Текст: Ольга МАГАС

Фото: Юлія КОЦЮБА

Настрій: ресторан «На Вогні»

Коли бізнес-тренерка та івент-організаторка Марина Майко озвучила свій вік, здивування було величезне. Сама зізнається, що любить спостерігати за реакцією людей на цю цифру, адже направду виглядає значно молодшою. Про неї кажуть різне, але при тісному спілкуванні перед тобою розкривається абсолютно інша людина. Красива, успішна та впевнена в собі жінка, яка дуже чесно розповідає про свої комплекси та тривоги, не боїться визнавати помилки та говорить про людей те, що думає.

Що привело Марину у шоу-бізнес та бізнесові ігри, яку частину її тіла оцінив сам Дмитро Нагієв, чому її називають стервою, скільки разів насправді красуня виходила заміж, чому вона рік не спілкувалася з мамою і який чоловік може підкорити її серце – все це і багато іншого у свіженькій «кавовій розмові» з «Таблоїдом Волині».

2

– Традиційно перше запитання: кава чи чай?

– Чай. Імбирний або обліпиховий. Каву взагалі не п'ю вже біля року. Чим старшою стаю, тим більше слідкую за своїм здоров'ям. А-ха, кава – це целюліт.

– Ти соромишся свого віку?

– Ні. Мені дуже подобається казати, що мені 40 років і бачити реакцію людей на це. Дуже приємно чути, що мені дають максимум 34 роки. Мені подобається, як я виглядаю на свій вік. Я слідкую за собою, займаюсь спортом, правильно харчуюсь.

– Що для тебе краса? От яку жінку ти можеш назвати красивою?

– Знаєш, якби я з власного досвіду розуміла, що таке красива жінка, то дала б тобі чітку відповідь. Можу сказати, що для мене ідеал – це жінка, якау собі впевнена, а отже і гармонічна у відносинах з навколишнім світом. Їй все-одно яка вона: чи худа, чи товста. Вона  відчуває себе красивою. Я собі не можу дозволити розтовстіти і ходити по вулиці з відчуттям внутрішнього комфорту, інколи навіть комплексувала роздягатись на пляжі, наприклад. Я завжди була худорлява, а коли трішки набираю у вазі, починаю буксувати. Для мене красива жінка – це радісна жінка, яка спокійно реагує на вибрики всіх своїх чоловіків, тобто, що б вони не робили, вона лишається радісною і просто їх любить.

– Ти – емоційна чи стримана?

– Я – емоційна, швидко запалююсь і так само швидко гасну. Раніше процес запалювання був моментальним, зараз він все повільніший. Вмію просити вибачення.  У мене є наставники – подружня пара, з якими я працюю вже понад п'ять років. І за цей час дійсно бачу колосальні результати у тому, якою була раніше і якою є зараз. Раніше – це був жах, я не знаю, як мене терпіли близькі. Зараз я емоціоную, але свідомо, знаючи навіщо це роблю. Раніше це був безконтрольний потік емоцій.

– Що в тебе викликає емоції? Що тебе дратує?

– Зараз це більше пов'язано з моєю професією – навчанням фінансової грамотності. Я бачу, що відбувається у нашій країні, цих нещасних бідних пенсіонерів, середній рівень зарплатні. І коли наразі люди ще молоді й у них є час потурбуватись про своє майбутнє, вони цього не роблять. Хочеться до них достукатись, а їм байдуже. Це мене, напевно, дратує більше всього. Люди не хочуть задумуватись про своє майбутнє життя, йдуть на повідку в своїх бажань і туди виливають весь свій дохід. Хочеться щоб частка грамотних та успішних людей в нашій державі була більшою ніж 5%.

– Ти згідна з тим, що жінка в Україні сьогодні може бути незалежною від чоловіка, може заробляти кошти і працювати без перешкод?

– Я думаю, що так, без проблем. Головне – бажання і цілеспрямованість. Але відразу постає питання, чи воно їй дійсно треба – бути сильною і фінансово незалежною. Це питання мудрості, жіночності. Я вважаю, що жінка повинна мати свої кошти, але фінансову незалежність наші жінки сприймають трохи хибно. Коли наші жінки стають фінансово незалежними, вони вилазять на голови нашим чоловікам. А можна це робити ніжно, гарненько, бути люблячою дружиною, бути мудро залежною від свого чоловіка. 

– Пам'ятаєш свою першу роботу?

– Так. Це був перший курс університету. У мене був друг, він працював офіціантом в 2001 році. На ДПЗ тоді був досить крутий заклад для свого часу – кафе «Доміно». В ньому вперше подавали жаб'ячі лапки й усі «крутелики» і «бандюки» нашого міста туди з'їжджались. Моєму другу треба було десь від'їхати і він попросив мене замінити його на день і попрацювати офіціанткою. Я не мала ніякого досвіду, але вийшла, допомогла. Заробила тоді п’ять гривень і на другий день пішла на базар та купила собі окуляри від сонця.

– Як вдалось поринути в сферу івент-організації, а потім і у фінансові тренінги та ігри?

– У Київ я потрапила завдяки роботі. Я працювала на «Континіумі» в аналітичному відділі Корецького Сергія. На той час ми спонсорували одну політичну партію й активно брали участь у передвиборчій кампанії. Мене відправили у Київ у відрядження як фінансового менеджера, слідкувати за цільовим використання коштів. Там я і познайомилася з власником рекламної агенції. Він запропонував мені роботу, і я переїхала у Київ. Це був перший мій крок у маркетингу та рекламі.

Литовська компанія «Hanner» стала наступним серйозним досвідом у сфері маркетингу в  девелоперському бізнесі, тобто інвестиціях в нерухомість. Беремо ділянку в оренду на 15-20 років, будуємо мультифункціональний комплекс, а потім продаємо його частинами. Це був один з найкращих досвідів роботи в компанії високого європейського рівня. Саме там я багато навчилась самодисципліні та менеджменту. Після цього я знову пішла працювати на «Континіум», де теж займалась маркетингом та продажем, працювала з інвестиційною діяльністю. Потім був «гарний» 2008-й рік, і мені довелось перепрофілюватись, бо нерухомість занепала, ніхто вже не інвестував в цей сектор кошти. Так я потрапила в шоу-бізнес.

Я працювала в глянцевих видавництвах як журналіст, як піар-менеджер. Працювала піар-менеджером музичних гуртів, піар-менеджером в студії звукозапису Скрябіна. Пізніше пішли нічні клуби. Я їх відкривала, була директором. Потім завагітніла. Після народження донечки я ще трохи побула в Києві, розлучилась із чоловіком і повернулася на півроку у Луцьк, побути з дитиною, але вже ось п'ять років у Луцьку й проживаю. А в сфері фінансів я була завжди, зараз просто більше приділила цьому уваги. Освіта в мене теж вища економічна. 

– А хочеш переїхати в інше місто?

– Чесно кажучи, я б хотіла, але в мене є сумніви, чи справлюся я з дитиною, бо моя професія передбачає пізній  та нічний графік роботи. В Луцьку дуже комфортно з дитиною. Мої друзі дуже допомагають. Тому зараз живу тут, але дуже часто їжджу у Київ, там навчаюся, там шукаю компанії та людей для професійного взаємовигідного партнерства.

– З ким ти працювала у шоу-бізнесі?

– Це був не дуже відомий гурт «Декольте», він якраз працював із Скрябіним, записали одну пісню «Дівчина з кафешки на метро Либідська». Організовувала покази дизайнерам одягу поза рамками фешн віків, наприклад. Пропонували працювати з Андре Таном, але, зрештою, не взяли, бо в мене маленька дитина, а там робота полягала в тому, щоб як піар-менеджер супроводжувати його по різних вечірках. Він переживав, що дитина захворіє і я можу не справитись.

Я, напевно, з шоу-бізом спілкувалась більше, коли працювала в ЗМІ. Тоді була дійсно дуже близько до «зірок», відвідувала приватні вечірки, а в Києві приватні вечірки – це не луцькі приватні вечірки, це зовсім інший рівень і люди іншого рівня. Було навіть таке,що приходиш на вечірку і половина «зірок» тебе вже знає, вітається...

1

Актор Дмитро Нагієв високо оцінив... ноги Марини і запропонував пройти в номер потеревенити. Красуня відмовилась, але таки приємно було!

З Володимиром Кличком на виставці девелопменту в Каннах представляли проекти нерухомості України для залучення інвестицій

Марина Майко і відомий танцюрист Франциско Гомез

З веселим та запальним Олегом Скрипкою

Для гарної знимки з Віктором Павліком довелось трохи... присісти

– Дитина, виходить, стала у тебе таким каталізатором для кардинальної зміни життя. Що взагалі тобі дало материнство і донька?

– Спочатку, коли дізналась, що завагітніла, у мене реально був стрес. Було страшно, яким буде моє життя надалі. Але через два місяці я вже нормально себе почувала, мабуть, далися взнаки оці різні гормональні зміни. Потім, коли вже з дитиною повернулася додому з пологового, у мене знову була депресія, що все, моє життя закінчилось, шоу-бізнес, тусовки мої, кар'єра моя – все дійшло до кінця. Але це теж тривало буквально кілька днів. Наразі дитина – це найцінніше, що у мене є.

Донечка Мілана - найбільша опора в житті Марини Майко!

– Зі своїм батьком донечка спілкується?

– Так. В нас  із татком Мілани дуже гарні стосунки. Він одружився вдруге й у мене також дуже гарні стосунки з його дружиною. Вона обожнює нашу дочку. В серпні вони їздили на два тижні в Іспанію, забирали її. Чоловік матеріально теж допомагає. В принципі, все дуже гарно і дитина свого батька обожнює. 

– А чому ви розлучилися?

– Напевно, причина була в мені. Не можу сказати, що дійсно любила так, як має любити жінка. Я не давала йому те, що потрібно. Він, у свою чергу, не був готовий до такої відповідальності як дитина. Якщо чесно, ні разу не шкодувала про розлучення. Так, у нас є спільна дитина, але мучитись заради дитини не бачили змісту.

– Ти взагалі колись кохала?

– Я була двічі заміжня. У першому шлюбі теж думала, що любила, але це була не любов, а більш одержимість, аби добитися тієї людини. Якщо в другому шлюбі можу сказати, що я не сильно любила, то в першому мене не сильно любили. В принципі, з першим чоловіком я теж зараз в дружніх стосунках. Він – адвокат, веде мені кілька справ у Києві.

2

– Також одне з традиційних запитань: пригадай три моменти в житті, коли тобі було страшно.

– Часто виникають дуже великі страхи за дитину: що з нею щось станеться, що може захворіти, тощо.

Боюся нереалізуватися до кінця. Я ставлю цілі й виникає постійний страх, що їх не досягну. Буває страх майбутнього, але зараз він набагато менший. Раніше не могла надовго лишитися з собою наодинці, починали лізти дурні думки в голову. Зараз спокійно можу цілий день побути одна і «кайфанути» від самотності. Всі страхи пропрацьоваю через медитації.

У мене інколи клаустрофобія. В ліфтах їжджу рідко, піднімаюсь сходинками.

– Хто, окрім дитини, дає тобі підтримку?

– Мої наставники, мої друзі, але найбільшу підтримку все ж таки отримую від доньки.

– З тобою легко подружитися?

– Ой, ти знаєш, всі люди, коли на мене дивляться, думають, що я таке стерво, така сука. Але коли зі мною знайомляться, то кажуть: «Слухай, ніколи не подумав, що ти дійсно нормальна людина!». Я не знаю, чому складаю таке враження для людей, але наразі воно так є. Люди помиляються, бо, насправді,  у тих, хто виглядає стервами, є якась їхня захисна реакція, захист своєї чутливої, вразливої душі. Бо ті жінки, які себе поводять, як ангели, насправді всередині далеко не з янгельськими характерами. Жінки ж, які спочатку ніби сволоти, розкриваються по трішки, розслабляються з своїмчоловіком, чи з друзями, яким довіряють, і стають такими ніжними, теплими і довірливими людьми.

– Розкажи кілька слів про своїх батьків.

– Моя мама вже близько 20 років живе в Італії і там працює. Тому я зі студентських років проживаю сама. Мій тато помер три роки тому. Батьки розлучилися, коли мені було 18 років. І, в принципі, якщо багато дітей переживають, що батьки розлучаються, то я була рада цьому. Бо у нас в хаті почався спокій. Думаю, що багато проблем з чоловіками, які трапляються у моєму житті, є наслідком того, що я надивилася свого часу на не дуже гарні стосунки. Але окремо тата і маму я дуже люблю і дуже поважаю. Кожен із них дав мені дуже багато. 

– З мамою спілкуєшся?

– Так, з мамою спілкуюся. Сваримось періодично, бо вона досі не може зрозуміти, що мені вже 40, що я вже досить самостійна людина. Вона зі мною не живе і думає, що я ще така ж, як і 20 років тому – безтолкова, безвідповідальна. Дійсно, я такою була. І коли вона починає мене вичитувати по телефону, я просто вимикаю телефон. Було навіть таке, що ми більше року не спілкувалися. В неї  була думка, що я погана матір для своєї дитини, а для кожної мами це дуже боляче чути. Зараз наші стосунки вирівнюються. Ми вже три роки підряд на відпочинок їздимо разом.

– Як ти ставишся до критики в очі й поза ними?

– Мене часто критикують. Мені байдуже, що про мене говорять чужі, але боляче, коли дізнаюсь, що це кажуть близькі.  Я знаю, що говорять багато і не завжди гарні речі. І часто кажуть ті, хто мене і близько не знає. Ну, хочуть жити люди чужим життям – це їх вибір. 

Але раніше я більш бурхливо реагувала. Зараз кажу собі: нащо воно тобі треба? Ця людина має право на думку і це не означає, що воно мене має хвилювати. Правда це чи неправда – яка різниця. Виправдовуватися перед кимось немає сенсу. 

– Давай пограємо в гру. Ти ж маєш величезний досвід у проведенні масових заходів різних напрямів, маєш силу-силенну знайомств. У Луцьку щороку проводять велике дійство «Людина року». А от якою була б твоя десятка найвпливовіших та найгідніших волинян?

– Не поважаю це «супердійство» і дивуюсь як людина може організовувати таку фальшплатформу. Не знаю, як ще люди «ведуться», беруть у ньому участь і платять ще й гроші. Не можу назвати і рівень організації заходу дійсно професійним. У Києві хоч теж всі нагороди куплені, але сама організація заходу шикарна.

А щодо десятки, то от мені дуже подобається Ірина Пасічник, власниця магазину «Андре Тан». Я обожнюю власника рекреаційного комплексу «Gosti». Це просто людина з великої букви! Як він вміє говорити з людьми, як він веде бізнес, як він веде переговори! Багато керівників цураються навіть поговорити з працівниками нижчої ланки, а він буде спілкуватись зі всіма, до всіх проявить повагу. 

Мені подобається Тетянка Зубрик, керівниця агенції «FeelGoodAgency». Це просто руденьке сонечко, я її теж обожнюю, як і всю їхню команду. 

Дуже люблю Голубських Олександра і Вікторію, це мої наставники. Вони змінили життя багатьох людей. Є ті, хто ходять до них на медитації більше десяти років. 

Катерина Дулапчій – неординарна та непередбачувана. Те, що вона робить з рейтингом і наповненням ефіру «12 каналу» зараз варте уваги.

Сергій Дастін! Це просто мегачоловік! Він завжди залишається людиною, на якому б рівні не був. Один «LutskFoodFest» чого вартий! При цьому він прекрасний сім’янин. Поважаю його і як бізнесмена, і просто як людину, яка теж вміє гарно вести переговори. 

Теж відзначу Юлю Панасюк – волонтерку, яка робить дуже багато добра.

Тренер по фітнесу Олександр Савицький – людина, яка завжди допоможе, турбується. Йому 25 років, але його інтелектуальної рівень та  рівень інтелігентності зашкалює. Для людей спорту це надзвичайна рідкість.

Також у мій рейтинг потрапив би і Вадим Петровський за гарну якість роботи і доступні ціни в їхніх клініках.

– Що означають твої татуювання?

– Перше татуювання я зробила, коли моїй дитині було півтора роки. Набила собі її ім’я «Мілана». Це дійсно було своєрідним вираженням моєї любові до неї. І вона дуже любить всім хизуватися, що «у моєї мами є татуювання з її іменем». Для неї це щось таке дуже гарне.

Друге тату – вислів, який у перекладі з італійської означає «Мудрий той, хто створює скарби з прожитих днів». Його я зробила років чотири тому. Мені дуже подобалося саме місце його розташування. Це я зробила може навіть дещо для свого хлопця, з яким зустрічалася. Навіть подруги кажуть, що воно дуже гарне, дуже сексуальне, саме ось на цій ділянці від шиї до плеча. Та треба буде переробити, тому що літери втрачають чіткість.

Третє татуювання – над пупком. Після пологів у мене вискочила маленька грижа, зробили операцію, був шрам, і щоб його не було видно, я нанесла на те місце малюнок.

– Хто для тебе сексуальний чоловік? 

– Коли я знайомлюсь із чоловіком, а він починає жалітись мені на своє життя, на колишню, для мене це прояв невміння брати відповідальність за своє життя на себе. Це антисексуально. Чесно, ще поки «ведуся» на зовнішній вигляд і сама помічаю, що мене більш приваблюють чоловіки, які слідкують за собою.

Сексуальне в чоловікові й гарне почуття гумору. Ідеально коли чоловік розуміє, що побут – це є побут, це не є стосунки. В Європі жінка не стоїть на кухні й не прибирає. Наразі я можу собі дозволити прибиральницю. Не хочу готувати – пішла і пообідала десь, хочу – стала і готую. Побут не повинен бути каменем зіткнення у стосунках. 

– Зараз ти самотня?

– Так. Я вже півтора року одненька. Сильно не хвилююсь з цього приводу. Хочу більш якісний новий рівеньстосунків, а для цього треба морально підготувати себе, змінити в собі багато чого. В принципі, мені це вже вдається, але ще десь ще є внутрішній страх, що я притягну знову те ж саме. Тому я постійно займаюся собою, медитую, самовдосконалююсь. Моє бажання – на сто відсотків відкрити себе як справжню жінку. Я собі ще забороняю це робити. Якийсь минулий досвід, досвід моїх батьків дається взнаки. Я більш закрита як жінка, а хочеться, щоб, коли прийде мій чоловік, відкритися для нього на всі сто відсотків. А коли це буде, я поняття не маю.

–Ти досі займаєшся танцями на пілоні?

–Ні, не займаюсь, бо дуже потягнула руку. Вже більше півтора роки можу триматись на одній лише руці, а на другій не можу нічого робити, тому поки припинила тренування. У мене вдома є пілон, я інколи щось на ньому роблю, але наразі нема змоги займатись повноцінно.

– Який з організованих тобою заходів був найпроблемнішим?

–Ой, не хочу навіть задувати. Це, напевно, afterparty на Lutsk Fashion Weekend. Тоді вечірка мала розпочатися о 22.00, а почалась бозна коли, і гості які прийшли на свої місця, зіштовхнулися з іншими людьми, які прийшли на покази. Вийшла така накладка, половина гостей пішли, не дочекавшись вечірки. І це було жахливо! Я не могла продовжувати дійство, бо згідно домовленості з «Оперою»ми в 00.00 мали вийти, а вечірка ж почалася значно пізніше. Це був найневдаліший проект в моєму житті.

– А яким проектом можеш пишатися? 

– Таких дуже багато і, зазвичай, вони не є дуже великі. Мені дуже сподобалось, як було організовано 8 березня в комплексі «Gosti», коли я там працювала.Також дуже сподобалась вечірка на басейні. Вечір, місячне затемнення, класна музика, вечірнє купання, нереально крута атмосфера… До нас прийшло 300 гостей. Дійсно для людей це було драйвово, мені писали гарні відгуки та запитували, коли буде наступна. 

Була вдала концепція сімейного фестивалю в «Рестпарку», але тоді ми працювали з міською радою і до кінця проекту не спрацювалися і розійшлися. Тож вони повністю взяли мою концепцію і зробили свій проект в «Острові» за десять днів до нашого заходу і перебили нам потік людей. Вони зробили безкоштовно, а ми запрошували Ольгу Сумську, розраховували на 2000 гостей, а прийшло десь біля 1000. В результаті ми нічого не заробили, а хотіли поставити два дитячі майданчики. Ще були винні навіть ведучому і ледве змогли розрахуватися з Сумською по її гонорару.

У Луцьку є ось такі моменти – вкрасти проект,  вкрасти клієнта,  зробити гірше конкуренту. Дуже погано, що в Луцьку конкуренти не об’єднуються. Знаю, що івент-сфера почала об’єднуватись,  робити вечірки для організаторів та ведучих, де представники цієї сфери збираються, відпочивають, спілкуються і це круто! Навіть я, як ведуча тренінг-ігор, готова з кимось запартнеритись,  наразі в Луцьку поки нема з ким.

– Уяви що тобі дали мільйон, просто так, без жодних вимог повернути. На що ти його витратиш?

– От ти про це говориш, а в мне це питання на тренінгах та іграх постійно висить: люди, скільки вам треба грошей для щастя? Кажуть, що мільйон. А коли мільйон приходить, люди з розуму сходять, бо не знають, що з ним робити. Є статистика, що із 100% людей, які виграли в лотерею, лише 4 чи 5% за ці гроші змогли щось зробити. Всі інші почали жити ще гірше, ніж жили до виграшу.

Я вже прописувала, куди потрачу свій мільйон. 50% вклала б у пасиви (будинок авто, подорожі тощо), 40% інвестувала б в активи, і 10% віддала б на благодійність.

– Де купуєш одяг?

– У Луцьку, в Києві, в Італії та періодично у Львові. Купую в основному на сейлах, але ніколи не купую щось просто так. Я не є прихильницею того, що якщо вийшло щось нове, то треба обов’язково це придбати, щоб втерти комусь носа. Одяг може бути не дуже брендовий, але взуття і сумки мають бути дуже якісні. Тобто аксесуари для мене – це головне.

Читай також: ШО-У-ШАФІ МЕНЕДЖЕРА ІВЕНТ-АГЕНЦІЇ «SARAFAN NE RADIO» МАРИНИ МАЙКО

– А пригадай три моменти в житті, коли ти була настільки щасливою, аж до мурашок.

– Це було зовсім недавно, я була в Італії, до подруги в гості їздила, і вона мене повезла на острів Капрі. Ось там було саме так, як ти говориш. Я аж здихалася від щастя, не могла насититись очима, аж дихала глибше.

Другий момент, коли моя дитина виступала в музичній школі й віршик розказувала. Це от був такий момент, що я аж плакала. Це було таке щастя, щастя, щастя для мене! 

– Традиційно побажання читачам:

– Судячи із сфери, в якій я працюю, бажаю читачам задумуватися про своє фінансове майбутнє і більш думати про ті справжні цілі, які їх надихають і до яких вони готові йти. Бо багато людей приходить до мене на фінансові консультації і хочуть гроші. А навіщо вам гроші? І ніхто не знає, навіщо. Дуже мало людей мають чіткі цілі. Я побажаю людям звернути увагу на свої власні, а не нав’язані суспільством бажання. Хай вони будуть маячнею, хай це буде щось незвичайне, але це будуть особисті мрії і цілі.

БЛІЦ:

Кіт чи собака: У мене кіт.

Моніка Белуччі чи Шерон Стоун: Шерон Стоун.

Автомобіль чи велосипед: Авто.

Природа чи ресторан: Ресторан на природі.

Стейк чи морозиво: Стейк.

Червоне чи чорне: Чорне.

Лев чи акула: Я Лев по знаку Зодіака.

Туфлі чи кеди: Кеди.

Джинси чи сукня: Джинси.

Кухня чи ванна: Кухня.

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}