Володимир Чорний – стрілець волинського підрозділу Національної гвардії України на псевдо Грінч. Під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку він зазнав важкого поранення та втратив кінцівку.  Колись Володимир проходив строкову службу в лавах НГУ. З початком повномасштабного вторгнення повернувся до підрозділу без вагань. Після злагодження та підготовки вирушив на схід. Під час одного з боїв ворог намагався ввести в оману.

«Ми почули крики – “Рєбята, ми свої”. Розуміли, що своїх там бути не може. Почався бій. Трава висока – нічого не видно. Роблю крок, чую удар. Дивлюся – відлітає мій берць. Впав, одразу наклав турнікет. Все, як навчали», – розповідає Грінч.

 Коли вогонь трохи стих, до нього прорвалися побратими. Під загрозою повторних ударів та скидів із дронів вони надали допомогу і розпочали евакуацію.

«Війна – це імена. Імена, які мають бути закарбовані в пам’яті. Але це й сила побратимства. Романтизму тут немає – є відповідальність і повна довіра до тих, хто поруч», – говорить військовий. 

Сьогодні Володимир проходить реабілітацію. Його день розписаний по хвилинах.

 «Все йде за планом. Прокидаюсь і знаю, що мене чекає фізичний терапевт. Бачу результат. Наша мета – пересуватись без допоміжних засобів», – каже він.

Гвардієць уже пробує бігати та займається ампфутболом. Каже, після поранення по-іншому відчув цінність простих речей.

 «Коли лежиш під обстрілами й у голові звучать лише імена найдорожчих, тоді чітко розумієш, заради чого тримаєшся. Дружина, її віра в мене, усмішки синів. Тепер кожен день поруч із ними – це подарунок», – ділиться Володимир Чорний. 

Його найбільша мрія після поранення вже здійснилася – відвести синів до дитячого садочка, тримаючи їх за руки.

 Історія Грінча – не про втрату. Вона про повернення. Про кроки, які даються важко, але ведуть уперед. 

Більше про шлях від поранення до відновлення, службу та життя після фронту Володимир Чорний розповів в інтерв’ю телеканалу Суспільне Луцьк: