Сьогодні у традиційному нічному блозі пропонуємо почитати історії переїзду з Луцька до столиці від лідера гурту «Фіолет», арт-директора фестивалю «Бандерштат» Сергій Мартинюка (Колоса).
Якщо хочете побачити на сторінках видання свої роздуми та замальовки, пишіть нам на tabloyid@gmail.com.
***
кілька років тому, після більш ніж десятилітнього періоду життя в Луцьку, я таки наважився на переїзд до київських круч. моє внутрішнє категорично вимагало негайних змін, нових вуличних інтер'єрів, викликів та облич. якась частка мого я (та, котра відповідала за ексцентричний егоїзм в мені), потребувала не так нових горизонтів, як дати драпу з міста, де тебе не цінували так, як би тобі того хотілося, усміхаючись в обличчя і мітячи мережу в'їдливими анонімними коментарями.
багатомільйонний Київ з його невгамовним вуличним бітбокс-супроводом, вічно заклопотаний, вируюче безсердечний, збайдужіло меркантильний, мурашино дріб'язковий і водночас суворо монументальний, обіцяв цілком інше життя. де крайнього діла до тебе ні в кого не буде, хоч ким би ти не був, - зірок тут так багато, що на їх присутність мало хто звертає увагу: вони ходять з тобою в одні спортзали та стоматклініки, стоять в тих самих чергах, тусять на тих же вечірках і дітей своїх водять в ті ж самі школи. яким же було моє здивування, коли за перші кілька тижнів життя в столиці, ледь не кожна поїздка в громадському транспорті чи прогулянка містом супроводжувалася як мінімум одним спільним фото чи автографом!.. мене впізнавали і тут, чому я на перших порах вперто не міг натішитись.
#фіолетfamily незмінно надихає, обійми стають все щирішими, зустрічі все знаковішими, погляди все глибшими. вдячність шукає нових форм та змістів, а це обіцяє чимало цікавого та нового! і хай інколи й трапляються вечори, коли ти готовий доплачувати таксистам за тишу, а з деякими людьми погоджуватися, бо це значно простіше, ніж не погоджуватися, все чудово. непросто, але і небезнадійно. чиста музика народжується в джемі, життя - теж. і якби в мене була нагода виправити щось в минулому, я б точно лишив все як є. з усіма його болючими граблями, непоправними втратами та недолугими поспішностями. для осягнення цього мені знадобилися роки. довгі роки молодості, яка і досі при нас. довгі роки нестерпної легкості буття в житах понад урвиськами забуття
