«Тут похований Фантомас» або Книга про «покараних поганою музикою»

Найменувань книг з’явилося на ринку немало. Хороших чи поганих – на розсуд читачів. Але останнім часом у стрічці новин мені все частіше траплялося ім’я Юрія Андруховича. То якісь інтерв’ю, то нова книжка, то баталії з Правим сектором.

Юрій потішив прихильників новою книгою «Тут похований Фантомас», яка вийшла в світ у видавництві «Discursus». Хоча це не зовсім нові тексти. У збірці ‒ колонки, які автор щотижня публікує на сайті ТСН. Ось уже понад 200 набігло, але відібрали лишень 80.

До речі, примітка. Видавництво «Discursus» уже вкотре робить гроші з повітря, тобто, друкує вже готові тексти, які не потребують редакторського втручання, але мають непоганий попит. Віддаю належне видавцям – це дуже хороший комерційний хід і зручно для читачів. Адже навряд чи хтось почне перечитувати всі 200 колонок на сайті, починаючи з 2010.

Центральне в цій книзі ‒ есе «Тут похований Фантомас». І не лише тому, що воно дало назву усій збірці. Я б сказала, що у ньому зібрані всі проблеми, які автор порушує знову й знову в наступних оповідках. Ще в далекому 2010, коли була опублікована ця колонка, Юрій Андрухович розмірковував про те, що й нині актуально: американсько-мексиканське відлуння в нашій культурі, зокрема Гелловін. Коли американці запитували, які ж натомість культи є в українців, то згадався лише «культ лічності» й те, що «українці святкують коло телевізора». Пророчим жартом у тексті лунає фраза: «Як добре іноді змінити сусідів!». За кілька абзаців автор згадує також про Савіка Шустера та православну церкву. Усі ці теми Юрій Андрухович підіймає в невеличкому есе (якихось 2 з половиною сторінки). Говорить про все іронічно, чим змушує задуматись над кожною наступною фразою.

Розсмішило, коли «околиці телецентру із Савіком Шустером та локальною тролячою відьмою» письменник назвав «почварами глупої гелловінської ночі». А далі продовжив: «У своєму дитинстві ми таких страхів не знали. Найбільшим кіногітом тих часів був, звичайно, ж Фантомас із Луї де Фюнесом та Жаном Маре. Пацани всюди, де лиш могли, писали таємничу літеру F».

Цей Фантомас і досі нас переслідує, якщо він ТУТ похований. Юрій Андрухович у жодному інтерв’ю не дав відповіді, чому саме цю назву обрав для видання. Але, можливо, він про це сказав уже в самій книзі: «У нас в Україні на Гелловін теж цікаво. І на Гелловін, і завжди. Таке враження, наче в нашу землю справді закопали когось дуже недоброго. Суцільна ніч. Устигай тільки бачити й боятись. І коли вже ті треті півні світанку?»

Усі наступні тексти – пошуки відповідей і прояснення в суцільній ночі. Ця книга ‒ зріз історії України останніх років. Це шрихові замальовки «битовухи» нашого життя, яку ми вже не помічаємо. Бо у ній народжуємося, у ній живемо і сприймаємо це, як належне. Ми звикли, що заробляти ‒ тільки в Італії, що «касиршам» на вокзалах не обов’язково бути привітними, але все добре, поки по телевізору крутять «юрмаліни», поки можна дискутувати про долар та політику. «У нашому суспільстві не існує ні емігрантів, ні безробітних, ні бідних». У 2011 з екранів, як мантру, повторювали «Головне, щоб не було війни», а далі ‒ сюжети з обличчями політиків та обіцянок прав, гарантій, реформ.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: ЩО ПОЧИТАТИ: 7 КНИГ, ЯКІ РАДИТЬ АКТОР ДМИТРО МЕЛЬНИЧУК

Читаючи нотатки від 2010 року до липня 2014, розумієш, що Майдан минув, а суспільство знову затягується в ту ж трясовину. І насправді не так багато змінилося. Той Фантомас закопаний десь глибоко в кожному з нас, і виривати його треба кліщами, щоб прогнати ту суцільну глибоку ніч – ніч обмеженого нерозуміння подій та явищ навколо. Йдеться не тільки про корупційні схеми й АТО, а про речі, які, на перший погляд, здаються дріб’язковими.

Але в книзі не все так гнітюче. Можна подумати, можна посміятися, можна відпочити. Якщо в одному тексті ви поринете в роздуми про страхи й фантомасів, то інші нагадають невимушену бесіду з самим автором.

Вас цікавить, якою людиною є Патріарх сучасної літератури? У цій книзі знайдете відповідь. А він, виявляється, шанувальник французького кіно, дружніх «тусовок». Він проведе для вас неформальну лекцію про музику. І зробить це так ненав’язливо професійно, що ви мимоволі відкриєте пошуковик і згадаєте Боба Ділана, бітлів, нашу «ДахуБраху», білоруське «Port-Mone», фестиваль «АртПоле». Юрій, звертаючись у своїй колонці до Фреді Меркюрі, говорить: «Прости цьому народові. Вони вже й так жорстоко покарані – безперервним слуханням поганої музики». Так, це він писав про наші «маршрутки».

А якщо хтось вважає Юрія Андруховича непатріотом, то після цієї книги впіймає облизня. Не шукайте в книзі пафосних закликів любити Україну. Ця любов захована десь між рядками. Вона фоново звучить у згадках про Чубая й Компаніченка, у розповідях про традиції наших дідусів і обуренні проти «азірівського куліча».

А на завершення зачитайте невеличкий уривок від «непатріота», фрагмент з колонки «Місія в Давосі», опублікованої 14 серпня 2012 року:

«Через вікно одного з номерів на третьому поверсі вибратися на дах, окинути поглядом усю Європу з її найвищого міста і знайти в оптичному прицілі вайлувате тіло того, заради кого ти тут. Натиснути на спусковий і, вміло не зачепивши жодного з кількох десятків охоронців, покласти край усім стражданням народу».

Елла Яцута