Вчора, 21 грудня, в Експериментальному театрі «Адреналін» Рівненський академічний український музично-драматичний театр показав виставу «Павук». 

Про це пише Район.Культура. 

Вистава поставлена за п’єсою болгарських драматургів Йордана Славейкова та Дімітра Касабова. На сцені діють двоє – Ксенія Муріна і Дмитро Пшечук. Постановку представили на фестивалі HOMO LUDENS-2023 у Миколаєві. Там артисти здобули перемогу у номінації найкращий акторський дует, а Дмитро Пшечук отримав відзнаку як найкращий молодий актор. 

У центрі сюжету п’єси «Павук» – стосунки між двома людьми. Мартін і Марта – брат і сестра. Вони усе роблять разом: готують вечерю, ділять побут, ідуть на прогулянки, читають книги. Вони – нерозлучні, бо є сіамськими близнюками. Близнюки 27 років жили в одному тілі. Та після смерті матері, сестра вирішила, що нарешті настав час покінчити з тягарем. Єдине, що весь час стримувало її відділитися від Мартіна – це небажання матінки бачити їх порізно.

«Ти знищуєш кожен з моїх днів, кожну з ночей… Ти робиш це навмисно!» – переконана Марта.

Спектакль оповідає про один день з життя близнюків, а саме їх день народження. Він має стати для них останнім вечором спільного життя. Завтра вони поїдуть до лікарні, де хірурги розділять їх назавжди. І якщо Марта хоче свободи та фізичної віддаленості від свого брата, то Мартіна страшить лише думка про роздільне майбутнє. Спочатку чоловік неодноразово наголошує на ризиках операції. Лікар казав: шанс вижити після хірургічного втручання – 50 на 50.

Мартін говорить, що не хоче втрачати сестру, бо передчуває, що та помре. А якщо їй  пощастить, то навпаки не стане його. Але згодом глядач розуміє: справа не лише у страху перед смертю. Він надто прив'язаний до Марти і його почуття значно глибші, ніж ті, які зазвичай відчуває брат до сестри.

Близнюк усвідомлює, що у нього залишилося зовсім мало часу, щоб вдосталь побути з коханою сестрою. Тому він намагається відмовити її від задуманого й продовжувати жити так, як і 27 років до цього. Святкування народин перетворюється на ніч одкровень.

«Я хочу бігати, плавати, вилізти на вершину гори своїми двома ногами... Змінювати вбрання,... ходити на роботу,... мати дітей…», – мріє Марта.

Але брат не хоче розуміти раптових бажань своєї близнючки. Для нього операція – це фактично розлучення з дорогою людиною. 

«Марто, ми те, що більшість закоханих пар мріють бути… Ти частина мене більше, ніж усього іншого… Ми були одним цілим зі самого народження. Так нас виховували. І я не бачу причин, чому це не могло б тривати…», – доводить Мартін. 

Марта лютує, дізнавшись про істинні почуття свого брата. Проте попри огиду до такого зізнання, вона не може заперечити факту, що все-таки любить його, але лише як сестра. 

Усі події розгортаються на кухні, а з кожною мізансценою діалоги стають ще напруженішими, тож вистава отримала піджанр кухонний трилер. 

Мартін звертається до релігії й цитує рядки з Біблії. Але близнючка заперечує його тези про первородний гріх, бо за Бога вона вважає науку.  

«Наука – мій Бог, технічний прогрес – мій Отець, а реабілітація – Святий Дух. І це єдина трійця на яку я розраховую. Де твій Бог коли ти гріховно думаєш про мене? Де він був коли ми народжувалися?» – сміється над ним сестра. 

Тоді брат вдається до крайнощів й пропонує сестрі зіграти у гру. Кожен має чесно відповідати на запитання. А якщо ні – задувати свічку. Якщо Марта програє – він відмовиться від операції. Коли його план не вдається, він обманом змушує сестру знищити угоду на оперування. 

Наостанок Мартін каже, що має для неї подарунок. З кухонної тумби він виймає відро. Марта каже, що через нього вона знатиме що таке ніколи не почути його голосу, не побачити його обличчя, а її діти ніколи не матимуть дядька. Вона засовує його голову у відро й настає темрява. Лунає сирена карети швидкої допомоги. І глядач може тільки здогадуватися, чим завершилася їх драма на кухні.