Сергій Михальчук про Бориса Ревенка: «Мій основний «меседж» – вдячність»

^{Текст: Світлана ЗОЗУЛЯ}

Сьогодні, 4 червня, минає шість років, як відійшов у Вічність найвідоміший волинський кіноаматор Борис Ревенко. Народжений 1937 року на Черкащині, він, після багаторічних мандрів та праці на китобійній флотилії, де, зокрема, займався кіно, фото справою та журналістикою, 1974 року кинув творчий якір у Луцьку. Сорок літ незмінно керував тут народною аматорською кіностудією «Волинь». Працював, перш за все, як оператор відеозйомки. Окрім короткометражних фільмів, левова частка яких здобула різноманітні перемоги на міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських фестивалях, він фільмував життя і побут волинян, визначні події краю та й просто мальовничу природу.

Сподобалось

Отож, символічно, що спогадами про нього нині поділився ще один оператор – його вихованець Сергій Михальчук, за творчими здобутками якого на українській та світовій кіно аренах Борис Павлович слідкував до свого останнього дня.

У 1984 році Сергій вже активно відвідував фотоклуб «Промінь», яким тоді керував Євген Тандура. Юнак, якому тоді було 12, ходив тоді й на збори в кіностудію «Волинь». Для нього вона була продовженням фотоклубу.

«Пригадую, щось постійно робив, знімав з однодумцями… На рівні епічного образу, звісно, тоді ще не вдалося чогось такого створити. Олесь (Санін – авт.) прийшов за декілька років після мене. Його цікавили тоді різні мистецькі течії, а мене – зйомка», – поділився мій співрозмовник, нині – кіно оператор зі світовим ім’ям, який відзняв до двох десятків фільмів, здобув чимало професійних нагород.

Сподобалось

Він зізнався, що Борис Павлович запам’ятався йому філософським підходом до життя, до кіно, зокрема, аматорського. Сергій називає його першим художнім вчителем, як і Геннадія Саніна (батька Олеся – авт.). Найтепліші відчуття, найсвітлішу пам’ять він досі зберігає про цих людей.

«Як проїздом бував у Луцьку, хоч і на декілька хвилин, але забігав у студію, до Ревенка. Він – мій творчий батько, який задав правильний вектор для мого розвитку як оператора. У нас рідні стосунки були. Все було максимально добре й позитивно, чудова компанія тут збиралася. Зокрема, з теплом згадую Ірину Левчанівську… Я дуже вдячний долі, що це було в моїй юності», - не приховує Сергій Михальчук.

Сергій Євгенович не приховав, що зараз вже десь у тому віці, в якому був Борис Павлович, коли вони познайомилися… До 1990 року Сергій ходив у творчий підвал кіностудії «Волинь». Але, «як і футбол, кіно є аматорським, а є і професійним…». 1994 року він закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого…

Сподобалось

У розмові зі своїм відомим земляком не змогла оминути тему кінопремії імені Олександра Довженка, на здобуття якої 2015 року було подано кандидатуру Бориса Ревенка. Ще одним претендентом тогоріч був режисер Мирослав Слабошпицький. Йому й було присуджено цю премію, але наш Ревенко спостерігав за цим уже з висоти Вічності.

Найкраща премія для Ревенка – вдячність і любов його учнів, однодумців. Не кожній людині таки вдається це здобути за життя.
Він – знакова людина для Волині, культова. Мій основний "меседж» – вдячність", - наголосив Сергій Євгенович.

Фото авторки та з архіву Сергія МИХАЛЬЧУКА.