«Я показую життя, а інші роблять ідеальну картинку»: інтерв'ю з луцькою блогеркою. ФОТО

16 Червня 2020

Текст: Анна ПАНЧЕНКО

Фото: Ірина КАБАНОВА

Локація: ресторан «Шоу Базилік» (вулиця Словацького, 7)

Ілона Пеценюк – справжні ім'я та прізвище Ілони Доброї чи то Михайлової, як вона називає себе в інстаграмі. Вона є успішною блогеркою, хорошою мамою малого бешкетника Марка, який надто любить все розсипати та розкидати, та візажисткою.

Лучанка має 117 тисяч підписників в інстаграмі, часто «відпускає гріхи» своїм підписникам, тямить, що вони хочуть, та розповідає про життя, як воно є: без завуальованих фраз та «вилизаних» слів. Але, щоб зрозуміти ці фішки, варто прочитати нашу «Кавову розмову», де ми говорили про заробіток блогерів, материнство, накрутку ботів та конкуренцію в Луцьку.

ОБЕРЕЖНО! Текст може завдати шкоди особливо чутливим філологам і філологиням.

– Традиційне перше питання: чай чи кава?

– Кава. Хоча, раніше взагалі її не пила.

Все помінялося після народження Марка. Буває таке, що і по п'ять, і по шість чашок на день, але це вже перебор. П'ю лате звичайне, з молоком. Канєшно, хтось каже, шо це не кава.

– Але ми їх не слухатимемо, лате – то смачно. Окей, тоді поговорімо про блогерство. З якого моменту ти почала позиціонувати себе як блогерку?

– Я до останнього не хотіла осознавати, шо я блогєр. Я просто писала, просто шось там розказувала. Потім, коли вже більша аудиторія, то вже мусиш приймати це. Добре-добре, кажіть на мене блогєр.

Напевно, почалося все після народження Марка. Мені не було просто шо робити. Він народився, всім було цікаво. Хоча у мене блог зовсім не про материнство, в принципі, але якось з цього моменту я почала більше часу приділяти інтернету. Ну, ти сидиш вдома, декрет, то треба чимось займатися.


– Про що твій блог?

– Ні про шо. Я взагалі, типу, коли починала писати, то в мене не було такої цілі, шо я там буду вчити те робити, мотивувати людей. Нє, просто розказувала про своє життя, і людям подобалося про це слухати. Я просто візажистка, то спочатку у мене було дуже багато мейків. Я туди переносила всю свою роботу, всім було цікаво про це дивитися. Потім народився Марко, почала про нього розказувати, а ше я потім схудла на 16-17 кілограмів. Теж було всім цікаво.

Тоїсть, такої тематики у мене немає. Я просто розказую, ділюся, та й мені так легше. Хоча я знаю, що лайфстайл-блоги – це трохи заїжджена тема, на ній нелегко розкрутитися, але мені важко сидіти на одному місці, про щось одне писати. Мені от не хочеться, то й не буду нічого писати, хочеться – напишу шось про Марка. Одної теми, яку я несу, то немає.

– Як ти думаєш, чому людям так цікаво спостерігати за чужим життям?

– Це як серіали. Ти сидиш і дивишся, а от же хочеться знати, шо було дальше, шо вона робить. Тобто, чесно кажучи, коли закидаєш якісь там філософські теми, свій досвід, ну шось більш глобальне, то можуть люди перегорнути. Навіть коментар не залишать.

А коли ти розказуєш просто про те, як сталася якась проблема, то людям буде цікаво, шо ж буде далі. Їм особливо цікаво дивитися на моменти з особистого життя. Я замітила, чим більше тексту, тим воно відпадає десь на задній план. Чим простіше – тим краще людям заходить. То я так собі помічаю, може це просто у мене така аудиторія. Може, це мої так звикли, що я така легка на підйом. Мені так простіше.

У мене був такий період, коли я прям писала пости днями й ночами, там шось видумувала, але я просто бачу, шо це людям дуже швидко надоїдає. Я теж вигоряю, хочеться бути трохи простішою і не представляти такого, ким я не являюся.


– Я спостерігала, що багато луцьких блогерок та блогерів намагаються показати ідеальне життя: я – ідеальна мама, я – ідеальна дівчина...

– Тим більше, коли ти цих блогерів знаєш! Це твої знайомі, ти з ними спілкуєшся, ти знаєш, шо це взагалі не так. Особливо, коли у людини проблеми, а вона хоче розказати, шо у неї все так добре. Це мене дуже відштовхує. Я ж і не хотіла позиціонувати себе, як блогера, бо мені це не подобалося. Я просто показую життя, а інші роблять ідеальну картинку.

Мені цього не хотілося, бо я не така і такою не збиралася бути. У мене спочатку було багато конфліктів: «ти не так пишеш», «ти пишеш з помилками», а я ж просто хотіла робити так, як мені хочеться. Потім я побачила, шо в цьому є якась фішка, а люди до таких простих людей тягнуться.

Є багато таких, які вважають, шо блогєр обов'язково має мотивувати та направляти кудись людей. Я знаю, шо моя аудиторія прислухається до моєї позиції та думки, але я ніколи не старалася когось мотивувати.

– Поговорімо про твою фішку – суржик. Чи часто тебе хейтять за це?

– Ну, якось раніше – дуже часто. Зокрема, мій тато. Він любить казати: «Ілон, тебе ж читають. Ну пиши вже ти якось, цеє», але якось стараюся трохи фільтрувати. Якби були якісь анонімні питання, то може б й писали. А так – нє! (сміється) Більшість людей, яким шось там не нравицця, то вони й відписується зразу. Ті, хто до такої мене привик, – то їм це наоборот подобається. Якось цього хейту, щоб не накаркати, дуже мало в мій бік.


– До слова, про батьків. Як вони ставляться до твого захоплення?

– Ну, як сказати. Вони не сильно це розуміють. Вже зараз вони трохи бачать, шо це моє хобі, шо це мені подобається. Тато, в принципі, такий самий. Він, може, був би блогєром. Він мене в цьому плані підтримує. Вони не лізуть до цього, не випитують, бо розуміють, шо я така з дитинства: в мене язик підв'язаний. Я така пробивна, бо шо мені хочеться, те я і роблю. Це мені вдається.

Так було і з професією моєю основною. Мене не сильно підтримували, коли я захотіла бути візажистом. Потім вони побачили, шо в мене то виходить, дає якийсь заробіток, то й почали нормально ставитися.

Так само і з блогом. Спочатку жалілись, шо я постійно сиджу в телефоні, а потім вже мама каже, шо вот, тебе вже кудись запросили, закинули.

– Чи не страшно показувати все своє життя на камеру?

– Раніше я прям дууже багато всього розказувала. У мене взагалі було дуже багато історій, які не можна було перегорнути, треба було все слухати. Все-все повністю. Зараз я почала трохи більше фільтрувати, бо є різні моменти. Я дуже багато говорю, а це інколи грає проти мене.

У мене ніколи й не було такого, шо хтось там зглазити може мого Марка. Нє, спокійно. Маю на увазі, шо всю інформацію я вже зараз почала фільтрувати.


– Де та межа: між тим, що ти можеш показувати та тим, про що ліпше промовчиш?

– Просто мені в один момент стало не подобатися, шо багато хто хоче залізти туди, куди не треба. Раніше я показувала багато всього, а зараз мені хочеться, шоб не все було на екрані. Шоб не все бачили: мої проблеми чи діла, про які я не хочу, шоб хтось знав. Раніше я показувала 60-70% свого життя, то зараз – 30%. Якшо не менше.

Періоди у мене бували різні, інколи мені хочеться, але я собі: «Ілона, ну хтось подивиться, хтось шось там скаже, хтось комусь надішле, то нашо тобі ці проблєми! То ж будуть знати всі». Так само, як кудись йдеш, дзвонить мама і каже, шо хтось через п'ятого-десятого їй передав.

Треба стримувати себе – це в мене зараз на першому плані.

– Твій чоловік не дуже часто «світиться» у твоєму блозі. Чи не проти він, що ти така активна у соцмережах?

– З самого початку, коли я починала цим займатися, то він мене підтримував. Але коли це перейшло на інший рівень і стало чимось більшим, ніж захоплення, а, може, роботою чи обов'язком, то вже йому це не дуже подобається. Це ще м'яко кажучи. Моя робота основна займає менше часу, ніж справи в інстаграмі.

Все ж таки, у мене є Марко, якого важко кудись пристроїти, то, в принципі, більшість часу я фізично не можу ходити на роботу, навіть якби я цього хотіла. Блогєрство трохи набридає. В якийсь момент не хочеться то все показувати, розказувати. Це справді займає багато часу, а чоловік цього не розуміє.

Особливо, коли це стало не просто як захоплення, а роботою, відповідальністю. Це не те, що ніби я нічого не роблю, а мені хочеться просто закинути. Часом мені треба це зробити, бо це – відповідальність.

Я просто така є: прислухаюся до чужої думки, але все одно роблю по-своєму, бо я знаю, шо так краще. Мені здається, шо моїй друзі чи родина вже звикли, шо я така. Тут або миришся з цим, або геть ніяк. Тут немає сенсу сваритися. Я знаю, шо не буду закидати цю роботу. Це ж буде безглуздо – стільки часу, вже близько двох років, коли Марко народився, і це все закинути? Нє!


– Скільки ти приблизно проводиш часу в інстаграмі?

– Це вже як звичка. Коли тобі нічого не треба, а ти сидиш, гортаєш шось. Зараз я можу сказати, шо набагато менше часу витрачаю. Набагато!

У мене було таке, шо я могла до ночі сидіти, щось там робити. Зараз я вже повністю обмежую себе. Наприклад, у суботу чи в неділю нічого не записую.

От вчора нічого не робила, бо у Марка був день народження. Можливо, то спочатку, коли мені треба було набити аудиторію, зробити актив, то я переживала і старалася.

– Якщо ти розповідаєш, що блогерство – це твоя робота, то можеш сказати, скільки ти заробляєш?

– Бачте, інстаграм, це така платформа, як і візаж. Ти не можеш знати точно, скільки заробиш. Стабільного заробітку немає. Пропонують все, але я багато всього не беру. Я настільки ціную ту аудиторію, яка вже два роки мене слухає, шо на все не погоджуюся.

Бувало, шо в карантин і по бартеру працюєш. Тобто, цілі заробити в інстаграмі у мене зараз немає. Хоча, так було спочатку.

По-різному буває: буває, шо заробляла і 1 000 доларів, буває і більше, буває менше, буває нічого не заробиш, бо карантин.


– Чи слідкуєш ти за кимось з луцьких блогерів чи блогерок?

– Ну, у мене є одна подруга Таня (Тетяна Войнаровська, - авт.), з якою ми познайомилися чисто випадково. Я ж раніше нікого не знала, ні з ким не спілкувалася. Чесно кажучи, між блогерами дружба не дуже виходить: хтось комусь заздрить, хтось хоче краще й більше.

З Таньою ми не конкуруємо, у нас абсолютно різні блоги і аудиторія. Я її дивлюся, бо вона моя подруга. Не знаю чого, але мені цікаво дивитися людей, яких я знаю. Хоча сама йду до того, щоб бути цікавою всім, але не можу дивитися за тими, кого не знаю. Мені й нецікаво. Та й часу на це немає.

– Чи справді існує конкуренція між луцькими блогерами?

– Ну, не знаю, як у Луцьку, того шо у нас навіть немає блогєрскіх тусовок. Вот. Але, якшо говорити в загальному про блогерів, то є. Я по натурі дуже добра людина і всім довіряю. Навіть, коли я пробувала робити розіграші з іншими, взаємний піар, то все зводилося до того, шо кожен перетягував підписників на свою сторону. Я думаю, шо між блогерами дружби немає. Вони всі хочуть на себе палку перетягнути. Може я іншого й не знаю, але мені здається, шо якшо й дружать, то за піар одне одного. Хоча, може, я й не права.


– Нещодавно ти на своїй інстаграм-сторінці розповідала про те, що тобі накрутили ботів. Це є тим способом боротьби з конкурентами?

– Мені й досі їх накручують! Я не хочу називати імен. Так вбивають статистику. Повністю! Я дуже переживала, але зараз алгоритми в інстаграмі помінялися: коли він бачить накрутку, то просто їх видаляє. Коли було в Марка день народження, то мені за двадцять хвилин накрутили десять тисяч людей.

Я не так боялася за тих ботів, як за те, шо мене можуть заблокувати повністю. Інстаграм може це розцінити як масфолловінг.

– Але накрутка – це ж платно!

– Да! Десять тисяч підпиників – це коштуватиме десь 1 500 гривень. Я впевнена, що це робить людина з Луцька. Не шкода ж!

Інстаграм їх всіх відписує – за вчорашній день вже сім тисяч. Така конкуренція. Ти просто йдеш в «тінь»: тебе не бачать люди. Та і рекламодавці, які заходять в підписки чи в лайки, і бачать, що там куча лєвих.


– Чи часто блогерам надсилають подарунки, дарують бонуси?

– Звичайно, часто. Люди знають, шо у тебе є аудиторія, шо ти можеш шось порадити. Вони пропонують все: речі, доставку, їжу, відпочинки. Якщо тобі це цікаво, ти візьмеш цю річ по бартеру. Якщо ця річ тобі непотрібна – береш доплату. Дуже багато надсилають. Особливо, під час карантину, коли доставка їжі була актуальною. Це було тоді у всіх блогерів Луцька.

Я тут не бачу нічого поганого, бо дійсно люди замовляли. Я просто стала відкрито про це говорити. Я завжди кажу, шо воно мені прийшло, я потестила, а ви собі дивіться.

– Як ти ставишся до блогерів, які хайпують на якихось подіях: народження дитини, відкриття магазину, покупка будинку?..

– Ну, навіть не знаю. Зараз багато людей. які хайпують, але це дуже видно. Так само ці сканадали й інтріжкі, коли я розповідаю шось погане про якийсь заклад і бачу, шо всім цікаво це подивитися. В принципі, шо всі будуть так завжди робити – це факт. Я таким не займаюся.

У мене оце температура була 37, то я думаю, шо може це градусник кинути , але тоді ж ніхто до мене на брови приходити не буде (сміється). Зараз мені хайпувати не цікаво. Коли оце говориш на теми хайпові, то потім тобі й ботів накручують (сміється). Не нада туди лізти.


– У тебе є крута фішка – «відпускати гріхи» своїм підписникам. Розкажи про це більше.

– Вони зараз дуже стісняюцця! Взагалі, у мене дуже багато ідей. Мій блог почався з пакету АТБ. Я так назбирала своїх перших 7-8 тисяч. Вони приходили на цей розіграш, бо це було шось класне. Мені здається, шо ця тема вигарає і для людей, і для мене.

Понятно, шо люди стісняюцця, бо там не анонімно. Бо якщо я зроблю анонімно, то вони мені не тільки свої гріхи скидати будуть (сміється). Нашо воно мені треба. Вони просять, але коли я закидаю, то всі ждуть, шоб почитати шось цікаве, але самі писати не хочуть. Я обідилася!

Мені вже хочеться чогось нового. Я ж просто така людина, шо мені все швидко набридає.

– Чи плануєш ти випустити свій мерч (колекцію одягу)?

– Я хотіла! Це дуже класна штука, канєшно, люди зацінили б. У мене так багато різних планів, так хочеться все робити, шось розвивати, але у мене так мало часу. Марка ще залишаю, але ж іду на роботу.

Я собі думаю, шо треба було починати років десять тому, коли це все не було таким популярним. Я надіюся, шо коли Марко піде в садік, то я зможу зробити багато всього, шо не встигаю.


– Що для тебе важливіше: бути хорошою блогеркою чи хорошою мамою?

– Мені кажецця – хорошою мамою. Так і є. Я давно перестала думати про те, чи скажуть, шо я хороша блогєрка. Я просто розказую всі свої плани, цілі, емоції. В принципі, думка зі сторони мене дуже мало хвилює. Хоча раніше я була дуже емоційною, особливо, коли критика була зі всіх сторін. Вибор очєвидєн. Якби вибор був глобальнішим, то я б навіть закинула блогерство. Я б найшла себе в чомусь іншому.

– Як тобі вдається поєднувати три роботи: материнство, блогерство та візаж?

– У мене дуже багато є людей, які мені допомагають: і мама, і тато, і сестра, і подруги. Навіть постійні клієнтки можуть з ним погуляти. Марко вже до цього привик, бо він такий, шо не буде плакати. Якби у мене не було такої підтримки, то воно все не було б так, як зараз.

– Чи не картаєш ти себе за те, що мало часу приділяєш сину?

– Зараз – да. З ним реально важко, бо він у мене такий, шо... Я себе ще й накручую, шо він хоче більше часу побути зі мною, а я його залишаю з мамою. Хоча, я розумію. шо Марко такий, шо йому всюди цікаво. Я-то йому немало часу приділяю. Просто оце всередині, коли йдеш, а він плаче, то думаєш, шо ти погана мама. Я просто розумію, шо по-іншому – ніяк. Я не з тих, хто може сидіти на одному місці. Мені хочеться шось робити, бо я боюся, шо шось не встигну. Це ж краще, ніж аби я поїхала на роботу в Польщу на пів року.


– Чи плануєте ви другу дитину?

– Найближчим часом – ні. Я хочу трохи стати на ноги, шось більше зробити. Бо народити всігда можна, а шо далі? Знов без роботи, знов нічого немає. Я прихильниця того, шоб спочатку стати на ноги, дати шось малюку, а потім вже там думати. Хіба шо, якби вона зразу двоє родилися, – то це було б ідеально! (сміється)

– Ти казала, що якщо не блогерство, то ти могла б спробувати щось інше. Наприклад?

– Мені кажецця, шо я де-хоч влізла б. Може, почала б в ютуб знімати.

– А зараз про ютуб не думаєш?

– Та нє, зараз мало часу. Я і так себе корю за те, шо я в інстаграмі мало викладаю. Я ж знаю, шо можу більше. Я зараз більше хочу добити свою основну роботу.

Я прихильниця того, шо інстаграм – інстаграмом, а талант не проп'єш. Не треба покладатися лише на блог, бо це така платформа: сьогодні є, а завтра – нема. Має бути ше план. У двох професіях бути успішною – дуже важко, але я попробую.





***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

3

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter