Нещодавно актор незалежного театру «ГаРмИдЕр» Павло Порицький написав допис-обурення про репертуар у Волинському драмтеатрі. Лучанин здивувався, що там готують виставу «Нехай живе любов» – музичну комедію на три дії за п’єсою Олександра Фредро «Дами та гусари». У мережі активно почали коментувати ситуацію, що склалася. Хтось обурювався, а хтось висловив підтримку закладу.

На захист Волинського драматичного театру виступила і акторка Дарина Гребенко. Вона опублікувала допис на своїй сторінці у Фейсбук і закликала не лише критикувати, а підтримати театр і акторів, які протягом десятиліть показують містянам та гостям Луцька чимало вистав різного плану:

«Проблема "неактуального Волинського театру" дещо глобальніша, ніж здається.

Бо за ідеєю "не те і не так ставлять" може слідувати не вдосконалення, а розпуск театру в принципі - "кому ви такі треба". Інший варіант - передання керівництва аби-кому, бо "гірше все одно не буде". 

Адже на питання, чому більшість театрів України давно мають дозвіл працювати, а наш - іще ні, чіткої відповіді нема. 

Той факт, що ЗМІ активно кинулись цитувати негативні коментарі із соцмереж, старанно уникаючи коментарів у підтримку, наштовхує на неприємні думки. Може, це просто гонитва за переглядами  - у негативних новин їх завжди більше, а може... І ні.

Сподіваюсь, мене банально параноїть і восени ми все-таки зможемо показувати вистави - сучасні та "нафталінові", музичні та поетичні, класиків чи нових драматургів, для пенсіонерів чи студентів, але таки-зможемо. Бо для того, щоб розвиватися, треба для початку рухатися - бодай кудись. Контактувати з глядачем, запрошувати до співпраці митців, організовувати концерти та інші події. 

Сьогодні ж театр "паралізований" - і саме цей момент комусь видався доречним, аби штовхати "паралітика" до реформ. Це справді бажання зробити "на краще", чи я щось не так розумію? Панове вболіваючі, момент ви обрали не надто вдалий. Тому що тепер всі, хто працює в театрі і хто його любить (а таких виявилося навіть більше, ніж я уявляла) одностайно відчувають загрозу серйознішу, ніж питання виходу "Дам і гусарів" (до слова, ця вистава на разі йде в Київському національному ім. Франка - певне, і вони "комуністи") Впевнена, ніхто із нас свідомо не хотів би, аби Волинь стала першою областю без державного театру. Там, де закривають театри, культурне життя біднішає, та і до закриття освітніх закладів не далеко. А ще ніхто не хотів би у такий складний час залишитися без роботи, та найгірше - без справи свого життя.

Тих, хто ставить нам у приклад стиль роботи аматорських театрів, на кшталт "Гармидеру" ми, в принципі, розуміємо — ви знайшли творчий продукт, який вам подобається і вболіваєте за розвиток Волинського театру у свій спосіб. Проте "Гармидер" у Луцьку вже є — у нього, слава Богу, своя аудиторія, своя сцена і свій шлях розвитку. Для чого Волині два "Гармидери"?

Волинський театр - не ідеальний. Взагалі, коли знайдете ідеальний, дайте знати. Проте у ньому чимало талановитих і працьовитих людей, для яких це більше, ніж просто професія. І ці люди хочуть та будуть розвиватися. Ви чудово привернули нашу увагу то актуальних проблем - і ми вам дякуємо. Так, як раніше, вже точно не буде (зрештою, до цього штовхає і війна). Проте хочемо попросити, аби надалі ваша активність була більш спрямована на позитивну мотивацію до руху вперед, ніж критику вистав, яких ще ніхто не бачив. Так, нам потрібно розширювати аудиторію (розширювати, а не виганяти із залу пенсіонерів, щоб запустити молодь чи навпаки). Державний театр має бути театром, де кожен-кожен може знайти щось для себе.

Сподіваюся, обставини дадуть нам такий шанс», – підсумувала актриса.

1