«Без плюхи я, як сонна муха», – каже пауерліфтер з Луцька Юрій Білюга про свої тренування. Він вже вісім років займається силовим триборством, а у минулому році встановив рекорд України зі станової тяги. Зараз Юрій готується до весняного чемпіонату з пауерліфтингу WPAU і паралельно працює персональним тренером. Паблік «Сила и мощь» спеціально для «Таблоїда Волині» дізнався у Юрія про мотивацію, чарівні ляпаси і роль городу у змаганнях.

Юрій Білюга народився в Сніжному Донецької області, нині живе у Луцьку. Одружений, є син. Тренується у залі «Інтератлетика». У свій 31 рік Юрій – переможець Кубку Рівенської області з пауерліфтингу і жиму лежачи та рекордсмен України зі станової тяги.
 
– Коли Ви вперше прийшли до залу?

– Це було в 2008 році, і моїм першим тренером став Валерій Дружинович. Потім я прийшов до Вадима Шумакова, а третім став, є і буде заслужений тренер України Олег Хом’як. Наставників я змінював тоді, коли розумів, що вже виріс як спортсмен під їхнім керівництвом. Тим паче, мій перший тренер більше «жимовик», а мені хотілося подальшого прогресу.

[img data=def]02_03_2016_1075119042/_gwfiddv24i.jpg[/img]
 
– Що надихнуло займатися саме пауерліфтингом?

– Я з самого малку хотів бути сильним і завжди любив підіймати залізо. Я навчався у спортивному інтернаті з посиленою фізпідготовкою, і там мене надихнули штангісти і ті їхні здорові ноги. Ці спортсмени відпочивали та проживали у нас під час змагань. При цьому я схоплював все на льоту і швидко вчився.
 
– У пауерліфтингу багато тренерів для мотивації б’ють спортсменів перед підходом по спині або щоках. Ваш наставник не виключення. Чи не ображало це вас спочатку?

– Ні, мене це навпаки злить, заводить ту агресію правильну. Без тої плюхи я, як сонна муха. Мій тренер ляпасом запускає в мені режим бійця, і це вже наша традиція. О-о-о-о, а на змаганнях він ще більше мотивує, налаштовує бути відповідальнішим!

[img data=def]02_03_2016_1075119042/7o1win_g9ie.jpg[/img]
 
– У жовтні 2015 року ви встановили новий рекорд України зі станової тяги. Як довго готувалися до цього?

– Вірите, я не готувався. Тренер сказав «треба», зарядив чарівну плюху, і я пішов тягнути. При цьому не нервував, бо наставник забороняє думати під час змагань. Сумніви якщо і були, то тренер розвіяв їх лящом. А той весь день я провів у роботі – на городі робив сходи. Чесно скажу, я й не знав про те, що можу встановити національний рекорд. Я йшов, щоб тягнути. А якби я цього не зробив, то як би дивився в очі своєму тренеру? Я мусив, я зобов`язаний.
 
– Які призи ви отримали після такого відмінного результату?

–  А такі: медаль, грамоту і звання майстра спорту міжнародного класу. А найголовніше – це ніжні обійми дружини та приємний поцілунок.

[img data=def]02_03_2016_1075119042/btctdazne54.jpg[/img]
 
– Як проходить ваше звичайне тренування у залі?

– У нас дуже дружня атмосфера, і я тренуюсь по три години три рази на тиждень. Завжди ставлю ціль і добиваюся її. Крім того, я дуже шаную своїх колишніх тренерів за те, що у мене не було ніяких травм. У тому числі завдяки кропіткій розминці хвилин так на 35.
 
– Як ви при цьому харчуєтеся? Чи є якісь особливі вподобання?

– Я їм повністю все підряд, у цьому плані я не перебірливий. До того ж режим в інтернаті, поставлений роками, зробив свій внесок в мій і без того високий метаболізм.

[img data=def]02_03_2016_1075119042/mu7adgjdjvk.jpg[/img]
 
– Які у вас плани на майбутнє?

– Планую досягти майстра спорту (IPF) ФПУ і стати чемпіоном України. Також хочу поїхати з тренером на Європу і стати одним із найсильніших пауерліфтерів європейської частини континенту та усього світу.

[img data=def]02_03_2016_1075119042/xyc2gq6zjem.jpg[/img]