Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте зворушливу розповідь від відомої співачки з Луцька Тетяни Власової. 

Історію вона опублікувала на своїй фейсбук-сторінці. 

Якщо бажаєте побачити та свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: [email protected].

***

Цей чоловік вже давно працює в «Сільпо», я бачу його тут вже кілька років. Він невисокого зросту, з великими очима, тихий і привітний.

Сьогодні в касі до нього переді мною в черзі юна дівчина. На «стрічці» в неї – пляшка вина.

Касир набирає повітря, аби запитати в дівчини про документи. Але вона вже завчасно дістала з сумки паспорт і з посмішкою його показує. Дівчина справді виглядає як підліток, тому, вочевидь, звикла до таких сцен.

– Дякую, – каже касир. – А то, знаєте, різні реакції бувають. А я ж нікого не хочу виховувати. Просто ми мусимо питати документи в таких випадках.

– Розумію, – каже дівчина. – Нічого страшного.

Касир механічно перекладає продукти з одного кінця «стрічки» на іншу. І раптом говорить, говорить. А мені завжди здавалось, що він мовчазний.

– Добре, що ви це розумієте. А от сьогодні прийшла дівчина, років 15. Я запитав про документи. І почались крики, якісь образи, приниження на мою адресу. Вона з компанією була, їм, знаєте, це весело – принизити тридцятирічного чоловіка.

Дівчина зітхає.

Касир називає суму і, поки вона розплачується, продовжує.

– Це ж так важко витримувати, розумієте? Весь день тут, кожен на тебе крикне – а воно ж у тобі все накопичується, накопичується… І куди це потім, додому нести? Я сваритись не люблю. В спортзал от почав ходити, трохи допомагає розрядитись. Але хіба ж так можна?

Дівчина киває головою – мовляв, не можна.

– Вибачте, що навантажив. Гарного вечора! – касир повертається до моїх покупок. – Картку маєте? Рахунок поповнити не бажаєте?

Я в цей момент бажаю хіба що якось підбадьорити цього чоловіка, якого я бачу в «Сільпо» вже кілька років.

Але не вигадую нічого кращого, ніж просто подякувати йому і посміхнутись. І тільки потім згадую, що я в масці й посмішки не видно.

Обов’язково придумаю щось хороше і при нагоді скажу це тому касиру. Щоб додому він ніс не тільки погане.

А поки що Сільпо каже, що наступний тиждень буде кращим.

Що ж, пропоную йому повірити)