Цього місяця зала змінної галереї Музею сучасного українського мистецтва Корсаків «вибухнула» кольорами, фактурами та динамікою зображень.

Усе тому, що 21 серпня тут презентували виставковий проєкт знаного столичного митця родом із Миколаївщини, одного із лідерів «української нової хвилі» Олега Тістола.

Вже традиційно честь відкривати виставку живопису та графіки під назвою «60 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ» випала керівній партнерці Музею Лесі Корсак та мистецтвознавиці Зої Навроцькій.

«Це унікальна можливість побачити роботи з різних періодів, з різних проектів. Ми дуже раді, що ви не повністю розчинилися в європейському просторі, що повернулися до України і наші юні митці мають на кого рівнятися. Твори надзвичайно яскраві, хвилюючі, вільні. Тому, напевне, незалежність, але про це уже хай розповість сам автор», – привітала автора пані Леся.

Запитань про власний стиль та тематику творів автор не любить, каже, працює в «українському бароко», але визначає його лише як своє геокультурне місце.

«Я вже чув про Музей Корсаків, розвідка донесла, що тут все в порядку, тому доволі швидко погодився на виставку тут. А коли вже ближче підійшло до дати, я зрозумів, що краще святкувати день народження (25 серпня – авт.) не сумно і на самоті, а в Луцьку на відкритті виставки.

Чому незалежність? Художник – це і є незалежність у моєму розумінні. Чому я був ним із самого дитинства, із чотирьох років, бо це найбільш вільна професія. Я чекав 30 років, ну коли ж в Україні відкриється якийсь людський музей сучасного мистецтва, ніколи не думав, що це буде державний корупційний заклад. І дуже тішуся, що відкрився саме в такому  незалежному форматі, у Луцьку. Я сам прожив усе життя на ентузіазмі, тому коли бачу очі людей, які так само із запалом збирають колекцію, відчуваю себе дуже комфортно. Хочу вас привітати, що маєте таку інституцію, яких має бути багато в Україні», – зазначив митець.

Також він розповів, що цьогоріч йому виповнюється 60 років, і хоч він не любить пафосних речей, але певну виставку-підсумок минулих періодів зробити захотілося.

«Радий, що ця виставка відкрилася саме в Луцьку. Бо коли я вчився у Львові, то я завжди чув від друзів-художників цей міф: десь там є Луцьк, а в Луцьку живе і творить Кумановський! Деякі твори його абсолютно геніальні, і я добре розумію, чим він впливав на мистецьке середовище тоді.

Зараз, мені здається, починається справжня історія українського мистецтва, такого, як воно є.  У Миколаєві був геній усіх народів, живописець Андрій Антонюк, про якого в місті знають усі, реально – кожен таксист. І коли б там з’явився подібний до вашого музей, тільки б тоді вдалося по-справжньому познайомити широку громадськість з ним. Це я сказав для контексту, розумієте», – додав пан Олег.

Він подякував команді Музею, зазначив, що вони працюють на високому європейському рівні та попросив  аудиторію добре оцінювати ці усі старання.

Художник підійшов до експозиції дуже серйозно і відповідально. Сам керував процесом формування виставки, що відбилося у візуальному ефекті. Картини висять на стінах, стоять на землі та мольберті,  несподівано виглядають з-за кутків, створюючи справді відчуття простору та свободи. Стирається певний офіціозний наліт і залишається тільки прекрасне та незалежне.

Багато із творів, які можуть побачити лучани, не виставлялися більше ніде, окрім квартири Олега Тістола. Також митець допустив глядачів за межі своєї приватності, виставивши дуже особисті картини дружини та дочки.

Долучився до вітальних слів і генеральний директор львівської картинної галереї, культуролог та близький друг митця Тарас Возняк.

«Десь наприкінці 70-х підійшов до мене колега Микола Яковина і сказав, що в нашому місті з’явився художник, який разюче відрізняється від наших малих, носатих і вредних галичан (ну, типу мене). Каже, відрізняється способом бачення. На виставці студентських робіт я зрештою це побачив. Очевидно, колористика художника пов’язана з тим, де він народився. У нашій сірій та похмурій Галичині насправді колористів майже немає. Вони або на Закарпатті, де фантастичне сонце, або на півдні України, або навіть в Києві. І в тому сенсі поява у Львові такої молодої зірки як Олег стала подією», – пригадав пан Тарас.

Окрім спогадів, він відповів ще й на питання про напрям, стиль, теми творчості та все те, що так часто цікавить публіку в художниках:

«Чомусь помилково вважають, що з кожної картини до тебе говорить художник. Але це не завжди правда. Ти підходиш до картини і насправді сам говориш собі більше, ніж вона. Та робота тільки розкриває тебе, надихає тебе, щоб ти почав розкривати у собі щось. Якщо ви,  дивлячись на ці роботи, щось у собі побачили, то це великий здобуток автора. З одного боку. А з іншого – що і у вас всередині щось є!».

Довідково:

Олег Тістол – український художник, представник українського необароко, один з лідерів «Нової української хвилі». Народився у селищі Врадіївка Миколаївської області.

Свою художню освіту він розпочинає 1972 року в дитячій художній школі. 1974 року вступає до Республіканської художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка на відділення живопису і їде до Києва. У 1978-79 роках працює художником — шрифтовиком у Миколаївському художньому фонді.

З 1979 до 1984 року навчається у Львівському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва.

На Першій радянсько-американській виставці «Совіарт» Олег Тістол знайомиться з художником Дмитром Канторовим, який запрошує його до московського сквоту «Фурманний провулок». Наприкінці 1988 року Тістол та Рєунов у співпраці з куратором Ольгою Свібловою починають презентувати свої роботи у Глазго, Рейк’явіку, Гельсінкі тощо. З 1993 року живе і працює у Києві.

Творчість Олега Тістола (живопис, масштабні інсталяційні проекти, фотографії, скульптура та художні об’єкти) з кінця 80-х відзначена у центрі активного поля сучасної культури, про що свідчить постійна участь у міжнародних художніх подіях.

У мистецтві Тістола, яке виникло на межі радянської та пострадянської доби, синтезовано перегляд кліше радянської культури і саме та життєрадісність, феєричність, що визначали сутність української «нової хвилі». Поєднуючи у своїх творах національні і радянські символи, міфи або ж утопії, Тістол відкрив для себе те, що зветься симулякром — «копію без оригіналу»: ту парадоксальну самодостатність радянської «наочної агітації» як замінника фіктивних речей, що несподівано пов’язує її з поп-артом. Тістола зацікавив її формально-естетичний аспект — трафарети, растри, зафарбовані площини.

^{_***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}