Ця жінка переконана, що робота має бути не просто улюбленою справою, а місією всього життя. Вона точно знає, як стати успішною та заряджає позитивною енергією усіх довкола.

Євгенія Нашутинська – засновниця та директорка англомовного центру творчого та інтелектуального розвитку «Jonnnik`s Academy of Success», викладачка англійської, німецької мов для дітей та дорослих.

Про власну справу, перші зароблені гроші та вміння поєднувати ролі бізнесвумен, дружини і мами двох дітей – читайте у рубриці «Жінка-керівниця».

***

Як починається ваш звичний день?

До народження донечки він починався зранку із чашки кави та особливих ранкових процедур.  А потім улюблена робота з різними віковими групками онлайн та офлайн. Зараз же розклад дуже нестабільний, бо треба прив’язуватися до графіку дитини, часом день плутається із ніччю. Але все одно продовжую працювати, влаштовувати конференції, організовувати літні табори, робити книжки на замовлення для Ізраїлю, вести декілька улюблених учнів.

Розкажіть трохи про старт кар’єри.

Я закінчила англомовну гімназію в місті Сімферополь, у 18 років вийшла заміж і переїхала до Луцька. Тут вступила у Волинський університет і вже на перших курсах почала підпрацьовувати репетитором, займатися з дітками вдома. Закінчила навчатися, працювала-працювала, викладала англійську, німецьку, навіть трохи французьку, оскільки всі ці мови були в моїй спеціалізації в університеті. В якийсь момент учнів стало так багато, що вони не поміщалися в квартирі, приходили одразу один за одним і ще був попит. Тоді я зрозуміла, що треба розширюватися і запрошувати на роботу вже своїх учнів.

Це був 2013 рік, коли виникла ідея відкрити власну справу. Так і з’явився «Jonnnik`s Academy оf Success», англомовний творчий  дитячий центр. Окрім вивчення англійської, ми робимо ще й акцент на творчість, наприклад, на малювання олійними фарбами, щоб максимально розкривати потенціал діток.

Не страшно було починати свою справу?

Страшно. Це завжди ризик, але ще десь за рік до цього рішення я почала з кожної зарплатні відкладати гроші, купувати англомовні ігри для дітей, збирати певну базу. Коли вже відкривали наш творчий центр, то початкова сума теж була невелика. Пам’ятаю, як чоловік сам робив ремонт, розфарбовував стіни, ми купували стільчики та навчальну літературу, і з того починали (сміється – авт.). А потім, напевно, ще років 2-3 треба було вкладати зароблені гроші назад у справу, щоб розширити, щоб докупити меблі, зробити все для зручності наших учнів та вчителів.

Виходить, що ви відразу знайшли свою сферу і працювали тільки у ній?

Так, всі роки працювала тільки у цій сфері, віддавала всю свою енергію, сили та ідеї. Старшому сину тоді було 6-7 років, тому в мене вже є досвід, як поєднувати роботу із вихованням дитини.

Коли прийшло розуміння, що бізнес уже налагоджений і можна видихнути?

Напевно, я зрозуміла це минулого року, коли на рік поїхала жити і працювати в Ізраїль. Знаєте, коли на такий довгий час залишила офіс на своїх дівчат і керувала процесом лише дистанційно, тоді здалося, що можна трохи видихнути. Чому «трохи», бо все одно треба підтримувати колектив, стежити, щоб усе було добре. Але стало значно легше, коли побачила, що ці 5 років напрацювань дали своє. І якщо я можу бути так далеко від офісу, а він все одно працює, то очевидно, що все вдалося.

Які якості для вас як керівниці важливі у цій сфері?

Не думаю, що я стандартний керівник (сміється – авт.), але деякі роздуми щодо цього у мене є. По-перше, треба бути людиною. Для того, щоб працівники бачили, що вони приходять до мене адекватної, щирої і доброї. Важливо самій розуміти і дати зрозуміти іншим, що це не тільки бізнес, а справа життя, якій віддаєш енергію, позитив, сили.

По-друге, варто бути людиною, яка постійно в русі. Для того, щоб мотивувати працівників, треба самій бути активною, розвиватися, не стояти на місці, щоб за тобою хотілося йти.

А по-третє, така робота має бути на рівні місії. Мені дуже імпонує, як закордоном люди мають маленькі компанії – ресторанчики, таверни, пекарні. Чому маленьке? Бо там – душа. Там люди часто працюють цілими родинами і поколіннями. Заробляють стільки, щоб вистачало на необхідні речі, але вкладають туди всього себе.

Саме тому я зупинилася на одному творчому центрі в Луцьку, а не відкрила їх кілька. Не могла б тоді розірватися, не могла б приділити таку кількість уваги. Хочеться, щоб було одне, але дуже якісне. Поки що у мене такі думки, можливо, колись вони зміняться.

Мені хочеться прожити життя закоханою в свою справу, не робити того, чого не хочеться. Робота займає більшу частину нашого часу, тому дуже важливо не подумати одного дня, що все було витрачено марно. Любити життя, любити те, що робиш, мати повагу людей – це важливо.

Навіть у справі всього життя ніхто не застрахований від емоційного вигорання. Як з цим боротися?

Скажу чесно,  за 5 років у мене таке траплялося, коли особливо багато працювала, думала, вигадувала… А потім, наприклад, хтось із конкурентів забирає твої ідеї і видає за свої. Або коли багато вкладаєш, але не бачиш результату. Все це з часом приводить до вигорання.

Раджу в таких випадках зробити невелику паузу, відпочити, а потім занурити себе в цю саму сферу, але з трохи іншим акцентом. Тренінги, семінари,зустрічі – оточити себе людьми з твого кола зацікавлень і ще раз прислухатися, чи хочеться тобі повертатися до цього.

Часом керівнику треба просто добре розслабитися і по-іншому глянути на ситуацію. Якщо ж вигорання трапляється з твоїми працівниками, то варто допомогти. Часто буває, що молоді люди не знають, чим хочуть займатися все життя. Вони можуть дещо вирости і зрозуміти, що треба змінювати середовище.  Як надихати свою команду? Обов’язково, щоб вона теж розвивалася, щоб працівники бачили, що вони не стоять на місці. Окрім того, щоб вистачало часу на особисте життя і хобі.

Чи доводилося вам звільняти людей?

Доводилося. Це справа не з легких, особливо у тісному дружньому колективі. У великих компаніях буває, що керівник знає далеко не всіх працівників, тоді звільнення даються простіше. А в мене були люди, з якими пропрацювали 5 років, з якими вже майже, як друга сім’я. Але треба розходитися, коли приходить час. Якщо, наприклад, я бачу, що ця людина віддала компанії все, що могла, і я в свою чергу зробила для неї все. Коли хтось вигорає настільки, що ні бонуси, ні заохочення не діють, тоді краще по-доброму відпускати у вільне плавання і пошук чогось нового.

Пам’ятаєте свої перші зароблені гроші?

Так, пам’ятаю! Я тоді вчилася в англомовній гімназії, а поряд було художнє училище. Звідти студенти приходили їсти у нашу їдальню, коли їхня не працювала. Якось дві дівчинки з того училища побачили мене і сказали: «О, це те, що треба!». Вони запропонували попрацювати натурницею для портрету «Дівчина з собакою». Я злякалася, що треба бути оголеною, але вони розповіли, що ні. За годину такого позування училище платило приблизно 17 гривень. Я погодилася і разів 5-6 після школи приходила до них.  Мені було років 15 тоді, перші зароблені гроші. Я одразу пішла і на них купила собі всяких резиночок, заколочок (сміється – авт.). Приємно було.

Як змінилася ваша робота під час та після карантину?

Карантин усім звалився на голову неочікувано. Я народила донечку 4-го, а 17 вже офіційно ввели карантин.  У пологовому я ще встигла організувати конференцію для вчителів англійської у Ковелі. Усе спланувала, продала всі квитки, записала відео в стилі «Коли ви зараз це дивитеся, то я вже народжую» (сміється – авт.). Приїхало багато людей з різних міст, мої фанати теж – а мене нема.

Після роботи в мовній школі в Ізраїлі я мала досвід занять онлайн, тому в часі карантину навики і ази для подальшої роботи вже були. Але в цей режим треба було перевести не лише своїх учнів, а всю компанію! Це був місяць дуже активного навчання, пошуку інструментів та ідей, конференцій у zoom для різних вікових груп. Це було енергетично трешово, але нам вдалося впоратися і закінчити навчальний рік онлайн.

На період літа ми перейшли у свій звичний режим – літніх таборів. Оскільки ж їх підготовка займає дуже багато часу та вимагає повної віддачі, тому в цей період  окремо занять у нас немає.

Розкажіть трохи про «родзинки» ваших таборів.

Вони у нас об’єктивно дуже круті, найкращі у Луцьку,  і так вважаємо не лише ми, це думка людей. Це табори міського типу, в яких є можливість залишити дітей з 9 до 14 або з 9 до 18. Кожен день у нас – тематичний.

Ми запрошуємо багато відомих людей, щоб вони проводили діткам цікаві майстер-класи. Наприклад, у нас є день психолога, день танців, день художника, день водних процедур та багато іншого.  Крім того, влаштовуємо ярмарки смачного – піци та бургерів. Ми детально розплановуємо програму таборів, тому виходить насичено і дітям подобається.

Нещодавно закінчилася перша зміна табору, вже 6 липня стартує друга, а з 20 серпня знову запускаємо запис на навчання у групах.

А як влаштоване навчання?

Профіль у нас дитячий. Всі знають, що якщо треба навчити дітей читати і писати англійською у цікавий для них спосіб, то це до нас. Тут нам нема рівних, бо постійно працюємо над авторськими методиками, над тим, щоб навчання було максимально корисним і при тому відбувалося у формі дитячої гри. Щоправда, є і викладачі, які займаються із дорослими групами та готують до ЗНО. Також зараз готуємо онлайн-курс розмовної англійської для подорожей.

Після історії про пологовий мушу запитати: як ви поєднуєте таку активну роботу та сім’ю?

У мене просто творчий чоловік, художник-декоратор, тому він краще розуміє специфіку творчої роботи. Часом треба обом відволікатися, от буквально того року ми їздили підзарядитися в Італію. А взагалі, мені здається, творчі люди більш емпатичні, більше підтримують одне одного у різних починаннях, розуміють, що таке творчі кризи та ненормований графік. От зараз я на інтерв’ю, а чоловік сидить з маленькою і це велика допомога.

Можете розповісти, як з’являються всі ці творчі ідеї?

Вони можуть прийти будь-де! Навіть в магазині або за склянкою соку чи чашкою кави. Від гарного настрою, від спілкування з приємними людьми, від позитиву. Часом я записую цілі у планер, але останнім часом я себе не сварю, якщо не виконую все заплановане на місяць. Просто приходить розуміння, що на цю ціль не було достатньо енергії. Зате виконуючи 3 завдання з 5 можна випадково вигадати ще 2-3, про які спочатку навіть не думала.

Ефективно для мене стежити за досвідом закордонних колег, в яких значно більше досвіду. Надихатися ідеями колег з абсолютно інших сфер. Або навіть просто поставити себе на місце учнів і подумати, чого мені хочеться бачити під час навчання. Так, наприклад, на карантині мені хотілося б вечірку онлайн із кока-колою, то чому б її не влаштувати!

У вас був досвід викладання у мовній школі в Ізраїлі. Чи відрізняється докорінно підхід до навчання?

По-перше, мені сподобалося те, що люди там дуже вільні. Вони менше заморочуються на деталях, на дрібничках, легше сприймають життя, легше ставляться до навчання. Для дітей відведено довший період на дорослішання. У нас, коли першокласник йде в школу, вважається, що він вже має трохи вміти і читати, і писати. Але це стереотипно.

По-друге, діти часто самі обирають собі заняття. Приводять батьки на гурток, але якщо дитині не подобається щось там робити, то вона про це каже. І батьки не наполягають, шукають щось інше. Можна багато гратися, дітям дають час дорослішати і залишають право на помилку. Мені здається, якщо в тебе з дитинства є таке право, то в дорослому віці менше перфекціонізму.

Ще мені подобалося, що раз на місяць батьки приходять на відкрите заняття у групки і дивляться, чого діти навчилися за цей час. А щодо процесу навчання та методик, то є багато схожості із нашими системами тут.

Що для вас щастя?

Знаєте, часто люди судять про чиєсь щастя із картинки у фейсбуці. Вважається, що успіх – це яскрава зовнішність і багато грошей, але насправді якщо всередині в людини нічого нема, то все дарма. А якщо ти гарний всередині, то ззовні це буде помітно. Щастя для кожного різне. Як каже мій дідусь, щастя тим незвичне, що виглядає дуже звичайно.

Думаю, на карантині всі переоцінили те, що щастя в простих речах: попити з друзями кави у кав’ярні, подивитися, як заходить сонце, провести час із сім’єю. І звісно, щастя це могти займатися улюбленою справою!

***

До слова, саме сьогодні Євгенія святкує День народження! Тож команда «Таблоїда Волині» приєднується до вітань та бажає Вам ще більше насолоджуватися життям, здійснювати свої маленькі й великі мрії та кайфувати від того, чим займаєтеся!