Анна та Катерина Новікови – рідні сестри, які разом з родинами, жили у Харкові. Після 24 лютого, коли росія розпочала військові дії на Україні, жінки довго вагалися, чи варто їхати з рідного міста. Дев'ять днів, кожна у своєму домі, ховалися від обстрілів і боялись за дітей. Виїхали з Харкова сестри теж разом. До Луцька машиною діставалися сім днів.

Нині дві родини знайшли прихисток в одному з луцьких хостелів. Суспільному розповіли, як налагоджують життя «з нуля» та за якої умови повернуться в рідне місто.

Читай також: «МИ ЖИЛИ… ЖИЛИ? ЖИВЕМ! У БУЧІ», – ІСТОРІЯ СІМ’Ї, ЯКА ВТЕКЛА ВІД ВІЙНИ НА ВОЛИНЬ

З першого дня вторгнення сестри щодня зідзвонювалися. Анна Новікова каже: до останнього сподівалися, що дім вціліє і обстріли завершаться.

«Ми 9 днів сиділи під пресингом, всюди були вибухи: там в будинок попало, там людей побило. Ми не могли вийти з оселі і ми вирішили.... за дві години покидали речі, моя сестра о п'ятій ранку сказала, що вона їде з нами. Ми не знали, куди ми поїдемо, ми знали тільки, що треба їхати», – розповідає Анна.

1

Чоловік Анни Андрій Мєшков. Він нині влаштовується на роботу в лікарню. «Ми вивозили найцінніше, що у нас є, – дітей, сім’ю. Коли ми будемо живі, не поранені, ми зможемо щось робити в Україні», – говорить харків'янин.

Сестра Анни Катерина Новікова розповіла, що у Харкові викладала в медуніверситеті. Із чоловіком і двома дітьми жили в житловому районі Сатлівка, який регулярно обстрілюють російські військові. Попри страх за дітей, каже жінка, до останнього сумнівалася чи залишати дім.

Дорога до безпеки, яку родини знайшли у Луцьку, тривала сім діб. До цього сестри зупинялися в кількох містах, але вирішили таки їхати на Волинь, бо 17 років тому у Луцьку одружилися Анна та Андрій. Тут, каже подружжя, почалася історія їх родини.

У хостелі, де живуть, тепло і спокійно, каже Катерина. Та сестер не полишають думки про тих, хто лишився під обстрілами.

Декілька днів тому Андрій показав рідним світлини з передової, які зруйнували плани на майбутнє. В їх будинок влучили снаряди. Попри це сестри мріють повернутися додому, але зроблять це, каже Анна, лише за однієї умови: «Я не знаю, що робити далі, тайм-аут такий в голові. Ми повернемося в Харків, якщо в Харкові буде перемога. Я не повернусь туди з дітьми, якщо це буде не Україна. Тоді я повернусь, хоч і до розбитої домівки, бо я не взяла фотографію своїх батьків з дому».

Разом з родинами Анни та Катерини в луцькому хостелі зараз живуть ще майже сотня вимушених переселенців. Як розповіла Суспільному волонтерка Анна Єкименко-Поліщук, проживання і триразове харчування люди отримують безплатно. Серед поселенців – 20 дітей.