«Гроші – це єдина мова, яку розуміють будівельники», – Анатолій Рабочаускас

12 Серпня 2020

Текст: Наталія ПАХАЙЧУК

Фото: Ірина КАБАНОВА

З Анатолієм Рабочаускасом зустрічаємося на будмайданчинку, де кипить робота над другою чергою Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.

Усі роботи виконує будівельний підрозділ компанії «Техно Модуль», на чолі якого стоїть 25-річний керівник, і саме він став новим героєм рубрики про молодих людей у бізнесі #НЕЗЕЛЕНІ на сайті «Бізнес.Район».

Під акомпанемент виробничого шуму Анатолій натхненно пояснює, як буде влаштований простір колишнього заводу. Гігантський ангар буквально на очах перетворюється у сучасну 4-поверхову будівлю. Хоча всі роботи відбуваються у приміщенні, але фактично це – будівництво з нуля. Перші два поверхи планують відвести під музей, а наступні поверхи – для офісів, які можна переплановувати безліч разів. Це безпечно і можливо завдяки виконанню проєкту за технологією виливання залізобетонної конструкції.

– Анатолію, чи у Луцьку ще хтось зводить будівлі з монолітного залізобетону?

– Звичайно, проте, не так активно, як це роблять у Львові чи Києві. Все-таки у нас переважно будують з цегли, проте, це вже минуле. Тренд у будівництві – саме зводити з монолітного залізобетону. Це надійно і сучасно. І, насправді, хто вже виливає бетон, той на ринку має якусь вагу.

Ми освоїли цю технологію, коли вперше отримали замовлення із потребою вилити моноліт для великої площі. Залізобетонна конструкція – то було оптимальне рішення для перебудови виробничої споруди під величезний музей.

Ми виконали той проєкт, до речі, за пів року. А прийшли ж у приміщення на півтори тисячі квадратів, де нічого не було: чотири стіни і піщана підлога. 2 січня туди заїхав перший трактор, щоб прибрати територію, а 1 липня ми здали приміщення. Вже 24 серпня лучани прийшли на відкриття Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.


– Але дедлайни – це не зовсім коник будівельників...

– Насправді, так, це просто жах. Типовий будівник – це людина, яка живе у своєму світі, за якимись своїми правилами. Кожен з них, по своїй суті, нікому не підкоряється. І багато з таких фахівців ніяк не оформленні, так звані шабашники. Своїх працівників ми, звісно, оформили. Але сама ментальність залишається: будівельник – сам собі господар, і переконати його, що це треба швидше зробити чи зробити у якийсь термін, – це дуже складно. Але з правильним менеджментом все можливо.

– А що таке правильний менеджмент у будівництві?

– Це коли ти підходиш до проєкту не просто з інженерної точки зору. Будівельні інженери знають технологію, норми, і їх не можна порушувати ні в якому разі. Проте, можна щось зробити паралельно, а щось у другу зміну, а десь використати нову технологію, або щось спростити.

Менеджмент – це правильне управління всіма видами ресурсів.

Якщо працювати з дев’ятої години ранку по вісімнадцяту, то те, що робиться за пів року, розтягується на 9-12 місяців.


– Які можливості вашої компанії?

– Щорічно у нас будівельний проєкт де одночасно може працювати 50-60 робітників, і є бек-офіс, який дуже простий. Він складається з мене як керівника, з інженера, з людини, яка веде усю звітність, і з одного водія. Будівельники, сантехніки, електрики у нас постійно працюють уже 7-10 років, які тримаються у нас і не виїжджають у Польщу.

Ми є ліцензованою компанією, що може виконувати об'єкти з класом наслідків (відповідальності) СС2 і СС3.


– Чи вплинув якось карантин на будівельні роботи?

– Бек-офіс працював з дому, а будмайданчики, де була можливість працювати з дотриманням усіх санітарних норм, не закривалися. Наприклад, ми в цей період завершили готель і кафе, які розташовані в «Адреналін Сіті». Я цим об’єктом дуже пишаюся, круто вийшло.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НЕ КРИЗА, А СТРЕС-ТЕСТ: ЯК КАРАНТИН ЗМІНИВ РОБОТУ МАГАЗИНІВ «НАШ КРАЙ» І SPAR




Найсвіжіший проєкт, який ми виконали, це магазин SPAR на вулиці Львівській, де був колись магазин «Наш край». У нас є досвід відкривати швидко магазини, бо зазвичай терміни виконання нам ставлять короткі. Але ми завжди вкладаємося у графік, бо вміємо це робити.

Зараз будемо працювати над великим проєктом – збудуємо з нуля десять нових магазинів для мережі SPAR UA.

– Анатолію, ваш юний вік не заважає вам комунікації з працівниками?

– Насправді, заважає. Тому що майже усі наші люди старші за мене: і в бек-офісі, і будівельники. З будівельниками мені, звісно ,важче. Але я помітив ключову річ. Вони чітко розуміють, хто їм платить. Якщо їхні гроші залежать від тебе, від твого рішення, то ти – їхній авторитет, ти та людина, яку вони слухатимуться. Ти зможеш з ними домовитися, бо гроші – це єдина мова, яку розуміють будівельники, і тільки так цей ринок працює.

Моє правило: завжди з людьми домовлятися перед початком роботи. Буває таке, що я відкриваю блокнот, розписуємо роботи, терміни, особливості, дедлайни, і все це обоє скріплюємо підписами.

Якщо тиснути на тих людей і не платити грошей, то до добра це не доводить. Як правило, з усіма можна домовитися. Звичайно, якщо це людина, яка не бухає.

– А де ви набралися менеджерської практики?

– Я вчився, у першу чергу, в свого батька, Олега Рабочаускаса, який опікувався будівельним напрямком «ТехноМодуля», компанії, яка на ринку уже 18 років, розпочинала з «холоду» для ритейлу, а зараз відкриває магазини під ключ, чи то реконструкція, чи то будівництво з нуля.

Тож найважливіші знання я отримав від нього. Перед тим, як перейняти справи, пів року був поруч з ним, слідкував, їздив, дивився. Батько розказував, пояснював, навчав.

А перед тим я навчався у Бізнес-академії практичного менеджменту PMBA, де отримав якусь базу з фінансів, маркетингу, менеджменту, управління часом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ЯКІСНЕ НАВЧАННЯ ЗАВЖДИ МАТИМЕ ПОПИТ», – ДИРЕКТОРКА PMBA ТЕТЯНА РЕПНИЦЬКА

– Я ще знаю історію з навчанням у виші, яке ви пробували кидати…

– Два роки вчився на стаціонарі, а два на вільному відвідуванні і почав працювати. Відверто кажучи, зараз би я продовжив стаціонарне навчання, можливо, змінив би напрямок, бо я вчився на спеціальності «Фінанси і кредит». Але на той момент, коли провчився два роки, я зрозумів, що навчання доволі утопічне. Ніби і правильне, але, як застосувати його у реальному житті, було незрозуміло.

У мене був приклад мого старшого брата, який теж почав рано працювати. Тож і я рвався до роботи. І пішов менеджером з продажу на СТО «Прибалтсервіс». Там пропрацював 3,5 роки, і ось уже третій рік – у будівництві.

Зараз відчуваю, що дуже багато знань не вистачає, треба постійно підучувати, підчитувати, але за тих повних п'ять років у бізнесі я отримав дуже багато практичних знань. Вважаю, що я навчався у реальній школі життя.

– А які книжки ви читаєте?

– Мені подобаються видання, які знайомлять з підприємцями, які зробили свою справу, не використовуючи адмінресурс або політичне становище, а насправді почали бізнес з нуля. Коли мали 10 тисяч доларів, ще стільки ж позичили і почали розвивати бізнес, який зараз у світі чи в Україні або хоч в області має ім’я. Ось про таких людей люблю почитати книжки.

А ще передивився усі інтерв’ю на ютуб-каналі Євгена Черняка «Big Money», у яких підприємці розповідали про свій успіх, які вони кроки робили. Насправді, от таким запалюєшся, а не книжками, як «Успех за семь дней». Насправді ж, треба просто працювати, ризикувати, не боятися, брати відповідальність. Це надихає. Ти розумієш, що результати швидко не приходять.

Хоча світ перевернутий: він пропагує повсюди, що усе вийде саме собою, легкі результати, не потрібно напружуватися – це все неправда.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «МЕДІА – ЦЕ, НАСАМПЕРЕД, БІЗНЕС», – ДИРЕКТОР CID MEDIA GROUP ІГОР ДЕНИСЕВИЧ

– А що, на вашу думку, є важливим для успіху в бізнесі?

– Наполеглива і тяжка праця. Буває важко, але тільки так ти перевіряєш, хто ти є, у таких складних умовах. І мені подобається у VolWest Group, до якої входить і «ТехноМодуль», те, що менеджер проходить виконання непростих завдань.

Тут така корпоративна культура, що інколи треба і екстрим-задачі вирішувати у непрості терміни. Але саме там перевіряється менеджер, його вага, на що він здатен. Це реально круто.

– Анатолію, а вас будівництво «пре» настільки, щоб працювати у цій галузі, скажімо до пенсії?

– До недавнього часу не дуже «перло», бо дуже складно працювати, особливо з будівельниками. Але з часом кожен проєкт стає цікавішим, усе виходить краще, з’являється стимул далі працювати. Коли є цікаве завдання, хочеться викладатися. Коли робиш щось вартісне, і в кінці вийшло саме так, як ти хотів. Але я не думаю, що будівництвом хотів би займатися усе своє життя. Проте знаю, що це така школа життя, про яку не прочитаєш у книжках.

2

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter