15 000 $ за куплет, виступ у вбиральні та «революційний» дебют: шість історій від волинських артистів

01 Жовтня 2019

Текст: Аліна ХОЛБАН

1 жовтня у світі відзначають День музики. Користуючись нагодою, «Таблоїд Волині» поспілкувався з волинськими музикантами та співаками і дізнався цікаві факти з їхніх біографій.

Про курйози на сцені, перші виступи та найбільші гонорари волинських артистів – читайте у нашій публікації.

Галина Конах

Галина вперше вийшла на сцену у чотири роки: «це був 1986 рік. Виступала з вокально-інструментальним ансамблем мого тата на весіллі у тітки Марії».

Виконавиця запевняє, що відчуває себе співачкою з самого народження.

Найбільший гонорар Галини Конах становив 15 тисяч доларів. Що цікаво, отримала вона його за виконання одного куплета української народної пісні.

Мабуть, як і у будь-якого артиста, курйозних випадків на сцені у Галини було безліч.

«Найприкріший – це коли я впала під час виступу, травмувавши ногу, та, незважаючи на те, що подол сукні був на голові, – продовжила виступ. До сьогодні не відаю, де віднайшла сили як фізичні, так і моральні. Концерт завершився... у відділенні травматології. Після цього курйозу, усі інші – а це застряглі підбори у щілинах сценічних підлог, спідниці, котрі падали під час виступів, купа піни на голові, від машини, яка, згідно технологічного задуму, мала робити сніг, та внаслідок збою, вивалила мені на голову відро бульбашок й за якихось пару секунд перетворила мене на співаючого сніговика – виглядають маленьким життєвими “дрібницями”», – розповідає співачка.



Тетяна Власова, солістка гурту VLASNA

Перший виступ Тетяни відбувся під час Майдану: «Руслана запросила нас на головну сцену, де тоді щоночі виступали гурти. Втім, це був такий не дуже офіційний концерт, адже наш гурт тоді тільки-тільки з'явився. Тож це був і найкращий і найгірший наш концерт, – ділиться виконавиця. Найгірший – тому що ми були не зовсім зіграні, у нас був дивний репертуар. А найкращий – тому що такої публіки, яка була там, у нас, мабуть, не було ніколи. Тисячі людей, згуртованих, натхненних, об'єднаних – це було справді круто. Нашим завданням було їх зігріти, тож ми дуже старались», – з посмішкою пригадує Тетяна.

За словами співачки, молодий гурт тої ночі кілька разів виходив на сцену та грав до п’ятої ранку.

«До того ж, саме в ту ніч на Майдані було набагато більше людей, адже, за чутками, на цю ніч планувався розгін, тому там зібралися навіть ті, хто зазвичай не ночував там. Це було, до речі, напередодні 16 січня – день прийняття тих самих диктаторських законів. Звичайно, після того ми навіть і не думали грати на сцені Майдану, з того дня там почались уже зовсім інші події», – каже виконавиця.

Тетяна зрозуміла, що музика – це на все життя в першому класі, , коли співала вдома пісні гурту ABBA, абсолютно не знаючи англійської: «думала тоді, що це дуже круто і просто – виходиш на сцену, співаєш собі, тобі всі аплодують. Потім виросла і зрозуміла, що це, звісно, круто, але не так вже й легко», – ділиться співачка.

Одного разу гурт VLASNA почав концерт без гітариста – музиканти не помітили, що той спустився в зал.

«Як зараз пам'ятаю – музика вже лунає, всі розкачуються, я повертаюсь обличчям до залу і бачу нашого гітариста Діму, який добігає до сцени і паралельно щось нам гукає. Втім, всі швидко зорієнтувались, довелось просто трохи довшим зробити вступ до пісні», – розповідає Тетяна.

«Пригадую також випадок, коли під час нашого виступу в Вінниці на сцену поліз не зовсім тверезий чоловік. Причому поліз навіть не співати, а смикати нашого барабанщика, щоб той зіграв йому “Нірвану”. Охорона відреагувала не відразу. Було, звичайно, не до сміху, – каже виконавиця. – Іншим разом на фестивалі охорона не пускала мене на сцену під час саундчеку. Я здалась їм підозрілою і навіть бейдж “Артист” їх не переконав. Тож наш саундчек супроводжувався вигуками охоронця з закулісся: “дєвушка, сойдітє со сцени”, хоча я на той момент уже там співала і, в принципі, було зрозуміло, що я на своєму місці. Зрештою, охоронець пообіцяв не пустити мене на подальший концерт. А потім я під час концерту передала йому зі сцени привіт зі словами: “Бачите, я все-таки тут”».



Тетяна Ярошик

«Фотографія...Сімейне свято... Я з мікрофоном, мені три роки...», – таким пригадує свій перший виступ Тетяна Ярошик.

«Якщо говорити про професіональні виступи перед глядачами у ролі співачки – це студентські роки в педагогічному коледжі. Я була солісткою вокального ансамблю "Зорепад". Саме ці роки вважаю стартом своєї кар'єри, тому що тоді записувались перші власні пісні в студії та відбувались зйомки перших відеокліпів», – додає співачка.

«Музика – це стан душі,яка співає! А моя душа співає щодня, – каже лучанка. – Тому я обрала навчання в музичній школі, далі продовжила його у професійних музичних закладах. І, завдячуючи усім прекрасним творчим особистостям у моєму житті, моя вокальна кар'єра у постійному розвитку, музичному пошуку і яскравій реалізації на сцені. Музика перемогла. Я щаслива,що можу дарувати людям пісню і отримувати від цього насолоду!», – ділиться Тетяна.

На свій перший великий гонорар виконавиця купила коштовний ювелірний комплект з дорогоцінним камінням: «тепер,коли його одягаю, маю красиве підтвердження того, що все у житті і кар’єрі – супер! Але знаю точно, що все цікаве ще попереду».

Тетяна зізнається, що фактично на кожному концерті стаються курйози та веселі, а подекуди і стресові, випадки.

«Найбільш запам'ятався так званий "зелений концерт" під час концертного туру... Прикол в тому, що ніхто з учасників не знає, чию пісню виконуватиме на сцені – це повний експромт і знання репертуару колег. Було весело і незабутньо», – з посмішкою згадує співачка.



Данило Янюк, гурт «RecOrDie»

Перший сценічний досвід музикант отримав, коли проходив навчання у музичній школі по класу кларнета.

Усвідомлення, що музика – це на все життя прийшло до Данили, коли він майже відмовився від перспективи бути музикантом: « я сказав собі, що це не практично і в мені все перевернулося. Я зрозумів, що в житті практичність – не головне і краще займатися тим, що любиш».

Сума найбільшого гонорару, який отримував музикант становила 1000 гривень.

Серед найкурйозніших випадків, пов’язаних з виступами, лучанин згадує такий:

«Одного разу моя сестра мала виступати з друзями, але їхній репер захворів. За дві години до концерту вона дала мені текст, щоб я його вивчив і зачитав на концерті. Вийшовши на сцену, я почав читати і забув слова. Зупинився, зробив “фейс палм” – всі дико сміялися», – з усмішкою згадує Данило.



Йорік, гурт «Neverend»

Перший виступ музиканта відбувся на 8 березня в актовій залі гімназії №4, коли йому було років одинадцять: «грали пісню "Лиш вона" гурту “Плач Єремії”. Пам'ятаю ті оплески: всі афігелі, що “стручки” так чотко грають. Потім ми цю подію відсвяткували у садочку поряд. Я запив горілку вином, і відразу цю суміш вирвав. Пам'ятаю як до мене підійшов товариш, якому тоді було років 14-15, і каже:"малий, я в твої роки так само робив”», – розповідає лучанин.

Йорік каже, що музика увійшла в його життя з «чорним» альбомом гурту Metallica: «було мені тоді років сім. А у вісім-дев’ять я “присів” на важчий треш – Obituary, Slayer, Kreator. Продавці ЦУМу офігівали, коли маленький хлопець в ушанці купував таке зло...».

Про гонорари луцький рокер згадує з іронією: «рок-музикант грузить в машину за 8 тисяч доларів апаратуру на 5 тисяч доларі таїде 300 кілометрів, щоб заробити 50».

Курйозних випадків у кар’єрі Йоріка було безліч: «перекидав гітару через плече, ремінь від’єднався і вона полетіла у невідомому напрямку. Колись засунув мікрофон собі в рот і розтрощив два зуба. На позаминулий “Червоній руті” я “траванувся” шаурмою і мій виступ перенісся у вбиральню драмтеатру. Одного разу на “Бандерштаті” мене не впускали, бо я був п'яний, але я вскочив у машину яка везла апаратуру на “Брутто”, виліз на сцену, і виступив... І так постійно. Рок-н-рол – це весело», – усміхається музикант.



Марія Арестович

Молода композиторка з Луцька вперше вийшла на сцену у шість років під час конкурсу у Ворзелі: «досі пам'ятаю, як мені подарували іграшку – свинку, всередині якої було багато цукерок».

Хоча Марія з дитинства грає на фортепіано, усвідомлення, що музика – це на все життя прийшло до неї лише на другому курсі коледжу.

«Я ще більше заглибилась у свою творчість і зрозуміла, що треба не зупинятися і далі писати музику, щоб прославляти свою країну», – ділиться музикантка.

Гонорари лучанці отримувати ще н6е доводилося, не враховуючи премії за конкурси.

«Був випадок, коли я проспала концерт, але вчасно зібралася і встигла. Тоді було не дуже смішно... Але зараз я згадую це з посмішкою», – розповідає Марія.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

1

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter