жаль, ідея залишилась на рівні ідеї, хоча саму назву я вирішила залишити для вокальної студії, де я працюю.

«Дуже поважаю людей з тонким, нерагульським почуттям гумору»

– У вашому ФБ-профілі також написано, що ви без пари? То ваше серце нині вільне чи це лише статус для Фейсбука?

– Серце вільне і те, що я пишу в Фейсбук, все відповідає дійсності, бо я людина правдива, не вмію приховувати, лукавити, і завжди кажу, як є. Моя подруга Тетяна Мялковська (художниця – ред.) сказала якось: «я одружена з мистецтвом». Тому я це теж можу сказати.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Яким, у вашому розумінні, має бути ідеальний чоловік?

– Я не знаю хто живе цими міфами про ідеальних чоловіків. Звісно ж, я не буду терпіти біля себе хамства та брехні, бо є людиною чесною та відвертою. Ми з вами знайомі вперше в житті і я вам все розповідаю, як  на духу. Я не терпітиму скупості, як емоційної,  так і духовної та матеріальної. Однак, дуже поважаю людей з тонким, нерагульським почуттям гумору.  Адже я людина з характером, і маючи гарне почуття гумору можна зрозуміти мене, мій характер та вчинки.

– Ще у вашому Фейсбуці прочитала допис, який ви зробили на 25-річчя пивного клубу «Кораблик», де ви інколи виступаєте. Ви написали, що вам часто закидають, мовляв: «як то співачка, а співаєш по ресторанах». Вас ображають, як артиста, такі закиди?

– Є місця, в яких дійсно можна стати ресторанною співачкою – це такі приміщення з євроремонтом та обтягнутими замшем стільцями, де завжди пахне котлетами й де святкують весілля та проводи у той світ. А є місця з душею, і для мене таке місце – «Кораблик», колектив якого робить унікальні речі. Є  чотри ресторатори, яким я вклоняюсь за те, що вони є частинкою нашого міста: це Олег Бровін, Ігор Тимощук, Олег Іванюк та Леонід Цимбалюк. Може ще когось забула, але не могла не згадати за цих людей, які формують стереотип відпочинку у Луцьку. Коли до мене приїжджають друзі з-за кордону, то я обов’язково веду їх в «Корону Вітовта», «Фелічіту»,  «Курінь», «Кораблик».

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

«Люди, підкручуйте свої здібності, а не апаратуру!»

– Знаю, що цю тему не любите згадувати, але все ж була у вашому житті історія з участю в телешоу «Голос країни». Пізніше, в своїх інтерв’ю, ви дуже емоційно реагували згадуючи це шоу, з чого я собі зробила суб’єктивний висновок, що ви людина із загостреним почуттям справедливості...

- Так, я за справедливість у всіх її проявах. Ці талант-шоу дуже круто зроблені  на високопрофесійному рівні.  Там просувають ідею про те, що в одну мить можна стати співаком. Люди ж думають, що для того, аби співати, нічого особливого робити не треба, не розуміючи того, що зі всіх цих учасників лише одиниці зможуть нормально заспівати наживо, а загалом – це мильна бульбашка, в якій голоси учасників зазнають обробки. Ми ж віримо у якусь казку, не розуміючи, що її не існує, а є лише величезна праця над собою.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Коли я беру мікрофон, неважливо якого ґатунку, то я співатиму круто, бо я вокаліст, який працює щоденно зі своїм голосом. Візьміть, для прикладу, нашого Юрія Поліщука (вокаліст гурту «Чорні черешні» - ред.), який однаково круто звучатиме як на сцені палацу «Україна», так і біля стіжка з сіном. Сучасні виконавці поставлені в умови тепличного професіоналізму, тобто співатимуть добре, якщо є дорога апаратура та якісний мікрофон. Ви не подумайте, що я зараз вихваляюсь, а просто веду до того, що над голосом потрібно працювати. Я, працюючи зі своїм голосом, нормально заспіваю на сцені не залежно від того, яка там буде апаратура, а виконавець, який звик до гарної техніки, заспіває гірше. Тоді звукорежисера сваритимуть, що він підкручував кращий звук своїй подрузі Галині (хоча це ж не так).  Люди, підкручуйте свої здібності, а не апаратуру!

– Класна порада!

– Я вже втомилась учням показувати, як робляться ті голоси. Подивіться «Голос» Польщі, там голоси трішки оброблені, але автотюну (на відміну від нашого «Голосу») немає. Колись мала нагоду зустрітись із Русланом Квінтою (український продюсер та композитор – ред.), то він мені сказав, що голос в мене звісно ж гарний, але ж хто його фінансувати буде. Коли у нас іде тотальна «потапізація», то мені це дуже болить і я не знаю куди бігти.

Для прикладу, я знаю круту музикантку Іру Корнелюк з Ковеля, яка виграла всі можливі конкурси, вступила до естрадно-циркового училища. Тато Іри був директором будинку культури на «Ковельсільмаші» і не міг забезпечити доньці проривів в українському шоу-бізнесі. Вона якось самотужки потрапила 17-ю бек-вокалісткою до гурту «Арктика» співачки Ольги Горбачової. Я досі не розумію, як можна бути бек-вокалісткою у тієї, хто взагалі не є вокалісткою? Мені прикро, що такі круті співаки змушені погоджуватись на гурт «Арктика» От якби мене запросили бек-вокалісткою до Джо Кокера, то я б пішла ще й на громадських засадах. (сміється – ред.)

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– А давайте в цьому ключі помріємо трохи ще. З ким би ви  хотіли заспівати дуетом?

– З мріями я стараюсь бути обережною, бо вони здійснюються. Одного разу я почала думати про нездійсненну мрію, а саме про те, щоб заспівати дуетом з Ніно Катамадзе та Гораном Бреговічем.  Якось я приїхала з одного фестивалю вночі дуже втомлена, а моя подруга каже, що нам терміново треба йти у Луцький замок. Я йшла, хандрила, виносила їм мозок за те, що вони мене витягнули туди і ось заходжу в «Корону Вітовта» і зустрічаю там Ніно Катамадзе. Після цієї зустрічі ми з нею не розлучались дві години і разом вийшли на сцену.

– І як вам?

– Це я сприймала ніби сон. Потім трапилась історія, що мій товариш з Кишенева організовував концерти, і якось на один з них привіз Горана Бреговіча.  Я тоді навіть вела перемовини щоб разом з ним заспівати. Однак, тоді я зрадила своїй мрії,  від якої була на відстані витягнутої руки, і поїхала в Естонію.

До слова, коли намагалась очистити свідомість моїх учнів від «потапошлаку», то українські вірші клала на відому музику. Я навіть тексти віршів Тараса Шевченка клала на музику Горана Бреговіча і в мене була ідея разом з Гораном заспівати вірші Шевченка під балканську музику.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Про що зараз мрієте, окрім Горана Бреговіча?

– Зараз я працюю як педагог, а хотілося б більше співати, бо на сьогодні маю дві програми: одну – для заробітку, а другу – для душі. Слава Богу, що програма для душі теж почала приносити якісь заробітки.

– Що включає в себе програма для душі?

– Це коли я співаю не під мінусовку. Я завжди хотіла бути в такому форматі, в якому працює Ніно Катамадзе, Нора Джонс, Анна Марія Йопек. Мене завжди цікавила акустика, щоб люди відвідавши концерт такого формату, не думали, що в них від цієї музики болить голова, а надихались нею.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

– Але самих людей треба привчати до музики такого ґатунку.

– Власне зараз я цим і займаюсь. Коли мені телефонують і просять заспівати під мінусовку, то я кажу, що в мене інший формат і якщо хочуть мене бачити, то нехай погоджуються на мої правила. Жодного разу організатори не пожаліли про це і дякували мені за те, що я їх переконала на такий формат. Приємно й те, що потроху в моїх учнів змінюються смаки в музиці і цей фонограмний рагулізм вже відходить в минуле. Я не буду оригінальною, коли повторюсь про те, що коли в  нашому пострадянському сірому світі з’явився «Invite» – «Просто добавь воды!», і макарони, які пахнуть куркою, але там її й близько немає, то ми думали – нарешті ми побачили щастя. Однак, щастя в справжності,  яка не може бути там, де білий шум та децибели, які людське вухо не сприймає. Я не знаю людей (зокрема в своєму оточенні таких точно не зустрічала), які б надихались від фонограмного звучання. Адже моє оточення вибіркове, розумне, і це люди, які себе поважають й не будуть слухати будь-який музичний шлак.

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах

Розмова за чашкою кави з Галиною Конах