Заради кохання: канадка прийняла хрещення на Волині. ФОТО

07 Лютого 2021

Роман Король та Карен Моренз разом уже майже чотири роки. Вони дуже схожі зовні, мають спільні інтереси, однакову професію, а віднедавна – і одне віросповідання.

Про історію кохання молодят із Володимира-Волинського пише газета «Місто Вечірнє».

У Володимирі народився, робив свої перші кроки та відвідував дитячий садок Роман Король. Його батьки – відомі у місті підприємці, а бабуся Надія Сергіївна свого часу була завідувачкою закладу дошкільної освіти №1 «Дзвіночок». Інша бабуся проживає у Луцьку. Не один десяток років вона віддала улюбленій справі, працюючи вчителем початкових класів. Юнак із теплотою в голосі говорить про своїх рідних та із вдячністю розповідає про те, що обидві бабусі прищепили йому жагу до знань, навчання і наполегливої праці над собою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СИЛА ТА НІЖНІСТЬ: НА ВОЛИНІ ОДРУЖИЛИСЯ ОФІЦЕРИ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ. ФОТО

Будучи школярем, перемагав не лише на всеукраїнських олімпіадах, а й на міжнародній

Навчався хлопець у Луцьку, а проживав, як каже, на два міста. У третьому класі здобув свою першу вагому перемогу – зайняв перше місце в обласному турі Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Далі почав більше цікавитися точними науками. Залюбки вивчав хімію, біологію, фізику, математику, інформатику. Та не обмежувався лише опануванням шкільного матеріалу, а глибоко занурювався в кожну тему, багато читав та скрупульозно досліджував цікавий йому матеріал. Він брав участь у різноманітних предметних олімпіадах, турнірах та конкурсах не лише обласних, а й всеукраїнських, а в десятому класі їздив навіть на міжнародну олімпіаду з екології, де здобув золоту медаль. Його назвали тоді «Учнем року» в області. Роман каже, що вдячний своїм учителям, які його «круто підготували».

Фах хіміка здобув в університеті в Канаді, аспірантуру проходить у Каліфорнії

Після закінчення луцької гімназії №21 юнак почав здобувати вищу освіту в університеті, що у місті Торонто в Канаді.
- Коли я був у десятому класі, ми з батьками почали задумуватися, куди далі йти навчатися. Я вже давно визначився, що хочу стати науковцем - хіміком. Тоді перспективи в Україні були не надто райдужними. Зараз, як я знаю, Український католицький університет відкриває чудові можливості для науковців, - розповідає Роман. – Отож ми шукали вуз за кордоном, оскільки у мене був хороший рівень володіння англійською мовою. Розглядали варіант навчання в Польщі, подали заявки в чотири університети Канади. Також обрали деякі українські вузи. У мене були високі бали за результатами зовнішнього незалежного оцінювання та додаткові бали за перше місце на олімпіаді, тому скрізь я був серед найперших у рейтингу. А щоб потрапити на навчання у закордонний вищий навчальний заклад, мені ще потрібно було продемонструвати хороший рівень володіння англійською мовою та свій рівень знань. Враховувалися оцінки за перший семестр одинадцятого класу, бо там подача заявок до університету здійснюється дещо раніше – у січні-лютому. Далі шукали, де пропонують стипендії. Чим престижніший заклад, тим дорожче навчання і менша сума стипендії. Цікаво, що в Канаді стипендії – наче своєрідна знижка, за навчання все одно доводиться платити. Правда, якщо студент успішно здає сесії, то університет частково повертає кошти. У мене була стипендія від навчального закладу, також від мого факультету та двох українських кредитних спілок у Канаді. Уже після першого курсу й надалі кожне літо я працював за спеціальністю.

Адаптуватися у новій країні Романові допомогли знайомі його сім’ї – родина Янковських, які емігрували туди близько 20 років тому. Вони взяли під опіку 16-річного юнака, адже до повноліття він не міг сам проживати. Завдяки цим людям хлопець познайомився з українською громадою в Канаді.
- Мені було приємно долучитися до діаспори, яка в Торонто є досить потужною. Оскільки я змалечку навчався народних танців, то продовжив цим займатися і тут. Цікаво, що майже всі активні члени громади, не залежно від віку, знають усі рухи традиційного гопака й залюбки танцюють. Таким чином вони бережуть, підтримують та популяризують рідну культуру, - каже Роман.
За словами хлопця, у перший рік навчання та проживання за кордоном він дуже сумував за домом, окрім цього, було досить важко, часто навіть голова боліла після такої кількості англійської мови. Прийшовши з університету, він просто відключався. Але з часом звик і зараз українською та англійською спілкується однаково вільно.

Там, в одному з найбільших у Північній Америці університетів, де вищу освіту здобувають 44 тисячі студентів, Роман навчався 4 роки. Він мусив вивчити певний комплекс предметів, які стосуються конкретно обраної спеціальності. Цікаво, що там завжди є вибір. Якщо в процесі навчання студент розуміє, що йому подобається певний напрям хімії, він може вивчити його більш глибоко. Також, як розповідає Роман, серед його друзів є такі, хто з хімії перейшов на фізику чи навпаки, або взагалі почали вивчати психологію, а потім зрозуміли, що математика їм більш цікава.

Викладачами в університеті працюють професори та академіки, навіть лауреат Нобелівської премії, і кожен студент, відвідавши їхні лекції, може зробити висновок, чий виклад матеріалу йому ближчий та цікавіший. Також можна обрати зручний час для занять і приходити на лекції з популярних предметів, наприклад, з 6 до 9 години вечора. Завдяки цьому з’являється можливість поєднувати роботу та навчання.В університеті серед викладачів є й такі, що мають українське коріння. Відвідавши першу лекцію у різних педагогів, Роман вирішив один з найвагоміших предметів – математику - вивчати саме у професора, чиї предки були з України. Також цікавим є той факт, що хлопець певний час працював із лінгвісткою, яка вивчала, як мови емігрантів розвиваються в Торонто. Він записував інтерв’ю з українцями, які туди не так давно переїхали чи є уже нащадками тих, хто колись емігрував, досліджував, як живе мова, як видозмінюються слова, наголоси чи вимова у різних поколіннях. Хлопець помітив деякі зміни у вимові внаслідок так би мовити «англійського впливу», наявність великої кількості архаїзмів та діалектизмів.

Також під час навчання юнакові трапилася нагода поїхати на стажування до Ізраїлю за програмою обміну студентів. Він працював і водночас поглиблював знання в одному з найкращих науково-дослідних інститутів, де потужна матеріально-технічна база та хороші спеціалісти.

Після закінчення навчання в університеті Роман подав документи в аспірантуру в чотири американські університети – найпрестижніші вузи світу з його спеціальності. І всюди був зарахований на навчання, тому зміг обрати той, який найбільше до душі, це Каліфорнійський технологічний інститут. Зараз він там переймає знання та досвід, а також пліч-о-пліч працює над розвитком науки із професором теоретичної хімії.

Їх поєднала хімія, і тепер вони разом виводять формулу щастя

Роман та Карен зустрілися в стінах університету Торонто. Він, тоді студент третього курсу, вирішив послухати лекцію з предмета, який читають на четвертому. А дівчина, будучи аспіранткою, також вирішила поновити свої знання і прийшла на це заняття. На перерві Роман підійшов до Карен обговорити відповідь професора на одне з її запитань. Потім разом виконували домашні завдання, згодом відвідали конференцію – так і подружилися. Далі стосунки мали логічне продовження, і вже майже чотири роки вони – щаслива закохана пара, яка має спільні інтереси та погляди на життя.
Карен народилася в Торонто, куди її предки емігрували з Ірландії та Німеччини. Зараз вона закінчує аспірантуру.


Із сім’єю Романа Карен та її рідні познайомилися у 2018 році. Тоді батьки хлопця прилетіли в Канаду на випускний сина. Канадійка вже двічі була в Україні, де разом з коханим на різдвяні свята відвідувала його родину.

Через те, що Роман проходить аспірантуру в Каліфорнійському інституті, йому довелося два роки жити в іншій країні. А їхні стосунки в той час випробовувала відстань. Та тим, хто щирий у своїх почуттях і розуміє, що розлука - це тимчасово, кілометри не стануть на заваді. Раз на місяць, провівши чотири години в літаку, Роман мав змогу побути кілька днів удома з коханою. Минулого року пандемія внесла свої корективи у звичний ритм життя, і зараз хлопець працює дистанційно, разом з колегами заглиблюється у дослідження, до найменших деталей розкриває певну тему методом комп’ютерного моделювання, а також розробляє теоретичну частину курсу лекцій для студентів університету. Карен – хімік-експериментатор, працює в лабораторії над дослідженням якості повітря, тому її присутність на робочому місці два-три рази на тиждень – обов’язкова.

Роман розповідає, що їх об’єднують не лише схожі риси у зовнішньому вигляді, довге кучеряве волосся, а й однакова любов до хімії, спорту, аналітичне бачення світу та схожі інтереси. Роман упродовж років, прожитих в Канаді й Америці, двічі на тиждень займався українськими народними танцями, разом з колективами брав участь у концертах та різноманітних святкових заходах, де вони дарували глядачам хороший настрій, показуючи красу українського танцю. Також ходив у спортзал, де займався фізичними вправами. А Карен із дитинства грала в хокей, навіть на професійному рівні, а після того, як травмувала коліно, почала цікавитися цирковим мистецтвом. Їй подобалося виконувати акробатичні номери на довгій полотняній тканині, гойдаючись під куполом. На жаль, зараз під час карантину в Америці всі заклади закриті, тому такі заняття довелося перервати, доки ситуація з коронавірусом стабілізується. Також Роман і Карен працюють за сумісництвом учителями в школі. Хлопець викладає хімію, а його половинка – фізику.

Україна в серці назавжди

Для Романа Україна – це частина його життя. Навіть далеко від дому він займається популяризацією культури свого народу. Живучи на чужині, тужить за Батьківщиною, тому для нього важливо хоча б раз на рік приїжджати на рідну землю. Тут його коріння, тут його родина, тут його дім. Він сподівається, що й в Україні будуть так само, як і за кордоном, дбати про розвиток науки, давати можливості працювати та розвиватися науковцям і цінуватимуть їх.
- Хочеться, щоб були перспективи сюди повернутися, знайти постійну чи тимчасову роботу за спеціальністю, або хоча б на короткий термін, будучи професором, прилетіти сюди, щоб читати лекції та ділитися своїми знаннями зі студентами, - каже Роман.

Прийнявши хрещення, дівчина стала ще ближчою до свого обранця

Днями у храмі Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії відбулося хрещення Карен. Поряд у такий важливий момент були рідні Романа, батьки дівчини не змогли прилетіти в Україну через пандемію коронавірусу, тому долучилися до дійства через відео-трансляцію. Тепер Карен має ангела-охоронця – це свята великомучениця Катерина. Обряд хрещення здійснив отець Євген Рябець, який колись охрестив молодших брата і сестру Романа і є духовним наставником для всієї родини.


Роман розповідає, що це рішення його кохана не приймала спонтанно. Вона усвідомлено підходила до такого важливого питання як вибір віросповідання, все аналізувала та обдумувала. Часто у Канаді батьки не хрестять своїх дітей, адже вважають, що вони повинні самі обрати свій духовний шлях. Тож і Карен самостійно і поступово робила кроки до духовного возз’єднання з Богом.

- Зустрівши мене, вона з часом зрозуміла, що віра є важливою частиною життя, і зацікавилася католицизмом (ця релігія поширена на її Батьківщині) та православ’ям, канонів якого дотримуємося я та моя родина. Довгий час Карен мене питала про стовпи православної віри, дізнавалася про відмінності з католицькою. Часто ми ходили у храми. Згодом вона вирішила прийняти православну віру. Коли ситуація з коронавірусом стабілізується, закохані планують зіграти велике весілля, на яке запросять рідних з обох сторін.

0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter