Волинь утратила ще одного Воїна світла: на Торецькому напрямку загинув командир кулеметного відділення роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону 100 обмр молодший сержант Олександр Шахраюк (позивний «Шахрай») із села Озютичі Локачинського (нині – Володимирського) району.

Олександр Миколайович Шахраюк став на захист Вітчизни вже з перших днів після повномасштабного вторгнення російських військ у лютому 2022 року – в складі Луцького батальйону територіальної оборони. Маючи чималий бойовий досвід, здобутий у 2014-2015 роках в АТО, друг «Шахрай» намагався сповна передати його молодшим та менш досвідченим побратимам.

 У березні 2023 року Олександр Шахраюк у складі 53 батальйону ТРО зайшов у зону активних бойових дій на Бахмутському напрямку. Брав безпосередню участь у боях під Хромовим, Богданівкою, Григорівкою, поблизу Берхівського водосховища, яке на той час було ще «сірою зоною». Саме там друг «Шахрай» показав себе вмілим кулеметником, витримці та холоднокровності якого не переставали дивуватися його бойові побратими.

 Далі був Куп’янський напрямок у Харківській області, де «Шахрай» із побратимами створили неприступні оборонні позиції та стримували ворога на березі річки Оскіл поблизу міста Куп’янська. У складі 100 омбр друг «Шахрай» також пройшов результативні бої за Серебрянський ліс на Лиманському напрямку, давав рішучу відсіч ворогу поблизу населених пунктів Керамік, Новокалинове, Архангельське на Авдіївському (згодом – Покровському) напрямку. Саме за успішні бої на цьому напрямку Олександр Шахраюк був нагороджений Почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».

 У липні цього року Олександр зі своїм підрозділом потрапили на один із найгарячіших напрямків східного фронту – Торецький, де бійці продовжували знищувати ворога, зупиняючи його просування на українській землі Донеччини.

«Саша постійно перебував на найскладніших ділянках наших позицій – або на першій лінії, або ж у «сірій зоні». Тобто, ризикував постійно. Зрештою, й загинув геройськи, на полі бою, від прямого влучання ворожої міни, яка не залишала шансів вижити», – каже командир кулеметного взводу роти вогневої підтримки, сержант Олександр Петрович (позивний «Смоляр»).

Вирізнявся «Шахрай» і в побуті, був працелюбним і хазяйновитим. В усьому брався підтримувати порядок. Будучи вихідцем зі звичайного волинського села, мав «золоті» руки, дуже любив працювати на землі. У 2000 році закінчив Володимир-Волинське ПТУ-23, був вправним водієм, освоїв столярську справу, добре куховарив. Здобув заслужений авторитет у підрозділі. Був справжнім командиром для своїх бійців, які постійно відчували його підтримку.

«Саша був справжнім Воїном. Кулемет став його улюбленою зброєю – і він дуже вправно з ним працював, знав свою справу і виконував її на відмінно. Підпускав ворога майже впритул – і з близької відстані знищував його. Не раз виходив переможцем із, здавалось би, безнадійних ситуацій. Таких досвідчених, обережних воїнів дуже важко втрачати», – додає один із командирів роти вогневої підтримки, капітан Віктор Володимирович (позивний «Воєвода»).

Фактично за день перед своєю загибеллю командир кулеметників поповнив сержантську касту, отримавши чергове звання «молодший сержант». От лише особисто розмістити сержантську личку на лацкані вже не встиг. Загинув 5 вересня 2024 року на полі бою, внаслідок мінометного обстрілу ворогом поблизу міста Залізне Бахмутського району Донецької області.

Олександру Шахраюку було лише 42. Без батька залишилося двоє малолітніх дітей – донька Владислава, 2018 р.н., та син Віталій – 2013 р.н..