Анна, позивний «Багіра», у мирному житті була підприємницею та викладала танці. Та вже 24 лютого 2022 року разом із чоловіком вона прийшла до військкомату.

«Для мене це було логічно: на твою країну напали, твоїх людей вбивають, твою землю хочуть забрати, значить, ти маєш боронити», – згадує Анна на мотиваційній зустрічі для «Вона Хаб», яка відбулась у п'ятницю, 6 червня.

Після трьох днів очікування подружжя прийняли в батальйон. Анна наполегливо домагалася права потрапити саме на бойову позицію – не кухаркою чи медсестрою, а зі зброєю в руках. У 100-й окремій механізованій бригаді ЗСУ вона пройшла шлях від стрільчині до бойового медика – адже мала дотичну освіту та розуміла, що її знання можуть врятувати життя.

Ще у студентські роки Анна брала участь у Помаранчевій революції. А під час Революції гідності вирушила до Києва разом з іншими медиками – серед психологів, терапевтів, офтальмологів саме вона, ветеринарна лікарка, виявилась найближчою до практики лікування поранених. Уже після анексії Криму вона замислювалась про вступ до війська, але зупинилась – не могла залишити маленького сина.

Протягом майже всієї служби Анна була разом з чоловіком – допоки його не поранили. Тоді Анна отримала неправильні координати й не змогла вчасно опинитись поруч, а Володимира рятував інший медик.

«Я думаю, що, напевно, це було добре. Бо коли ти бачиш, як твоя рідна людина [поранена], в тебе трясуться руки, важко зберігати адекватність», – зізнається вона.

Після демобілізації Анна повернулася до цивільного життя, однак адаптація була непростою. У центрі її уваги залишались побратими – замість бізнесу вона часто займалась допомогою ветеранам та їхнім родинам. Вона наголошує: людям, що пройшли війну, важливо працювати з психологічними травмами, а суспільству – вчитись розуміти ветеранів.

«Я вийшла від психолога новою людиною. Я зрозуміла, що мені після одного сеансу допомогло», – поділилася Анна.

Важливо розуміти – не ветерани мають змінюватись під суспільство, а навпаки: суспільство повинне вчитись приймати тих, хто повернувся з фронту. Навіть домашній затишок після років на війні може здаватися «занадто». І багато речей, які здаються звичними для військових – складні або незрозумілі для цивільних.

«Потрібно поважати ту ціну, яку заплатили ті, хто звідти [з фронту] не повернувся, або повернувся не весь», – говорить Анна.

Зараз Анна активно займається волонтерством, а саме викладає курс з тактичної медицини MARCH за стандартами НАТО. Тренінги проводяться за програми «Національний супротив» та доступні для всіх охочих – лекції проводяться у школах та для держслужбовців, а також можна записатись на повний курс.

«Я йшла в армію не щоб там загинути. Я йшла, щоб я жила у вільній країні, щоб моя дитина жила у вільній країні», – каже Анна.

Авторка: Олександра ГУБА