^{Текст: Аліна ХОЛБАН}

Андрія Самойло (або ж просто «Муху») знають всі луцькі «рок-н-рольщики». Творча біографія відомого гітариста, учасника гуртів «Тартак» і «Бумбокс», почалася саме тут – з місцевої андеграундної тусовки драйвових 90-х і гурту «Мухи в чаї».

Сьогодні музикант повертається на малу батьківщину в складі нового колективу – музичного проєкту MAZEPA, про який ми розповіли у попередніх публікаціях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «НЕ ХОЧУ, ЩОБ МОЯ МУЗИКА ГРУЗИЛА», – ЛІДЕР ГУРТУ MAZEPA АНДРІЙ МАЗЕПА. ФОТО, ВІДЕО

Як виникло знамените прізвисько, в чому секрет популярності пісні «Вахтёрам» і яким Андрій Самойло пам’ятає Луцьк за часів свого дитинства – читайте в інтерв’ю.

– Яким був луцький музичний андеграунд 90-х?

– Він був різноманітним. Грали в різних стилях:  були і дез-металісти, і гранджери, і панки, і так звані «радянські» рокери – російський рок також був частиною українського андеграунду.

– А «Мухи в чаї» до якого стилю належали?

– Ми, скоріш за все, були панками, яким цікаво було грати різну музику.

– Як виникло прізвисько «Муха»?

– Через татуювання. У нас був друг, який і дав назву групі. А я першим набив собі тату у вигляді мухи, тому «хто перший встав, того й тапки».

– Тобто, символізму тут немає?

– Взагалі. Багато хто питає, чи є в цьому сенс. Насправді просто хочеться носити з собою якийсь шеврон, що нагадує тобі про певний період життя.

– На якому районі ви виросли?

– На Київському майдані. Тоді цей район був здебільшого спальним, а весь двіж відбувався в центрі, на Радянській.

– Це був «хуліганський» район?

– Можливо, трошки. Але без «члєноврєдітєльства».  

– Яким згадуєте місто вашого дитинства?

– Луцьк був дуже зеленим містом. Згадую чеські тролейбуси, кінотеатри, морозиво. Я навчався у четвертій школі.

– Зараз часто приїжджаєте?

– Не так часто, як хотілося б.

– На вашу думку, Луцьк сильно змінився?

– Дуже змінився. Тодішній Луцьк залишився тільки в моїх друзях, а зовні – це зовсім інше місто.

– Зі знаком «плюс» чи «мінус»?

– Це і не добре, і не погано. Ми дорослішаємо, і місто також змінюється. На мою думку, все тече, як вода, а в хороший бік чи поганий – не важливо. Адже щось хороше для нас може бути поганим для когось. Конфлікт поколінь завжди існував. Навіть зараз він меншою чи більшою мірою виражений в тому, що в нас не було ні інстаграму, ні інтернету, ні мобільних телефонів… Але все відбувається так, як має бути.

– Ви сьогодні приїхали з тою самою гітарою, про яку знімали фільм?

– Так, це одна з тих гітар, які ми випускали з братами Гавриленко. Майже другий рік це мій основний інструмент.

– В чому його крутість?

– Я зробив цю гітару на замовлення. Головна фішка в тому, що вона багатофункціональна. В масове виробництво цей інструмент не пішов, але на замовлення його можна зробити.

– «Квіти в волоссі», «Вахтерам», «Поліна» – як народжувалися мелодії цих хітів?

– Так, як народжується будь-яка музика. Або виникає в когось одного в голові, а всі інші підхоплюють, або відбувається колективний процес.

– Можна сказати, що ви головний автор цих мелодій?

– Ні, тут всі були співавторами.

– Як гадаєте, чому ці пісні так «зайшли» аудиторії?

– Це просто фарт. Ми опинилися в потрібному місці, і в потрібний час. Тоді якраз був той період,  коли нова українська музика була популярна не тільки на батьківщині, і шоу-бізнес розвивався по-іншому. Тому ці пісні й стали популярними.

– У порівнянні з іншими колективами, в яких ви грали, гурт MAZEPA, здається, існує у більш теплій, ламповій атмосфері. Як вам працюється у цій команді?

– Тепло, але точно не лампово. Все тільки починається.  

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}