Луцьк спортивний: Олег Хом’як про мотивацію та те, куди приведе кавалера доньки. ФОТО

05 Жовтня 2018

Текст: Анна МОРАРЬ
Фото: Юлія КОЦЮБА

«Таблоїд Волині» продовжує знайомити лучан із відомими спортсменами нашого міста в рамках нової постійної рубрики «Луцьк спортивний».

Цього разу нам вдалось поспілкуватись із заслуженим тренером України з пауерліфтингу та просто надзвичайно цікавою особистістю Олегом Хом’яком, який радо поділився секретами власного успіху, розказав, як надихає інших на досягнення вершин, а також розповів про те, що для нього означає спорт і які неймовірні історії трапились під час подорожей.


- Розкажіть про Ваш звичний день. З чого він починається та без чого не можете уявити його?

- Напевно, без спорту, тренувань, змагань я не можу уявити свій день і життя загалом. По понеділках, середах і п’ятницях я з 8 ранку і до 10 вечора знаходжусь в тренажерній залі. Потім приходжу додому, сплю і вже о 6 по вівторках, четвергах і суботах я знову в тренажерній залі. Спочатку 2 години роботи, тоді своє тренування, а далі вже все решта, що не стосується спортзалу.

Минулого тижня був дуже напружений графік. Як кажуть, пішов в середу вранці і не повернувся. В середу вранці вийшов з дому, відпрацював, о 17 годині поїхав в Ковель, в Ковелі відразу був поїзд до Коломиї. Приїхав до Коломиї наступного ранку, а там виступали двоє моїх вихованців, які посіли у своїх вагових категоріях на Чемпіонаті України перше та друге місця. Тоді відразу через годину на поїзд, приїхав я в Луцьк о 7:35 ранку і о 8 я вже був знову на роботі. Прийшов додому я в п’ятницю ввечері о 11.00.


- Чи впливає на життя такий постійний активний графік?

- Впливає на життя, але скоріше за все тільки позитивно. Я ніколи не витрачаю дарма свій вільний час і вмію його цінувати.

- Відомо, що Ви навчалися в Луцькому НТУ на економічному факультеті, чому вирішили обрати інший життєвий шлях та фах?

- Взагалі таких кардинальних життєвих змін у мене було кілька. З 5 років до 18 я займався хореографією, а саме народними танцями, були і ансамбль, і фестивалі, і поїздки закордон. Це було круто і цікаво. Потім я почав тренуватись, а хореографія залишилась позаду. Після школи вступив до університету, вчився перші три курси, потім зрозумів, що це не моє, тоді я вже почав по трохи працювати у тренажерній залі і перевівся на заочну форму. Довчився я вже на економічному, а згодом перекваліфікувався у СНУ на тренера-реабілітолога та так і працюю по своїй другій спеціальності.

- Ви заслужений тренер України з пауерліфтингу, а як розпочиналася Ваша професійна спортивна кар’єра?

- Професійна кар’єра як тренера розпочиналась зі спортсменів з інвалідністю. У мене був тоді один підопічний Гречко Анатолій, який нині є заслуженим майстром спорту, триразовим чемпіоном світу та багаторазовим призером і рекордсменом. Він досі тренується і зараз ми з ним готуємось до Чемпіонату світу в Єгипті. Все почалось саме з нього, далі були спортсмени також з інвалідністю - це його син Гречко Вадим, сучасний дворазовий чемпіон світу, та дівчата. Зараз же я більше працюю зі здоровими спортсмени, серед них вже теж є майстри спорту міжнародного класу, чемпіони світу та Європи.

Буквально за 2 тижні ми знову вирушаємо на Чемпіонат Європи, який буде у Люксембурзі. Місяць тому ми були на Чемпіонаті Європи у Франції, 3 місяці до того відбувався Чемпіонат Світу в Південно-Африканській Республіці. Цілий рік у нас змагання, цього року на нас чекає ще 2 Кубки України і окрім Люксембургу на додачу Чемпіонат Європи у Литві.

Практично щомісяця потрібно кудись їхати, летіти і це дуже крутий режим та ще й прекрасна можливість подорожувати, бо це оплачується державою. Звісно, ми там не відпочиваємо, а працюємо, але тим не менш ми бачимо різні країни.

Щодо того як я власне перейшов до пауерліфтингу із просто тренувань для себе, то можу сказати, що завжди знайдеться людина-спецагент, яка завербує тебе. Зараз такою людиною є я, а тоді це був мій хороший друг Гусєв Дмитро.

- А як відбувається це «вербування» у пауерліфтери?

- Із досвідом прийшло, що я відразу помічаю тих, з кого можна вже щось зліпити. Це ті люди, які мають хороші дані і певний потенціал, а також обдаровані генетично. Тоді я починаю по трошки підказувати, показувати вправи, які потрібні саме для пауерліфтингу, а потім в один прекрасний момент розказую про чемпіонів, які ходять поряд та тренуються, і наче «невзначай» пропоную спробувати. Так в мене вийшло з Гронович Оксаною. Вона до того просто тренувалась у мене в залі для себе, але я помітив її генетичну схильність, силові якості і запропонував спробувати. Минуло 2 роки і Оксана стала чемпіонкою світу серед юніорок та рекордсменкою України.


- Чому саме пауерліфтинг, а не, наприклад, легка атлетика, бої чи ще щось?

- Насправді, я не знаю. У роки мого дитинства всі захоплювались фільмами за участі Арнольда Шварценегера, Жан-Клода Ван Дама, Сільвестра Сталлоне. Вони круто виглядали, були героями екшену і це не могла не подобатись усім підліткам. Ось і мені дуже захотілось бути хоча б трішки схожим на них. Все починалось вдома з відтискань, маленьких гантель, потім з’явились перші підвальні тренажерні зали, згодом університет, «Динамо», а вже в 2003 році я потрапив у «Інтер Атлетику» і став там займатись.

- Що для Вас спорт, адже Ви віддали йому вже 18 років свого життя?

- У деякій мірі це амбіції, які постійно потребують ще і ще. Коли ти або твої підопічні досягають певної цілі, хочеться повторити цей успіх, знову відчути азартний смак перемоги, досягти ще вищого. Зав’язати з цим я, навряд чи, зможу коли-небудь. Неймовірний кайф, коли твій підопічний встановлює рекорд або ж стає призером за жорсткої боротьби на Чемпіонаті України, Європи, світу. Так, це шалені нерви, диявольська енергетика, але коли все закінчується, навіть найзапекліші суперники стають друзями. Можна сказати, що спорт - це певною мірою альтернатива війні, адже на помості йде війна, а за помостом - ми всі друзі.


- Ви є старшим тренером мережі фітнес-центрів «Інтер Атлетика», як потрапили туди на роботу та чому саме ця мережа?

- На 2003 рік це був взагалі перший новий тренажерний зал у нашому місті і вже на той момент там досить таки популяризували пауерліфтинг, саме заради пауерліфтингу я туди й пішов. Мені тоді зробили знижку на тренування, а я в свою чергу виступав за «Інтер Атлетику» на змаганнях, тобто спортсменів заохочували. Те ж саме є й зараз, у нас майстри спорту тренуються безкоштовно. З підвищенням свого професійного рівня спортсмени платять менше, ба навіть навпаки, ми намагаємось знайти спонсорів для спортивного харчування, поїздок і такого іншого.


- Характеризуючи сучасну ситуацію, молодь зараз все більше намагається займатись спортом чи все ж таки ні?

- Завжди буде і спортивна молодь, і ті,хто палять та вживають алкоголь. Це невід’ємні дві частини суспільства. Але дуже радує те, що зараз заняття фізичною культурою і взагалі уся фітнес індустрія стали модними. Можливо, хтось ходить просто сфотографуватись, можливо, хтось приходить знайти собі пару, але тим не менш, вони знаходяться в тренажерній залі, витрачають свій час не, щоб десь посидіти у барі, а щось таки роблять . Це вже хороший початок чогось більшого ніж просто витрачання свого часу на якісь дурниці.

- Ви проводите тренування й для людей з обмеженими можливостями, зараз у Вас вже 7 таких підопічних, чи існують досі ще певні стереотипи і перестороги щодо людей з обмеженими можливостями у тренажерному залі?

- Звісно, що усе залежить від діагнозу, захворювання, тобто бувають моменти, коли фізичні навантаження заборонені чи обмежені.

Щодо того як інші реагують на людей з інвалідністю, то можу сказати, що ці люди абсолютно не викликають до себе жодного жалю, а навпаки хочуть рівного ставлення до себе, тому ця грань швидко стирається. Усі як і зазвичай приходять до тренажерної зали, вітаються, розмовляють, немає жодного напруження.

- Також Ви вже 2 роки підряд щотижня по вихідних проводите ранкову гімнастику біля гімназії №21 - це стало чудовою традицією. Скільки людей приблизно приходять на заняття? Чи є постійні учасники таких розминок?

- Влітку ходить від 50 до 80 людей, взимку може й бути тільки 10. Коли злива, взагалі можемо троє займатись, тому що заняття проводяться постійно і незалежно від погоди. Є люди, які ходять постійно ці 2 роки, ми з ними вже ледь-ледь не друзі. Цікаво, що зараз збільшується число старших людей, які розуміють, що роблять це не заради хайпу, а для себе, свого здоров’я і отримують від цього задоволення. В будь-якому випадку усі, хто прийшов на зарядку, вже за півгодини червоні, але з щасливими обличчями.

Все тренування супроводжується музикою, підтримкою і звісно посмішками. Коротко, стисло, але ефективно і для людей. Це не для галочки, що я проводжу ось таку зарядку. Це абсолютно добровільно. Мені особисто все одно прочитають про це чи ні, я викладаю пост про майбутнє тренування, щоб більше людей змогло до нас приєднатись, а не для лайків. Чим більше людей буде, тим я буду більш радий, адже отримаю теж колосальний заряд емоцій від інших.

- Ви раніше розповідали, що маєте принцип «не все має бути платним», чи поділяють його ваші колеги-тренери?

- Зараз я помітив, що багато хто розпочав робити те ж саме. Наприклад, моя кума Світлана Кропивець проводить безкоштовні тренування з кросфіту по суботах.

Живучи за таким принципом, я бачу, що досить часто це мені повертається. Є місце, де я заробляю гроші, а є місце, де я хочу трішки віддати людям. Добро повинно мати місце в нашому житті, тому що, якщо усе переводити в гроші і власну вигоду, то моменти якоїсь чарівності зникнуть з нашого життя, а я хочу залишатись трішки дитиною і радіти сюрпризам й подарункам.


- Які професійні плани на майбутнє?

- Якщо чесно, то я ще так глибоко над цим не задумувався через неймовірний брак часу, у мене все максимально розписано і розплановано на найближчий час. До речі, я не занотовую справи у телефон, у мене є блокнот, де я викреслюю зроблене один за одним і отримую від цього задоволення. Проте, все ж я думаю, що в подальшому, окрім роботи, в моєму житті будуть мати місце й інші безкоштовні соціальні проекти. Я це продовжуватиму робити не для піару, а для власного задоволення, тому що я більше кайфую, коли віддаю ніж отримую.

Однак найголовніші плани в мене все ж стосуються сім’ї , бо ростуть дві доньки, а найкраще, що ми можемо дати нашим дітям - це наш час. Здається, що вони тільки нещодавно народились, але ось старшій вже скоро буде 10 років.

- А як відомий луцький татусь відреагує на те, що скоро старша донька прийде і скаже: «Тату, у мене є бойфренд»?

- Я з ним спершу особисто познайомлюсь, так би мовити, подивлюсь у вічі. Є цікавий момент у фільмі «Охота на воров» , де донька головного героя перед випускним привела свого хлопця познайомити з батьком. І батько привів хлопця до домашнього тренажерного залу, в якому сиділо 10 його друзів «качків», та просто сказав о котрій його донька має повернутись додому. Той хлопчина звідки вийшов з такими очиськами, а ті дядьки просто добре посміялись. Ось я думаю,що буде те ж саме.


- Серед Ваших підопічних багато рекордсменів, чемпіонів, медалістів, можете поділитись секретом досягнення не лише таких особистих висот, а й заряджання на перемоги й успіх тих, кого Ви тренуєте?

- Мотивація відбувається завдяки тому,що у нас є крута команда. У нас є група у Вайбері, і коли хтось виступає на змаганнях, то усі переживають, підтримують, дивляться онлайн-трансляції, надсилаюсь сотні повідомлень та чекають на результати.

Перед Новим роком, в останню суботу року, коли закінчується сезон, вже 4 роки поспіль ми влаштовуємо змагання просто між собою, які називаються «Новорічна тяга». Ми запрошуємо друзів, знайомих та влаштовуємо таке годинне шоу. Кожен спортсмен намагається підняти свій максимальний результат і встановити особистий рекорд. А потім уже вечірка.

Минулоріч у нас була спершу ось така заруба, тоді корпоратив нашої команди, а потім вся банда пішла до нас додому. Ми святкували до 2 години ночі, а о 3 я з дружиною вже мав виїжджати у тур по Європі. І ось такий шалений цейтнот весь час. Я вже звик до такого життя, тому, коли я нікого не роблю, у мене починається депресія.

- На Вашій сторінці у Фейсбук можна знайти чимало мотиваційних дописів, а як Ви мотивуєте себе? Звідки черпаєте натхнення для подальшої праці?

- Надихають мене люди, з якими я працюю, тобто моє оточення і середовище, та різні цікаві відомі особистості, які теж працюють нон-стоп.

Я завжди занотовую свої думки, тоді за вільного часу їх розвиваю, а потім вже роблю пости. Коли люди у коментарях пишуть, що їм це подобається, мене це штовхає писати далі.

Я не сиджу постійно в Інтернеті, а роблю це у вільний час, зазвичай до роботи або у дорозі. Коли я працюю з людьми, я можу максимум тільки відповісти на важливий телефонний дзвінок, що також стосується віддаленої роботи з іншими спортсменами чи тому подібного, але точно не сиджу у телефоні.

- Продовжуючи тему соціальних мереж, колись Ви говорили про «смартфонозалежність», чи не помічаєте подібне за собою?

- Була, я тоді годинами міг сидіти у телефоні. Подібне у мене було й з комп’ютерними іграми. Правда, я не сидів за ними добу як деякі люди,а лише десь годину, але мене після того довго могло мучити, що я витратив аж годину часу дарма.

- У Вас чудова родина, але Ви багато працюєте, тренуєтесь … Чи не ревнують Вас рідні до спорту?

- Ревнують звісно. Є пісня у Басти «Папа What's up», то дівчата надіслали мені відео, де вони співають цю пісню, коли я їхав до Південно-Африканської Республіки на чемпіонат. Інколи буває важко, особливо коли я на чемпіонатах та змаганнях десь далеко, тому що маєш шукати Інтернет, щоб хоча б кілька хвилин поговорити з рідними і побачити їх. Але дружина сама спортсменка, тож розуміє мене і ці всі моменти. Вона скоріше говорить чи натякає, коли ми вже поїдемо кудись сім’єю, але тут виникає інша проблема - як знайти час на сімейну подорож, якщо у мене в самого весь час поїздки за поїздками. Однак скоро ми з дружиною і 3 спортсменами їдемо на Чемпіонат Європи у складі збірної команди України, тож це вже можна рахувати як майже сімейну подорож.


- Хто для вас найближча людина?

- Всі мої рідні для мене дуже близькі і важливі. Вони мене завжди підтримують у будь-яких починаннях.

- Чи маєте кумира, або ж того, ким захоплюєтеся?

- Я, напевно, не зможу назвати певну одну людину, тому що є багато різних якостей і тд, які мені до вподоби і які притаманні різні людям. Я намагаюсь іти своїм шляхом, ми усі різні, тож слідувати долі когось іншого буде неправильно.

В плані правильно побудованої кар’єри мені дуже подобаються Двейн Джонсон, Кріштіану Роналду, хоча я не дивлюсь футбол, але бачив документальний фільм про нього. Тобто мені імпонують цілеспрямовані люди, які незалежно від того чи мали вони хороший стартовий капітал, чи ні, не деградують, а навпаки розвиваються. Також мені подобається бізнесмен Гарі Вайнерчук, який свого часу з сім’єю виїхав з Білорусії до США, де вони започаткували невеличний винний бізнес. Після батька очолив його та примножив саме він, також він створив багато медійних проектів, а зараз ще й проводить семінари та надихає інших людей до дій.

В плані літератури, то мене дуже надихає виконавець Дельфін, який випустив свою збірку з віршами, купу альбомів, що я почав слухати ще у кінці 90-х, а зараз він з кожним альбом стає ще глибший і глибший у філософському розумінні. Це неймовірно крутий чоловік, яким я захоплююсь. Я навіть можу назвати його філософом нашого часу, мого так точно. Він торкається усіх актуальних чи мало висвітлених тем і подає їх так, що кожен має над чим задуматись.

- Не секрет, що у Вашого батька є неймовірний талант до малювання, чи малюєте Ви? Можливо маєте інший незвичний талант або хобі?

- Я пишу вірші. Коли у мене є трішки більше вільного часу та натхнення, то я відразу занотовую і опубліковую. Буває, що я встаю серед ночі і мушу швидко записати, щоб нічого не забути, бо зранку точно не згадаю усього.

- Ви багато подорожуєте, їздите під час чемпіонатів, тож Вам вдалось уже відвідати немало країн і міст світу. Скільки країн Ви об’їздили та де ще мрієте побувати?

- Мені дуже хочеться повернутись у Фінляндію, тому що ті краєвиди, які я там побачив, мене вразили просто нереально. Те, що, кажуть, у нас на Волині є багато озер, то можна вважати, що у нас їх немає порівняно з Фінляндією. Там абсолютно недоторкані ліси, ми зупинялись на дорозі і чекали поки лосиха з двома лосенята перейде дорогу, тобто природа там дуже крута. Під час Чемпіонату Європи ми жили у маленьких будиночках поблизу кордону зі Швецією, на змагання нас возили автобусом, а коли повертались назад, то могли спокійно собі на велосипедах поїхати у магазин до Швеції. Також на велосипедах їздили в гори і це все відбувалось за полярним колом.

Люди там теж дуже добрі. У нас був випадок, коли наше авто всю дорогу вело праворуч і тому ми заїхали на СТО у Швеції. Піднявши машину, ми вже побачили, що заднє колесо повністю порване, а запаски у нас не було. Не зважаючи на це, нам дали запасну шину, все встановили, збалансували колеса абсолютно безкоштовно та побажали хорошої дороги. Потім нам розповіли, що дивуватись нічому, бо там усі один одному так допомагають.

Інший момент, коли ми перелетіли вже до Південно-Африканської Республіки, то помітили там відразу дорожній знак «Гаряча точка злочинності». Там усі будинки огороджені парканом із колючим дротом та під напругою, там ліхтарі світять на будинок, а не на вулицю, вночі люди не виходять із своїх домівок, є місця, де краще взагалі не зупинятись навіть. Нас відразу попередили тримати гроші при собі, хоча це ще найрозвинутіша країна Африки. Наш товариш на вокзалі відійшов просто поговорити по телефону і до нього в той же момент підійшли двоє, які хотіли відібрати телефон, він їх відштовхнув, так у одного випав з руки ніж. А коли він звернувся до поліцейських, ті йому відповіли, що вас же не пограбували і не вбили. Однак організатори змагань все ж дуже добре піклуються про безпеку своїх спортсменів і учасників, тому нас скрізь возили , показали куди можна ходити, а куди не варто.

Але все ж таки можна помітити колосальну різницю. Коли у Фінляндії ми шукали недоліки нашого суспільства, то після ПАР ми зрозуміли, що в нас ще все чудово і люди дуже добрі. Подорожі дуже розширяють кругозір, а ще неймовірно затягують і захоплюють, тепер мені хочеться їздити постійно. Раніше ми з дружиною були зайняті сім’єю, дітьми, роботою, а зараз з’явилось більше можливостей подорожувати. Я вже не можу бути кілька місяців на одному місці, мені кортить з кимось познайомитись та отримати нові враження.

Загалом я побував вже у десь до двадцяти країнах світу. В планах все ж відвідати максимально багато країн, бо це дуже цікаво. Для мене є важливим побачити ландшафти і пейзажі, а не просто найвизначніші пам’ятки.


- Ви є доволі медійною особистістю У Луцьку. Які плюси та мінуси публічного життя?

- Є певні матеріальні плюси, бо багато людей хоче у мене тренуватись, в мене завжди багато клієнтів. Мінус у тому, що починають розбирати моє життя на частинки, наче під мікроскопом, хоча я не звертаю увагу на якісь коментарі чи тому подібне. Для мене особисто є приємним те,що люди мене знають. Я знаю, що якщо я щось роблю, то це буде помічене чи мені допоможуть у втіленні якоїсь ідеї, проекту. Явних перепадів для мене між плюсами та мінусами немає, можливо, при ще більшому зростанні з’явиться більше заздрості, але зараз я намагаюсь просто не помічати такого.

- ТОП-3 принципи життя Олега Хом’яка?

- Найдорожче, що я маю - це час і витрачати його на моменти, які мені не подобаються, я точно не збираюсь.

Сім’я і друзі у мене завжди на першому місці.

А також за будь-яких обставин треба йти вперед і вгору своїм шляхом. Буває, що на вихідних я зупиняюсь і перезавантажуюсь, стараюсь взагалі не говорити по телефону навіть ,інколи ми вдома усі четверо сидимо і дивимось по кілька фільмів підряд. Я намагаюсь обирати мотивуючі стрічки , щоб дітей на щось наштовхнуло. Останнє, що ми дивились - це була програма ВВС «Самая сумашедшая мечта». Там історія життя першого чоловіка, який виліз на Еверест. Його труп знайшли лише в 1999 році, через 75 років після того, як він дістався вершини. Коли діти сидять граються в тих телефонах, я і дружина кажемо їм, що вони вже переросли той вік, коли можна отак годинами гратись, вони мають розвиватись.

Як би мені повернутись у мої 25, я би старався постійно набирати темп. В 25 ти думаєш, що прожив третину життя, в 30 - половину. Але ти відчуваєш, що це тільки початок і яку шалену швидкість ти набираєш, ти не маєш вже права стояти на місці. Я кожен свій рік порівнюю з попереднім і він однозначно має бути кращим. В мене завжди є план цілей на рік. Ні в якому разі не можна себе порівнювати з іншими, в кожного свій шлях. Роби лише те, що любиш, а не те, що тобі нав’язали. Мене дивують моменти, коли люди говорять, що працюють, бо їм ще 10-15 років до пенсії. Зараз людина може просто не дожити до тієї пенсії, а він чи вона все життя прозаймались тим, що не люблять заради пенсії. Просто займайся улюбленою справою і пенсія тобі буде не потрібна, а все тому, що більшість загнана у ці рамки суспільством.

Подивитись на Джеймса Кемерона. Він знімає найкрутіші фільми, але при цьому він же єдиний у нашому столітті, хто спустився на дно Маріанського жолоба. Він сам сконструював корабель і зробив на дні забір грунта. Тобто це людина, яка зробила багато у різних сферах і не зациклюється на чомусь одному. Ось один австралієць стрибнув з парашутом зі стратосфери. Чому ми в дитинстві мріяли про одне, а потім ховаємось у офісах чи вдома на диванах і жаліємось на кризу середнього віку та звинувачуємо усіх, але не себе? Однак, в усьому винні ми самі, якщо ми це не зрозуміємо, то знищимо себе. Не треба перейматись про те, що подумають інші, чи боятись когось образити, 80% людей нашого оточення взагалі все рівно на нас.

Всі спортсмени в цій рубриці покажуть свої здібності у відтисканнях, Олег за хвилину відтиснувся 79 разів.

БЛІЦ

- Прогулянка пішки чи поїздка на авто?

- Пішки.

- Улюблена марка авто?

- Немає, я взагалі не цікавлюсь авто.

- Заздрість – це добре чи погано?

- Погано.

- Найбільше дитяче розчарування Олега Хом’яка?

- В принципі, не було у мене ніяких таких дитячих розчарувань. Не було щось типу «Ой, Діда Мороза не існує чи це не Миколай кладе подарунки під подушку».

- Улюблена страва?

- Піца.

- Найкраще Олег Хом’як вміє ...

- Напевно, мотивувати людей.

- Талісман Олега Хом’яка – це ...

- Ось у мене на шиї та у моєї дружини є срібні зменшені копії млинців, що надягають на штангу. Вони нам приносять удачу. Можна сказати, що це не просто талісман, а символ мого життя, тому що воно все пов’язано у мене зі спортом.


- Порада дня від Олега Хом’яка для читачів «Таблоїда Волині».

- Кожен день особливий, він ніколи більше не повториться, тож не витрачайте час дарма.


















***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

11

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter