Микола та Руслан – волинські нацгвардійці, яких війна звела на Покровському напрямку. Тут, серед постійної небезпеки, вони стали не просто бойовими товаришами, а справжніми побратимами.

Микола до мобілізації працював водієм у сільськогосподарському підприємстві на Волині. Руслан родом із Тернопільщини, з перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до Сил оборони України.

Під позивними Камаз і Страж вони разом тримали позиції близько ста днів. В умовах постійної загрози саме досвід, взаємна довіра та чітка взаємодія стали основою успішного виконання бойових завдань.

«Заходили ми на позиції вночі, ще й був туман – можна сказати, що погода нам сприяла. Я вже мав бойовий досвід в якості гранатометника, тому це допомогло нам обом дістатися локації», – пригадує Страж.

Першочерговим завданням стало облаштування позицій. Побут і укриття – це не лише фронтовий комфорт, а питання виживання. Працювали по черзі: один контролює напрямок, інший укріплює бліндаж.

«Спочатку було непросто, іноді брав страх. Але підтримка побратима, навіть гостре слівце допомагали зібратися. Постійно тримали напрямок, у будь-яку погоду і в будь-який час», – розповідає Камаз.

Захисники розуміли: тиша тимчасова. Найбільше дошкуляли ворожі дрони, які буквально постійно снували небом. І вже на світанку ворог дав про себе знати.

«Почув рух, кажу до Миколи, що йдуть. Підготували зброю і прийняли бій. Це вже був день, вони йшли не ховаючись, розмовляли між собою – це була легка ціль», – говорить Страж.

З кожним днем умови ставали складнішими: холод, сирість, але побратими підготувалися до таких обставин. Якісна робота логістичного забезпечення з неба давала стимул триматися далі.

«Палили окопну свічку, Страж зробив підставку – гріли воду, консерви. Бувало, збирали дощову воду чи топили сніг. По-різному було. Але думка про рідних додавала сил», – ділиться гвардієць.

Попри всі труднощі, між ними сформувалося справжнє братерство. Розмови про дім, родину, мирне життя – це те, що тримало морально. Та водночас,  постійна готовність до бою і взаємне прикриття. Під час одного зі штурмів Страж отримав поранення, на допомогу прийшов побратим і наклав турнікет.

«Бачу, що Страж хотів кинути гранату, але рука була вся в крові. Я відпрацював по ворогу і одразу надав допомогу», – розповідає Камаз.

Навіть після поранення побратими ще кілька діб утримували позиції до прибуття зміни. Тривалий термін на передовій став для них випробуванням, яке загартувало характер і зміцнило братерство. Сьогодні вони з усмішкою згадують ті моменти, хоча за ними – важка праця, ризик і боротьба за життя.

І кожного з них вдома чекають рідні. Саме заради них і заради майбутнього України гвардійці продовжують виконувати свій обов’язок – тримати позиції і не дають ворогу шансу просунутися вперед.