Успішно!
Нещодавно в український культурний простір увірвався новий музичний проєкт під назвою MAZEPA. Його фронтмен, відомий саундпродюсер і музикант Андрій Мазепа впевнений, що аудиторія втомилася від фейків та штучності, а чесність і простота стали неабияк цінуватися.
Текст: Аліна ХОЛБАН
Нещодавно в український культурний простір увірвався новий музичний проєкт під назвою MAZEPA. Його фронтмен, відомий саундпродюсер і музикант Андрій Мазепа впевнений, що аудиторія втомилася від фейків та штучності, а чесність і простота стали неабияк цінуватися.
Перед концертом у луцькому пабі Lucky Bull «Таблоїд Волині» поспілкувався з лідером колективу про «трушну» музику та свободу вибору, суржик і російськомовні тексти, Курта Кобейна та життєвий досвід.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «КОЖЕН САМ СОБІ РІШАЄ»: У ЛУЦЬКУ «ЗАПАЛИВ» ГУРТ MAZEPA. ФОТО, ВІДЕО
– З твоїх останніх відео в інстаграмі можна змонтувати ціле роуд-муві. Чи зніматимете щось подібне у Луцьку?
– Так, сьогодні будуть і оператори, і фотографи. Нам самим дуже цікаво, що з цього вийде. Це експромт, ідея якого народилася три дні тому.
– Нещодавно ви й нову пісню записали?
– Так, вчора. Взагалі, пісня народилася раніше: якось ми джемили під час репетиції, і Муха почав грати таку доволі цілісну мелодію, а я придумав на неї приспів. Вчора ми її дописали, тож сьогодні буде прем’єра і для слухачів, і для пацанів на сцені.
– Чим на даному етапі живе гурт MAZEPA? У вас перший гастрольний тур?
– Ми, так би мовити, хакнули систему. Кожен з нас має величезний гастрольний досвід. Муха в цьому взагалі чемпіон, і я так само багато років їжджу з різними колективами як саундпродюсер і менеджер. Тобто у зовсім новому проєкті ми займаємося тим, до чого звикли. Для нас гастролі – штука зовсім не нова, і це дає свободу, ми більше акцентуємо на музиці. А взяти та приїхати до Луцька чи Львова для нас не проблема.
– Як вам смакувала львівська вишнівка?
– На мене всі сваряться, що ми робимо дуже багато музики, але мало про це розказуємо. Коли ми поїхали до Львова з виступом на телебаченні, я вирішив документувати те, що відбувається за кадром. Ось такі непідробні штуки переросли в цілий серіал, який я назвав #сюрпротур. Можливо, ці відео не цілком зв’язані між собою, але вони і не мають такими бути, адже це не сюжетна історія.
– Ти визначив жанр, в якому ви граєте, як «українське бароко». Це лише гра асоціацій чи є амбіція започаткувати нову музичну течію?
– Іронічна складова полягає в тому, що це відсилка до діяльності Івана Мазепи. Спочатку це прийшло до нас як прикол, але наша музика справді має якусь особливість, тому може і називатися по-особливому. Чи переросте це у щось більше – ніхто не знає. Ми не маємо таких амбіцій, просто робимо те, що робимо.
– З ким тебе частіше асоціюють – гетьманом Мазепою чи Куртом Кобейном?
– З Куртом Кобейном, звісно. Насправді я вже до цього звик. Я теж ношу кеди, люблю грати на гітарі, писати пісні… Інша справа, що я вже трохи старший і набрався якоїсь мудрості, можливо навчаючись і на його помилках. Жарти жартами, але, відповідаючи на твоє питання, – так, мене часто з ним порівнюють, особливо через зачіску.
– Гурт MAZEPA дебютував оригінально – півгодинним live-відео. В чому крутість і складність такого формату?
– Я стояв перед вибором. Ми могли зняти крутий кліп, чи навіть декілька, і почати релізити це традиційним способом. Але, розмірковуючи над особливостями часу, я почав помічати, що люди за період карантину сильно втомилися від всього штучного. Фейк перестав їм заходити, а безпосередність стала цінуватися.
Можливо, наш колектив олдскульний в цьому плані, але ми любимо грати разом живу музику – так, як колись її слухали та як записували гурти. Таке звучання і є трушним. В наші часи половину роботи за нас здійснює комп’ютер. Це також прикольно, я сам користуюся цим як саундпродюсер. Але оцю безпосередність можна передати лише live-форматом.
Те, що ми зробили одразу декілька пісень, – теж спосіб заявити про себе, як про колектив, що вже сформував репертуар і може виступати. Ця відеоробота дуже багато про нас розповідає, і я досі впевнений, що не прогадав з форматом.
– У вашій музиці є місце для імпровізації?
– Вся наша музика народжується з неї. Ці мелодичні елементи приходять нізвідки, коли ми просто сидимо та імпровізуємо. Потім вони складаються в унікальну зв’язку звуків, яку ми фіксуємо. Імпровізація – дуже важливий інструмент у творчості. Тільки свобода дає можливість зробити щось нове.
– У своїх текстах ти використовуєш живу розмовну мову на межі із суржиком. Для чого?
– Тут теж справа в органічності. В піснях я декламую щось тою ж мовою, якою зараз спілкуюся з тобою. Межа із суржиком – це прикольна штука. Моя мама з Черкаської області, де дуже класно «балокають», а тато – з Тернополя. Тому в мене виходить такий мікс.
Я хочу, щоб мої тексти були доступними. Не бачу сенсу прикидатися, особливо зараз. З досвідом до мене прийшло розуміння, що все рівно я не зможу бути тим, ким я не є. А все решта – жалюгідні спроби, які точно нікуди не приведуть. Це усвідомлення багато чого мені дало.
– Спадає на думку рядок з твоєї пісні: «Таких, як я, твої подруги не катірують».
– А чого прикидатися? Я взагалі люблю називати речі своїми іменами, бачу в цьому великий зміст, і використовую це в піснях.
– Щодо речей, названих своїми іменами, згадую також слова з твого вірша: «Месяц ещё не кончился, а п****ц уже начался».
– Пам’ятаю цей віршик. В мене є багато текстів російською. Здавалося б, все життя розмовляю українською, і навіть живучи одинадцятий рік у Києві, лишаюся україномовним. Це не позиція, просто я так живу, так мене навчили. Когось навчили інакше, і я ніколи це не засуджував.
Після школи мені дуже сподобалося читати, і більшість книг були російською мовою. З них я зафіксував багато цікавих словосполучень, крутих зворотів і всякого такого. Зараз багато класної літератури видають українською, набагато більше, ніж 15 років тому.
Проєкт, який я презентую зараз – виключно український. Все-таки, як би ми не пропагували кайф і свободу, є таке поняття як доречність. Зараз трохи не той час.
– Про що ваш перший альбом?
– Альбом називається абревіатурою – «КССР». Це назва одної з пісень, яка є першою на лайві, і скоріш за все буде першою в альбомі. Саме в ній і закладений меседж, який зв’язує наш колектив із сьогоденням.
– «Кожен сам собі рішає» – це про свободу вибору?
– Абсолютно. Але далі іде пояснення, що «якщо бажаєш зла комусь, ти сам зловмисник». Бути злим – це взагалі дуже нещаслива позиція. Ти придумуєш собі якусь фігню, вона тебе грузить. Який в цьому сенс? Ніякого. Кожен до цього приходить рано чи пізно.
Мені хотілося б, щоб, не зважаючи на особливості часу, люди перестали хоча б самі себе довбати. Це було б значною частиною успіху. Не знаю, чи хтось відчує аж так глибоко контекст, який я закладаю. Я не хочу, щоб моя музика грузила, зараз це також недоцільно. Ми якось їхали та слухали радіостанції. Чи не кожна пісня починалася зі слів «замучена», «заплутався», «не вирватись із болю» і таке інше. На цьому легко спекулювати, але незрозуміло, для чого. Досить цього.
– Наостанок розкажи, ти вперше в Луцьку?
– Не вперше. Я приїжджав сюди з різними колективами. У вас є культурна двіжуха. Якщо в місті таких розмірів є чотири-п’ять концертних майданчиків, це вже ціла «екосистема». Зараз я шкодую, що в Тернополі на це звертають менше уваги.
– Встиг познайомитися з містом?
– Луцьк мені ще не відкрився. Але тепер ми почали грати з Мухою, тож будемо приїжджати частіше. Не знаю, чи кожного разу влаштовуватимемо концерт, але в гості приїжджатимемо точно. Сподіваюся, Муха прочитає це інтерв’ю і зрозуміє натяк.
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].