Олександра чи Варвара: поетеса-маркетолог із роздвоєним серцем

Олександра Борук – маркетолог волинського підприємства «Теремно Хліб». Та у творчому світі цю ж саму жінку ідентифікують за іншим ім’ям – Варвара Черезова. Її поезії – наповнені надзвичайною енергетикою пристрасті, а рими – складні і багаті, навіть не порівняти із типовими «віршиками» любителів поезії, якими бавиться чи не кожен другий студент творчого фаху.

Чи багато спільного між Олександрою і Варварою, та звідки взялася любов до поезії, «Таблоїд Волині» розпитав… ем, мабуть, що в Олександри.

– Із чого почалося захоплення поезією? Багато читали віршів?

– Поезію любила ще з раннього шкільного віку, це була російська класика, особливо поети «Срібного сторіччя». Це видавалося надзвичайно романтичним.

– Коли написали свій перший вірш? Пам’ятаєте хоч кілька рядочків з нього?

– Так, звісно. Дитячий наївний патріотизм. Зараз згадую, це було жахливо:

«Україна – твоя батьківщина,
твої сестри верба та калина».

Продовження не пам’ятаю, але решта вірша у такому ж стилі.



– Хто був першим слухачем/читачем? Якою була реакція?

– У такому віці першими слухачами зазвичай стають батьки. Добровільно-примусово. Підтримали, звісно ж, але особливо радісної реакції я не пам’ятаю. Цей вірш був написаний у другому класі, я показала його вчительці і згодом він попав у шкільну газету. Пізніше публікації у ній стали доброю традицією.



– Вважаєте, що писати вірші можна навчитися, чи то – талант, який в одного є, а в іншого і бути не може?

– Талант є до написання, але техніка виточується. Техніка без таланту – графоманство. Навпаки – профанація. Практично кожен поет повинен виписатися, навчитися вправно використовувати свій вокабуляр, цікаве римування і римування. Це як у скульптурі – потрібно просто відтяти зайве.

– Здебільшого – інтимна лірика, чи які теми найчастіше лежать в основі вашої поезії?

– Мені здається, що так чи інакше жіноча поезія завше матиме інтимне підґрунтя. Я – не виняток. Я відшуковую у собі якусь емоцію, оримовую її і виходить вірш. У одному старому вірші є фраза: «У щасті не пишуться вірші». От це – однозначно про мене. Мабуть, тому зараз я пишу вкрай рідко.

– Є вірші, які ніколи нікому і ні за яких умов не дали б прочитати?

– Лише ті, які недописані. Завше видаю на гора лише завершені роботи і найчастіше ті, які добрий час лежали у сховку – вистоювалися. Але, зрештою, автора потрібно вчасно відтягнути від його твору, адже там може нічого не лишитися.



– Буває відчуття, що авторка рядків ваших віршів і ви – то не до кінця одна і та ж людина?

– Альтер-его завше відрізняється від основного. Звісно ж, межа між Олександрою і Варварою досить нечітка, але присутня. Олександра – мати, дружина, маркетолог. Варвара – поетка до кінчиків рудого волосся. Між ними багато спільного і ще більше відмінного.

– Кого б із поетів «викинули» з шкільного курсу літератури, а кого навпаки – додали б?

– Моя старша дочка наразі навчається у 5-му класі. Я однозначно не хотіла б, аби вона вивчала поезію Бодлера, Рембо. Пізніше, у зовсім свідомому віці, як альтернативний погляд на поезію – можливо.

Коли я навчалася, у шкільній програмі не було Андруховича, тепер, на скільки я знаю, є і це чудово. Ще дуже б хотілося бачити у ній Сергія Татчина, у старших класах – Аню Гераскіну, Ірину Шувалову, Юлію Мусаковську. Всі ми так чи інакше виросли на класиці, але кожному періоду притаманна своя культурна спадщина, ми повинні знати її.



– Як вважаєте, в Україні може вижити людина-поет, не маючи іншого заробітку?

– Думаю, що ні. Не маючи іншого джерела заробітку, поету доведеться братися за різні халтури, а це – аж ніяк не сприяє творчості. І все ж, цікава робота – додаткове натхнення для поезії.

– Існує такий шаблонний образ, що поет – то людина часто під допінгом: алкоголь, наркотики, сильні емоції… Ваш рецепт: як викликати натхнення?

– Натхнення або є, або його немає. Думаю, тут сплутані причинно-наслідкові. Генії, і я зараз не лише про геніїв поезії чи навіть мистецтва, завше – дуже складні особистості, яким вкрай важко ладнати з оточуючими. Звідти використання допінгів. Але усі найкращі (чисто суб’єктивна думка) лишилися б такими навіть без спиртного, наркотиків і т.д.. Колись бувало напишеш вірш/уривок прози «під шафе» і думаєш – це геніально. На ранок перечитуєш – рідкісна дурниця)).

– Чи застосовуєте поетичний талант в роботі? Була ідея, приміром, написати Оду хлібу?

– Однозначно, так. Ода хлібу мабуть надто пафосно, та й писати на задану тему у мене не дуже виходить, але уміння вправлятися зі словами допомагає у написанні рекламних текстів, лозунгів і навіть у формуванні ділових листів. Творчі люди – творчі у всьому.

Від мене до тебе алея з косого дощу
 
Вона.
 
Майже три літа підряд я чекаю осінь.
Знов після серпня не вересень – тільки червень.
Спека триклята ніяк не минає досі.
Сонячні промені, наче кільчасті черви,
Теплого неба густу виїдають просинь.
 
Довгі алеї, що тиждень – дедалі довші.
Вечір. П’янка ефемерність. Відсутність сенсу.
Кожна палата, немов Трафальгарська площа,
В центрі якої стовбичить зі шприцом Нельсон.
У кабінет терапії – немов на прощу.
 
P.S.
Досі живу і кімната м’яким оббита.
Файно годують... пігулки в обидві жмені.
Флегма кубами повільно тече у вені.
Нині принесли червоні розкішні квіти.
Кляті троянди. Виною - кільчасте літо...
 
Він.
 
М’яко і тепло. Вбираюсь в новенькі крила.
Добрий Господь передав тобі в спеку зливу.
Гарні новини – звільняється місце зліва.
Будь мені янголом. Дуже чекаю, мила.