Лише чотири роки тому відійшов у кращі світи відомий митець Микола Кумановський, тож луцькі вулички й місцеві жителі ще пам’ятають цього сивочолого чоловіка. Команда фестивалю «Фронтера» зібрала спогади друзів та найрідніших жінок митця у новій відеорозмові. 

Напевне, чи не кожен лучанин хоч раз у житті бачив на вулиці імпозантного чоловіка у рудій шкірянці з таким собі сивим «їжачком» на голові. Він прогулювався вулицею Лесі Українки, пив каву, обов’язково з коньяком, у кількох закладах, а ще творив. Микола Кумановський завжди привертав увагу, тож у юності завоював серце красивої львівської студентки Наталі, з якою провів майже двадцять п’ять років у шлюбі та виховав сина Луку.

«Він вже тоді знав, хто він і що він», – розповідає колишня дружина про знайомство. 

Своїми спогадами про друга поділився й Олександр Ірванець під час розмови з луцьким поетом Олександром Шуміліним. Він жартує, що часом був проїздом у Луцьку, але застрягав тут на три дні через те, що зайшов на каву до Кумановського. Письменник повів знімальну групу до будинку, де колись жило молоде подружжя митців – Наталі та Миколи (зараз – вулиця Данила Галицького). Ірванець пам’ятає навіть імена домашніх улюбленців і з трепетом згадує ті часи, адже культурне середовище у Луцьку було в рази потужніше, аніж у його рідному Рівному.

Власне, він відіграв велику роль у житті художника, адже познайомив його з Оксаною Забужко. Врешті у них зав’язалися стосунки, які, як кажуть, вона описала у своєму романі «Польові дослідження з українського сексу». Микола Кумановський їздив до Америки, а після повернення почався його новий етап творчого життя. 

Згодом він зустрів майбутню дружину Віру, яка була на вісімнадцять років молодшою за нього.

«Нас випадково познайомила подруга. Ми подивилися одне на одного. Я не знаю, що там було, але зрозуміла, що треба тікати», – розповідає жінка. Вона минала його десятими дорогами, аби не перетинатися, та доля розпорядилася інакше. 

Подружжя власними руками творило дім, наприклад, Микола Кумановський знаходив шмат дерева, приносив додому й міг зробити з нього перила. Митець був невибагливим до їжі, дуже акуратним та талановитим. Однак на той час родина не мала коштів, аби зробити ремонт.

«Ми дивилися однаковими очима на світ, але були з різних світів», – каже Віра Кумановська. Зрештою, вона жартує, що, якби можна було повернути час, то не виходила б заміж за митця. Проте про свій вибір не шкодує. У шлюбі народилася донька Іванка, яка пішла шляхом батька.

Жінка розповідає, що, насправді, коли вона почала жити з митцем, то богемності, як такої, вже не було. Почалися різні проблеми: брак грошей, друзі та алкоголь. Навіть, коли вони двоє сиділи за кавою, знайомі безцеремонно могли підсісти за столик. Найцінніше, що лишилося їй після чоловіка, – спогади. Хоча фотокартки вона досі не може переглядати.

«Микола Кумановський – художник з Луцька і водночас митець світового масштабу, який жив і творив у дуже вузькому культурному просторі. Він завжди докопувався до деталей і намагався зрозуміти суть всіх речей, тепер ми, покоління, яке розминулося з людьми, що формували мистецьке середовище у складну доінтернетну епоху, відкриваємо їх для себе і намагаємося зрозуміти, як це – бути творцем нових сенсів у часи радянського тоталітаризму та перебудови», – розповіла одна з ідейниць проєкту Анна Луцюк. 

«Відійшла ціла епоха, і в той час, коли великі міста, де творче життя вирувало безперервно, бережуть пам'ять про важливих людей, то в Луцьку треба збирати уривки історій і прокладати місточки розмов між людьми з різних середовищ і з різних поколінь. Розмова про Миколу Кумановського з людьми, які в різні періоди були поруч, – це чергова спроба команди Міжнародного літературного фестивалю "Фронтера" зафіксувати важливе», – пояснює вона, чому героєм цієї розмови став саме Микола Кумановський.

До слова, побачити роботи художника можна у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, а театр «ГаРмИдЕр» готує виставу за його збіркою «Книга Кострубізмів».

Більше спогадів про луцького митця – у відео:

Цього року проєкт «Фронтера» реалізується за підтримки Українського культурного фонду, Луцької міської ради, громадських діячів Романа Бондарука та Богдана Шиби.

Довідка:

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України.