Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте думки луцького психолога Сергія Ткаченка про справжнє самопізнання. 

Допис він опублікував на своїй фейсбук-сторінці. 

Якщо бажаєте побачити та свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: [email protected].

***

Колись, ще на світанку свого професійного життя, зустрів цікаву сентенцію: якщо вам подобається процес самопізнання, це означає, що ви до нього ще не приступали.

Багато людей обожнюють усілякі популярні тести, гороскопи в інтернеті та модних журналах, дивитися популярних психологів на You Yube. І щиро вважають при цьому, що це і є той самий захоплюючий, приємний і такий ресурсний процес самопізнання.

Мушу вас розчарувати. На професійному жаргоні це називається »психозабави» або «салонна психологія».  І її мета – легенько почухати за вушком наше Его, щоб воно замуркотіло від задоволення, отримавши підтвердження того, яке воно класнюче, і як моєму оточенню поталанило зі мною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЧОМУ МИ СТРАЖДАЄМО ВІД САМОТНОСТІ: ДУМКИ ЛУЦЬКОГО ПСИХОЛОГА

А от реальне самопізнання починається з не дуже приємних відкриттів. Ти раптом стикаєшся з фактом того, що іноді місцями ти не такий вже і класнючий. Нє, як правило ти класний, а от іноді, у виключних обставинах... І однозначно, винні в цьому обставини!!! А потім ти розумієш, що ти місцями ще той засранець. І обставини тут ні до чого. І стає соромно... Вітаю! Ви почали процес самопізнання)))  Але потім сором проходить, і на його місце приходить тривога, паніка та жах: «Я не хочу бути цією гидотою! Я не хочу цього в собі бачити!!!».

Переважна більшість людей даний процес зупиняє за крок до цього усвідомлення. Включається опір, щире небажання Его зустрічатися зі своєю похмурою зворотньою стороною. Такі люди починають або казати, що «фігня уся ця ваша психологія!», або ж посилено камлати про «позитивне мислення» та «внутрішнє світло».  Нічого не маю проти ні того, ні другого, якби не напружені «гумові» посмішки та нездоровий блиск в очах камлаючих... І щире переконання в тому, що в їхніх душах точно вже нема ні краплі пітьми та болю. Та й не було ніколи.

Тоді для чого йдуть у цю внутрішню пітьму ті, в кого на це вистачає мужності?  Власне для того, щоб нести туди світло своєї свідомості. І дозволяти собі бути. Бути усіляким: брехливим, слабким, безсоромним, сексуальним та холодним, жорстоким та властолюбним. Бути цілісним та перестати душити себе, дозволити собі себе. І не витрачати на війну з собою душевні ресурси. Повернути собі втрачену енергію. Прийняти те, що тебе злять ті речі та люди, які тебе злять, що ти таки не хочеш того, чого не хочеш, і навпаки – що ти таки хочеш те, що собі так пристрасно забороняєш.

Це не значить, що ти відразу кинешся різати всіх, хто тебе дратує та трахати все, що рухається. Просто ти будеш знати, що в тебе є такі бажання, і вони частина твоєї природи. Просто ти повернеш собі право свідомого вибору: йти за цими бажаннями чи ні. І кожен раз обирати. Важко? Безумовно. Але шлях через власну пітьму – єдиний маршрут до своєї божественної природи, до своєї Душі. Інші шляхи людству невідомі...