Професія крізь об’єктив: сутажні прикраси Світлани Головачук

25 Березня 2020

Текст: Юлія ДЗЬОБИК

Фото: Олена ЛІВІЦЬКА, з особистого архіву майстрині

«Таблоїд Волині» у рубриці «Професія крізь об’єктив» пропонує читачам поглянути на різні види роботи з нового ракурсу та оцінити майстерність людей, які вкладають у свою справу душу. Адже у будь-якій професії, якщо її роздивитись зблизька, можна побачити справжню магію, яку приховує кожен рух чи елемент.

«До сутажу прийшла несвідомо, так доля повела»,– розповідає нова героїня рубрики, майстриня Світлана Головачук. Лучани добре знають її як журналістку, колишню керівницю відділу інформаційної політики Волинської облдержадміністрації, але «Таблоїд Волині» покаже в іншому амплуа.

В інтерв’ю розберемося, що таке сутаж, з чим носити масивні прикраси, як облаштувати творчу роботу вдома та чому сняться сукні. А ще трохи про тренди, корсети, перфекціонізм, естетику і Коко Шанель!

***

– Розкажіть трохи про ваші стосунки із прикрасами ще до того, як самі почали їх створювати.

– Десь у років 7 ми гралися коло школи, і хлопчик смикнув з моєї голови шапку, зірвавши при цьому золоту сережку з вуха. Певно, для дитини того віку це був сильний стрес, тому що відтоді я перестала носити золоті прикраси, якось некомфортно з ними. Згодом навіть на місці золотої обручки помітно тоншав палець, хоча лікарі казали, що це неможливо.

Щодо прикрас, то я їх завжди любила. Така собі, знаєте, трохи сорока-ворона (сміється – авт.). Особливо люблю масивні, помітні, з натуральним камінням… Досить багато у мене і виробів зі срібла. Головне пам’ятати принцип Коко Шанель: «Перед виходом з дому подивися у дзеркало і зніми ті прикраси, які ти одягнула останніми». Тобто, аби не було занадто.


– Як почали створювати прикраси?

Років 20 тому, коли пішла мода на бісероплетіння, я спробувала сплести кілька речей. Мені сподобалося, шукала якісь нові схеми, зробила собі таку товсту книжку з різних роздруківок, але, очевидно, воно мене не настільки захопило, щоб продовжити серйозно займатися.

– Чому саме сутаж? Як він з’явився у Вас?

– Справа в тому, що вже дуже давно я шию одяг. Трапилася мені якось така картата тканина, чорно-сіро-бірюзова, з красивими переходами. Почала з неї шити плащ, але відклала, бо завагітніла і ми росли. На певний час довелося відкласти той плащик. А після народження дочки взялася дошивати, але вже не пам’ятала точно, яка була початкова ідея. Ніяк не вдавалася застібка, і десь в інтернеті я натрапила на те, що є такі сутажні штуки (вироби із сутажного шнура – авт.), під які можна поставити гачки і зробити класні застібки. То була моя перша робота із сутажу, я завжди кажу, що то період мого творчого рагульства (сміється – авт.). Бо матеріалу не було, у магазині фурнітури купила той шнур, який мені порадили як сутажний, але насправді він був абсолютно іншим. Взагалі не знаю, як змогла тоді все те між собою позшивати, але той плащ із застібками досі висить у мене в шафі як символ старту.


Це було 6 років тому, сутаж шукала по якихось сайтах, бо ніде взагалі не було. В результаті замовила кілька мотків різних кольорів, подивилася скупі майстер-класи і почала пробувати. Це вже тепер знаю, як правильно працювати зі шнуром, як складати, щоб то все мало гарний вигляд, щоб було легше. А тоді – методом спроб і помилок.

– Зберігаєте перші зроблені прикраси?

– Так, нічого не викидаю, хоча вже смішно дивитися на деякі вироби. Але такий був період, треба було його пройти, щоб чогось навчитися. Оскільки зараз я вже не поспішаю на 8 ранку в офіс, то можу собі дозволити вільний час присвячувати прикрасам, вдосконалюватися. Сьогодні дуже багато можливостей для розвитку в цій сфері, чимало різного бісеру, намистин, усе таке красиве!

Важливий принцип сутажу – вміти заховати кінчики та зробити пристойний виворіт. Одразу я цього, звісно, не вміла робити ідеально. Навіть порізала свої шкіряні рукавиці, щоб зробити виворіт уже в першій прикрасі. З тих часів у мене, наприклад, збереглося бірюзове кольє, яке багато носила і дуже люблю, хоч зараз зробила б його значно краще.

– Бувало таке, що переробляли готову річ?

І не раз! Є ідея, обдумуєш, добираєш сутаж, уявляєш, від якого і до якого кольору ти будеш йти, які ще камінці додаєш… І ніби все у тебе є: і ідея, і матеріал, а починаєш шити, і воно тобі кудись не туди загортається або якось некрасиво виглядає. І що? Випорюєш, відрізаєш, повертаєшся до того, з чого почав. Є такий принцип у людей, які шиють: доки не навчишся пороти, не навчишся шити. Тут так само.

– Яких поєднань кольорів варто уникати?

Напевно, це залежить від особистих смаків людини. У свій час я не шила нічого із золотом, навіть фурнітури золотої не було. Але у Києві в магазині побачила поруч бірюзовий шнур із золотистим, і так мені сподобалося, що купила, хоч ще не знала, чи зроблю щось з того. Глибокий зелений із золотим теж дуже красиво… У мене створення одягу завжди поєднується в голові із виготовленням прикрас. От шию зелену прикрасу і згадую, що маю в шафі 3 метри такого ж тону велюру. І вже бачу: сукня в підлогу, з голою спиною, на якій має бути сітка… Не знаю, чи воно мені потрібне вже і зараз, але я його пошию. Бо якщо ні, то воно мені буде снитися! А коли трапляється таке, що через побутові справи або родинні клопоти кілька днів не шию, то не можу заснути, в голові гортається якийсь пінтерест чи інстаграм (сміється – авт.).




Як поводитися у випадках, коли естетичні смаки замовника суперечать вашим?

Зі мною такого не траплялося. Але, знаєте, я займаюся виготовленням прикрас, бо моя душа просить, і якщо колись буде абсолютно нецікаве мені замовлення, то легко зможу відмовитися.

Інша справа, що бувають замовлення, які йдуть в розріз із тим, що ти традиційно робиш. От нещодавно клієнтка попросила брошку у вигляді літачка. І я спершу думала відмовити, бо не розуміла, як це можна виконати у техніці сутажу, яка передбачає завитки, плавні лінії, але потім сприйняла того літачка як спосіб випробувати себе. Два дні ходила і думала, як це втілити. Зрештою вийшло дуже цікаво, несподівано. Я люблю більш жіночний одяг, відповідно і прикраси подобаються такі, які б пасували до образу. А оце замовлення з літачком ще раз переконує мене ж, що такі речі теж можуть існувати, вони теж цікаві, теж красиві, просто іншого стилю.

Можливо, Ви цікавилися якимись етикетними правилами носіння і поєднання прикрас?

Я у цьому не експерт, але деякими моментами цікавилася, оскільки веду на фейсбуці та в Інстаграмі сторінки з історіями про прикраси «НамистА» та @namysta. Там у мене поєднується історія, міфи, психологія та власне етикет. Отож, не можна носити кольє, підвіски, чокери та інші нашийні прикраси, коли ти одягаєш брошку. Вона абсолютно самостійний аксесуар, активне життя якому дала одна з фавориток короля Франції. Якщо наші бабусі-мами найчастіше приколювали брошку на лацкан жакета, то Коко Шанель ввела моду чіпляти їх і на спідниці, і на берети.

Також я читала, якщо одягають масивну прикрасу до вечірнього образу, то вже не є трендом доповнювати образ такими ж сережками і браслетом. Не варто одягати персні зверху на рукавички, навіть якщо вони мереживні, хоча на фото дам минулих епох таке часто можна побачити.

Треба розрізняти масивні вечірні та дрібніші щоденні прикраси і комбінувати образи так, щоб це було доречно до ситуації і до власного відчуття красивого.

– Часто жінки бояться масивних прикрас, бо не знають куди (а головне – до чого) їх одягати. Що порадите?

Дуже багато людей мені пишуть, що це красиво, що подобається, але вони не наважаться таке одягнути. Це теж питання смаку та психології, але розповім, до чого зазвичай можна одягнути яскраву прикрасу. У дизайнерів є правило: якщо говорить тканина, то не говорить фасон, а якщо говорить фасон, то не говорить тканина. Тобто, коли у тебе просте чорне плаття, то ти спокійно можеш дозволити собі одягнути до нього масивну блискучу прикрасу. Але коли в тебе, до прикладу, плаття з жабо, рукави-ліхтарики, то прикраси личитимуть спокійні й стримані.

Що можу сказати з власного досвіду: на просту чорну сукню можна одягнути абсолютно все, що подобається. Варіанти об’ємних сережок (кисті, кільця) краще виглядають в літніх образах, а не тоді, коли одягаємо шубу з шапкою.

Мені подобається чіпляти брошки на жіночі блузи, які глухо застібаються під шиєю, пошиті за типом чоловічої сорочки. Також красиво - на піджаки, жакети, костюми, тож думаю, що це прикраси на кожен день. Не надто масивні прикраси можна носити до будь-яких простих трикотажних суконь, пристібати брошками шарфи, коли холодно.

Обираючи прикраси, головне слухати себе, бо найголовніше, щоб жінка у прикрасах почувалася королевою, усвідомлювала, що вона красива і щаслива, що їй так комфортно.

– Як облаштувати творчу роботу вдома?

– Є сім’я, дитина, але мої близькі люди розуміють і підтримують те, що я працюю саме в такий спосіб. У мене поки немає ідеальної майстерні, але є швейно-вишивальна машинка, оверлок, манекен, і решта творчого добра. Моє робоче місце поки – у вітальні, де багато світла. Але то – тимчасово, бо маю певні плани. Мій робочий час теж регламентований: я заводжу дитину до школи вранці, а тоді десь до 15.00 маю можливість працювати. Далі є якісь побутові справи і час з сім’єю – це святе, вони ж – моя опора і підтримка. Іноді можу щось ще пошити, коли всі ввечері дивляться телевізор.


– Вважається, що творча робота – це насолода. А чи можливе тут вигорання?

– Мене дуже рятує те, що я поєдную створення одягу із шиттям сутажу. Насправді шити бісерною голкою товстий шнур фізично складно, після кількох прикрас можна до крові сколоти пальці. Тому варто іноді перемикатися на інший тип роботи.


Також чергую якісь термінові замовлення від клієнтів та вироби, які просить моя душа. Усе це допомагає уникати енергетичного вигорання, тим більше, що це робота, від якої я швидше заряджаюся, ніж втомлююся. Мені дуже подобається, коли вже бачиш перший результат: як вимальовується силует або з’являються обриси прикраси.

Уже не дуже цікаво братися за ті речі, які я вже багато разів шила, хочеться пробувати нове, робити кроки далі, вдосконалюватися. Десь з пів року тому мені страшенно кортіло шити вечірні сукні, от просто бачила їх перед собою. Пошила сукню методом наколки для похресниці, два дні нашивала на сітку мереживо і бісер, отримуючи від того неймовірний кайф! Потім пошила ще одну, вже для своєї дочки Христини.


Але на дітей шити легше, у них немає таких вигинів фігури, все простіше. А дорослим? Мені ж кортить! Два тижні морочилася, пошила собі сукню (10 метрів фатину на спідниці!), тепер займає пів шафи, не знаю поки, куди її одягати, але все одно дуже задоволена!




Не виходило у мене пошити ідеальний корсет, бракувало знань щодо технології. А я ж перфекціоністка! Знайшла у Києві корсетну школу і закінчила її. Тепер вже і це вмію, поставила ще одну галочку.





Але ідеї пруть постійно! Нещодавно знайшла коричневу вишиту хрестиком накидку (знаєте, такими колись телевізори закривали?). І вже уявила: зробити з неї розшитий корсет, а на низ шифонову сукню в стилі бохо… Як буде гарно!

– Тепер просто мусимо поговорити про шиття одягу! Коли це почалося?

– Моя мама закінчила курси крою і шиття, тоді, в радянські часи, це було дуже популярно, бо оригінальних речей на ринках не було, тому якщо хотів чогось цікавого, то мусів шити. Пам’ятаю мама постійно шила якісь сукеночки, спідниці. У мами була швейна машинка «Чайка», дуже крута на той час. Мені так хотілося за нею шити, але оскільки мама не дозволяла, то я пробувала тоді, коли вона йшла на роботу (сміється – авт.).

Коло мами я і вивчила усі основні принципи шиття, постійно пробувала щось робити. І так воно зі мною йшло, а потім купила свою машинку – німецького «Бразера» на 74 операції. Була дуже кумедна ситуація, коли я ще працювала в адміністрації. Дійшли якось до мене чутки, що хтось там розказував, ніби в мене нема сукні дешевшої за 200 доларів. Я дуже сміялася! Бо у мене завжди було багато суконь, які шила сама, ще й бувало, що з тканини, купленої на розпродажі (сміється – авт.).




Також шила собі пальто, плащі, усе виходило. Але коли пішла з роботи, то з’явився нарешті час для того, щоб займатися цією самореалізацією серйозніше. Зрозуміла, що я багато вмію, та не до кінця розумію всі тонкощі, а ще вмію шити з готової викрійки,вмію моделювати, але не конструюю їх сама. Тому, маючи час і багато натхнення, чотири місяці провчилася у школі дизайну та шиття, пройшла усі вироби по технології та склала пазл зі всього, чого бракувало.

– Ми сьогодні кілька разів згадали про Коко Шанель. Вона вас надихає?

– Вона крутий маркетолог. У свій час вона тонко підмітила і запропонувала жінкам те, чого їм треба було. Не вміючи толком кроїти, вона ламала стереотипи. Оце мені дуже близьке, бо я теж руйную стереотипи, що можна отак кардинально змінити свою професію, коли тобі вже не 16.

То була епоха оксамиту, діамантів, золота – шалено красивого, але не зручного одягу. А потім різко все змінилося: у воєнні роки знать опинилася без покоївок, а самій одягнути той історичний корсет нереально. Це ж треба було вчасно зрозуміти, що виникає попит на красивий одяг, але простіший, який можна хоча б одягати самим! Також Коко запропонувала замінити дефіцитний оксамит цупким трикотажем – джерсі, з якого шили форму для військових. А ще саме вона ввела моду на біжутерію, що раніше вважалося ознакою поганого тону. Я не заперечую вкладу інших дизайнерів у розвиток моди, але Коко Шанель зробила дуже багато.

– Чи стежите Ви за сучасними дизайнерами? Хто подобається?

– Безумовно, що я час від часу цікавлюся. Дивлюся фешн-канали. Навмисне підписалася в інстаграмі на всесвітньовідомі будинки моди, але дуже часто просто кепкую з тих фотографій, які вони викладають. От не розумію я естетичного аспекту в тому, що одягнути чоловіка в колготки сіточкою. Зрозуміло, що іноді цей кітч виправданий на червоних доріжках, щоб привернути увагу, але рідко. Звісно, я не можу критикувати, бо не експерт у цьому, але мені хочеться, щоб жінка була красивою. Але коли на 40-кілограмову фігуру одягають овер-оверсайз – це некрасиво.

Тому я цікавлюся, але не біжу за трендами. І коли кажуть, що максі відсьогодні уже не в моді, то я сумніваюся, що жінки одразу ж викинуть їх із шафи і вдягнуть міні. Знаєте, одяг та прикраси – неймовірна штука, бо якщо то – діло вмілих рук, можна зробити ефектною красунею кожну! Така собі звичайна щодення жіноча магія!


















***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

2

Читати ще

Коментарі

Вован

Ми її добре знаємо, хто вона така...)))))

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter