На навчанні у бізнес-школі люблю ставити запитання: «Хто був першим космонавтом?», – зазвичай отримую відповідь: «Гагарін». Коли запитую: «Хто був другим?», – у відповідь отримую тишу. І так побудоване життя, людям потрібні «перші», а «другі» – це перші із тих, хто програв. Психофізіологічний феномен цього явища давно пояснили науковці, проте це не тема статті.

Свої роздуми я вирішив викласти у світлі дискусій, які спалахнули після приїзду президента на Волинь, і спрямовані на тих можновладців, які навіть не розуміють, у чому їхні помилки при формуванні туристичної стратегії регіону. І справа тут зовсім не у МСУМК, ця ситуація – це просто індикатор непрофесійності людей, які займаються цим напрямком у владі, це як підвищений артеріальний тиск, який не просто потрібно понижувати, а потрібно шукати причину його зростання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МСУМК – ЦЕ «ВИРОК», АБО ЧОМУ ВЛАДА ВОЛИНІ НЕ ПОКАЗАЛА ЗЕЛЕНСЬКОМУ МУЗЕЙ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА У ЛУЦЬКУ

До слова, хочу зауважити, що існує п’ять етапів розвитку знання: несвідоме незнання, свідоме незнання, свідоме знання, несвідоме знання та майстерність. З дискусій у соціальних мережах я зауважив, що представники влади знаходяться, на жаль, лише на першому етапі, тобто, вони навіть не знають, що дуже мало знають в аспекті формування та реалізації туристичної стратегії.

Але щоб не займатися критиканством, що в останній час стало особливо популярним, проведу короткий лікбез зі стратегічного менеджменту та тезисно запропоную власні ідеї щодо розвитку туризму на Волині.

«Корабель, який не знає куди пливе, ніколи не матиме попутного вітру...», – це сказав Конфуцій, і це означає, що кожна справа повинна мати стратегію. Стратегія – це план досягнення певної великої цілі (Місії).

Для формування та реалізації стратегії використовується стратегічний менеджмент. Це процес оцінки зовнішнього та внутрішнього середовища, формулювання цілей з метою створення і утримання конкурентних переваг, здатних забезпечити успіх у довгостроковій перспективі (прошу вибачення за сухі терміни та визначення – далі буде цікавіше).

Тобто, головне – це конкурентні переваги. Не секрет, що кожен регіон хоче залучити до себе туристів і «поласувати» частиною їхнього бюджету. Тому для того, щоб цей шматок «пирога» був достойний, потрібні конкурентні переваги.

Конкурентна перевага (регіону в аспекті туризму) – це унікальні атрактори (об'єкти, які притягують туристів), які забезпечують території перевагу над прямими найсильнішими конкурентами (наші конкуренти: Рівне, Львів, Київ, Варшава, Париж, Лас-Вегас).

Конкурентні переваги повинні відповідати трьом вимогам:

• Давати унікальну цінність для споживачів (таке, чого ні у кого немає і дуже цікаве)
• Високу продуктивність (генерувати адекватний грошовий потік)
• Функціонувати протягом тривалого часу (важко копіюється).

Із вищенаведених вимог до конкурентних переваг бачимо, що ставок із карасями та пивзавод, якими хизувалися можновладці перед гарантом, м'яко кажучи, не дотягують.

Таким чином, щоб створити стратегію розвитку туризму, необхідно:

• Дослідити світовий (національний) досвід формування атракторів, щоб не видумувати велосипед, і створити щось подібне (провести аналіз зовнішнього середовища), вивчити наших конкурентів, щоб зрозуміти що вже зроблено, щоб не стати «другим». Пікассо казав: «Хороші художники копіюють, а великі крадуть».

• Дослідити наші можливості (історико-культурні, ландшафтні), провести аналіз внутрішнього середовища та подумати, куди докладати зусиль, адже стратегія передбачає концентрацію ресурсів у визначеному напрямку, адже, якщо пробувати зробити щось скрізь, – це означає ніде.

На основі отриманої інформації сформувати конкурентні переваги, при цьому вони мають відповідати вищенаведеним критеріям.

Потім потрібно створити цілі, щоб реалізувати ці конкурентні переваги.

Тут слід сказати два слова про цілі: цілі мають бути ВЕЛИЧЕЗНИМИ і майже нереальними, такими, щоб, коли вперше їх озвучуєш, слухачі крутили пальцем біля скроні. Такими, щоб коли про них думаєш, мурашки по тілу бігали, бо без цього нічого не буде.

Цілі мають бути на кшталт, які поставив Олег Самчук, коли вирішив зайнятися трансплантологією в районному центрі (Ковелі), і першим організував першу пересадку серця в Україні за останні 15 років.

Цілі мають бути такі, як поставив Петро Пилипюк, і першим створив підприємство із виробництва торгового обладнання, яке сьогодні є одним зі світових лідерів у даній галузі.

Такими, як колись ми ставили собі, і першими створювали франчайзингову мережу «Наш Край» 20 років тому, коли ще слово франчайзинг вводило всіх у ступор, але яка сьогодні є лідером українського ринку ритейлу.

Такими, як коли ми створювали Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (ніхто не вірив, що у Луцьку це можливо, дехто досі сумнівається).

Після того, як поставили цілі потрібно встановити критерії їх досягнення (виключно у цифровому вираженні) та створити проєкти, які дозволять досягнути цих цілей.

Ця методологія є універсальною і підходить для створення та реалізації будь-якої стратегії. Зрозуміло, що я актуалізував тільки основні етапи не вдаючися у деталі (стратегічний менеджмент зазвичай викладають у вишах протягом 1,5 року, а тут 10 абзацах).

Та повернемося до туризму на Волині.

На мій погляд, щоб зробити із Волині туристичний регіон, потрібно на основі державно-приватного партнерства (наголошую – партнерства, а не «дерибану») створити туристично-рекреаційний кластер, куди б увійшли: рекреаційні зони, історико-культурні атрактори, туристичні підприємства, навчальні заклади (необов’язково їхати до Польщі, щоб потім гордитися «європейською освітою», в Україні є велика кількість достойних вишів, які дають справді європейський рівень знань), підприємства інфраструктури, органи влади і обов’язково інкубатор, який би навчав підприємців туристичним технологіям та генерував туристичні стартапи.

І перспективи такого кластеру сьогодні, враховуючи доступність кредитних коштів та наявності пандемії COVID-19, яка обмежила пересування по світу, – надзвичайні.

Які ми маємо можливості, на основі чого можна формувати конкурентні переваги: прикордонне розміщення, Світязь, Шацький НПП, НПП Прип'ять-Стохід, НПП Цуманська пуща, сільський рекреаційний потенціал, замок Любарта, МСУМК, Луцький художній музей, Музей «Волинської ікони», Музей військової техніки, музей Лесі Українки, архітектурні пам’ятки у Володимир-Волинську, історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» та багато інших. Але цього недостатньо, і про це свідчать невеликі туристичні потоки: Волинь 0,1 мільйона туристів за рік, Метрополітен – 7 мільйонів, Лувр – 9 мільйонів., Лас-Вегас – 50 мільйонів. На Волині 1 турист припадає на 10 жителів області, а у Лас-Вегасі 10 000 на 10 жителів – є куди рухатися.

У скептиків відразу виникне думка, куди нам до Парижу чи Більбао, але про це ми вже говорили – це просто питання величини цілей, яку мету поставимо – те і будемо мати. Взагалі, я прибічник парадигми, що краще померти, досягаючи чогось великого, а ніж все життя насолоджуватися мізерним.

Якщо повернутися до волинських атракторів, то можна зауважити, що подібні є у кожному регіоні України (Європу я взагалі не розглядаю – історико-культурну спадщину вони зберегли значно краще від нас, а чистими озерами чи залісненими горами там когось важко здивувати). Тобто, для того, щоб зробити щось серйозне у масштабах хоча б Європи, а бажано, світу, нам потрібно, щоб наші об’єкти були унікальними, продуктивними та важко копіювалися, щось на кшталт Діснейленду, Ейфелевої вежі, єгипетських пірамід, Лувру, Прадо, Айронбрідж, Скансен, Біміш, Більбао.

Пропоную розпочати зі Світязя, чому и не перетворити його в один із центрів світового велотуризму: збудувати екологічну велодоріжку навколо Світязя та з'єднати із лісами та озерами Шацького національного парку. Маршрут міг би становити декілька сотень кілометрів. Зробити інфраструктуру, а на зиму на доріжках організувати траси для бігових лиж. Залучити інвесторів, щоб збудувати декілька мережевих світових готелів, і я певен, що за 5-10 років мільйони туристів будуть насолоджуватися краєвидами парку та витрачати кошти, які раніше витрачалися у Швейцарії, Тасманії, Провансі, Ірландії.

Є ще один шлях, як зробити зі Світязя центр світового туризму. Відома, що вода цього озера, а також Пісочного, яка тут у достатній кількості, допомагає при артритах та шкіряних захворюваннях (дерматитах, псоріазі), чому б не інвестувати у дослідження, розробити методики та збудувати сучасні діагностично-лікувальні центри, які б забезпечили цілорічний медичний туризм. В Ізраїлі є Мертве море, а чому б у нас не зробити Живе море. На перший погляд все це виглядає нереально, але це добре, адже тільки тоді такі проєкти мають право на життя.

Щодо НПП Прип'ять-Стохід та Сваловичів (надія і опора сучасної влади) та інших екологічних сайтів-музеїв, я, без сумніву, ЗА, проте недостатньо просто на банері намалювати маршрут (це міг робити лише Джельсоміно – це у нього малюнки оживали), потрібно дослідити світовий досвід, а прикладів безліч: «Айронбрідж», «Скансен»… і зробити щось на кшталт етнографічного сайту-музею, і тоді це буде викликати гордість, а сьогодні – це історія, яка руйнується і зникає; гори сміття, які залишають туристи та кінознімальні колективи; пенсіонери, які страждають від відсутності елементарних засобів для існування – направду сумно.

Щодо Луцька – чому б не об'єднати Замок Любарта, площу ринок та парк імені Лесі Українки в одну концепцію і не зробити український парк розваг типу Діснейленду, щоб не тільки із нашої держави приїжджали сім'ї на відпочинок, а й з Європи. Запросити експертів, які б створили проєкт із новітніх атракціонів, які були б об'єднанні однією ідеєю (Лісова пісня, чи середньовічний етнос…). І тут не потрібна політична воля, тут потрібні: бажання, одержимість та небайдужість.

А ще ми маємо багато кордонів, то чому ми не можемо стати центром медичного туризму, адже ціни на медичні послуги в нас у рази нижче світових, а рівень лікарів досить пристойний, і чому б нам не забрати частину коштів від Ізраїлю? Адже ми не гірше інших можемо надавати послуги із стентування, шунтування, трансплантації органів, малоінвазивних оперативних втручань, стоматології, лікувати онкологію. І зараз у світлі медичної реформи фантастичний момент, щоб стимулювати приватний капітал інвестувати у цю галузь, і який регіон зробить це першим, той і стане «Кока-Колою».

До речі, наша інвестиційна компанія (VolWest Group) має намір створити у Луцьку медичний кластер (технопарк), який буде включати акселератор, бізнес-інкубатор, навчальні та медичні заклади, наукові інституції, він буде розвивати стартапи у галузі медицини. Ми переконані, що саме сьогодні настав час для інвестицій у медицину, тобто, відчинилася «інвестиційна кватирка»: медична реформа, COVID-19, інноваційна революція, гаджеталізація, телемедицина, велика різниця в цінах на медичні послуги в Україні та світі при співмірній їх якості.

А ще ми можемо розвивати івент-туризм, у нас є хороший досвід, адже фестиваль «На хвилях Світязя» ще у 90-ті збирав тисячі людей, чому б його не відновити, або створити щось нове, адже Юрмала значною мірою живе лише завдяки фестивалям. І це не складно і не дорого, і я певен, приватно-державне партнерство тут також буде ефективним.

А візьмемо німецьке місто Кассель, де проживає 200 тисяч населення, і де проходить всесвітньо відома виставка творів мистецтва «Документа», яку за декілька місяців оглядає більше мільйона туристів, це кількість туристів, які відвідують Волинь за 10 років. Я переконаний, що ми можемо робити щось подібне, тим більше, у нас є МСУМК, є Луцький художній музей, Музей Волинської ікони, тобто, є певний імідж та досвід організації мистецьких івентів.

До слова, ще повернуся до презентації президенту туристичних маршрутів Волині (про МСУМК ні слова), але йому, перебуваючи у Замку Любарта, розповідали про карасі та пиво, а поряд, за 50 метрів, у Луцькому художньому музеї знаходиться картина Хосе де Рібери, якої подібної не має не лише Україна, а і Лувр, Метрополітен і навіть Прадо (прохання не плутати із торговою маркою Прада), і ринкова вартість цієї картини – 500 мільйонів доларів (це для тих організаторів зустрічі, хто не знає, хто такий Рібера, думаю, така сума викликала б інтерес навіть у президента).

Лише ця одна картина при правильному позиціюванні може стати українською «Моною Лізою», а ще там є Пусен, Снейдерс, Лукас Кранах-старший, Айвазовський. Я розумію, що цього у Любліні не вчать, але на Волині достатньо експертів, які можуть надати цю інформацію, але у них ніхто не питає.

Зрозуміло, що всі ці пропозиції щодо формування туристичного кластера потребують серйозних маркетингових досліджень, проте це не складно, і в Україні є ряд компаній, які у колаборації з іноземними спеціалізуються на цьому.

Щоб все це реалізувати, потрібно провести ряд сесій стратегічного планування, на яких верифікувати ідеї та поставити ВЕЛИКІ цілі, також потрібно залучити місцевих та міжнародних експертів, потім створити проєкти та поставити керівникам відповідальних людей, і реалізувати їх.

І кожен, хто візьме участь у цих проєктах, у недалекому майбутньому буде насолоджуватися проробленою роботою та значущими досягненнями, як зараз Самчук насолоджується, що організував першу пересадку серця; Пилипюк, що зростив міжнародну компанію, лідера ринку; Корсаки, що створили МСУМК, Адреналін, Наш Край, CID Media Group.

А ще хочу нагадати, що «хороше – ворог великого» ,і посередність зазвичай вбиває геніальне – це потрібно пам’ятати, коли приймаються рішення на користь буденних цілей: до прикладу, реконструкція Театрального майдану у кращих традиціях соцреалізму, на черзі – інвалідизація Замкової площі…

Я розумію, що є виборці: «…А що вони скажуть?..». Але, коли ми говоримо про значущі речі, – це потрібно перетерпіти, потрібно ризикнути своєю кар’єрою, як це робив Черчіль, як це робив мер Більбао, як це робили усі, хто досягнув чогось великого, і у довгостроковій перспективі, якщо ви були чесним, робили все професійно, нащадки ваших виборців вам віддячать, як мінімум, хорошим словом, хоча найкраща дяка для кожної людини – це самоповага, яка формується, коли ти усвідомлюєш, що зробив, все, що міг зробити.

У нас восени будуть вибори, і я зичу всім нам, щоб громади очолили саме такі великі, одержимі, професійні люди, які зроблять Волинь туристичною Меккою, і тоді поруч із нами у кав’ярнях та ресторанах будуть сидіти китайці, індійці та афроамериканці, а європейці будуть працювати барменами та офіціантами.

Також вважаю за доцільне актуалізувати, що туризм – це лише один із напрямків, які необхідно розвивати в області, а ще можна створити ІТ-кластер і запросити до нас світові компанії із цієї сфери, вони люблять гарну природу і чисте повітря (потрібно подумати про ще якісь преференції, які можуть стати конкурентною перевагою).

А ще можна сконцентруватися на органічних продуктах і спозиціонувати Волинь як регіон №1 у даному секторі сільського господарства, а ще можна розвивати сільськогосподарське машинобудування, адже ми маємо необхідні для цього виробничі майданчики та потужний технічний університет (можна також перетягнути до нас із Китаю глобальних виробників), і так далі, головне підібрати компетентних людей і не забувати про конкурентні переваги.

І на завершення хочу владі оголосити «тимчасове» перемир'я (хоча залишаюся при думці, що критика – це найкраща порада) і запросити до нас у МСУМК керівництво області, усіх керівників районів, ОТГ, міст, усіх, хто відповідає за туризм та культуру, а також всіх охочих можновладців, кому це цікаво (формат та дати такого унікального дійства потрібно проговорити у робочому порядку).

Ми організуємо екскурсії, конференцію, яка матиме виключно практичний характер (робоча назва, наприклад: «Туризм та місцеве самоврядування»), послухаємо знаних у даній галузі спікерів, обміняємося досвідом, проговоримо про можливі спільні проєкти. У рамках зустрічі обов’язково відвідаємо Луцький художній музей та Музей Волинської ікони. Я переконаний, що таке спілкування принесе багато користі нашій чудесній землі – славній Волині.

Віктор КОРСАК,

Кандидат медичних наук,
Доктор економічних наук,
Голова Ради директорів VolWest Group