Відома блогерка  Катя Бльостка поділилася спогадами про перше кохання на Світязі.

Її допис на фейсбук-сторінці зібрав 27 тисяч вподобайок та 947 поширень.

«Я думала, що приїду в Україну і буду писати по три дописи щодня. Нє, не так. Три – нащосерце, два – після сніданку і ще штири – після обіду. В результаті вже 20 днів я в Гощі, а тексту нуль.

І це не від того, що нема про що розповісти. Швидше, навпаки. Куди не глянь, за що оком не зачепись - спомин, згадка, момент з дитинства. Вони атакують мене з усіх сторін, постаючи живою картиною перед очима.

Тут росла вишня, під якою, на лавці сиділа моя бабуся Маша і прала простирадла, шуруючи їх об алюмінієву, ребристу дошку. Вверх, вниз, вверх, вниз... А я сиділа поряд, мотиляла ногою і ябіднічала на молодших сестер, які наївшись зеленого аґрусу, обісрались десь в малині.

В цій шафі на кант лежали хустки бабусі Гані, які вона видавала тобі під розписку щоразу, коли ти «нарешті вирішила показатись в церкві, а не той дурний "Дом2" дивитись. Там же одна розпуста! Оце ж так і писалось, що перед концьом світу отаке всяке буде робитись. "Кармеліта" – отам є шо глянуть. Оце поучітєльне кіно…".

Тут біля порога сидів дідусь Васік, який завлєкав до балачок внучат лагідним «Ходи дам ко-ко-конфєту, теля ти дурнувате». Дід заїкався. Дід носив ладні костюми. Дід пропонував всім комунякам виздихать, читав «Голос України» і знайомив внуків з творчістю Раїси Кириченко.

Саме тому, в 6 років, зрозумівши, що мені подобається сусідський хлопчик Андрій Пашинський, я засобиралась його "взєть"  фразою "я - козачка твоя, я - дружина твоя. Пане-полковнику, мій синьо-о-о-кий…". Потім до мене дійшло, шо Андрію подобається моя старша двоюрідна сестра Ксеня, яка приїздила на літні канікули зі Львова. Але не це стало найбільшою трагедією, а те, що вона вициганила у мене улюблений елемент мого скромного гардероба – топік з Ді Капріо, на якому була зображена сцена з культового фільму «Титанік». І в очах стоїть той топік. І Ксеня. І Ксеня в топіку. І я стою, як хєр при дорозі, не розуміючи чому життя таке несправедливе.

Згадався і туалет на дворі, в якому на гвіздочку висів прочитаний і акуратно нарізаний «Голос України», а також плакат з голою бабою в одних бусах на обнажонну душу. Славні буси, аж до пупа…

А кури і їх пандемії? Косила їх якась загадкова хворь в ті роки. Пам’ятаю, заходжу в курник, а там новопредставлених штук 5. Я за них і давай ховать на городі. Похоронна хода, квіти, скупа сльоза, коливо з кульбаби - все, як має бути. В процесі поховання Катруся збагнула, що ямки для усопших птиць виявились недостатньо глибокими. Курячі лапи, як в кращих традиціях Стівена Кінга, просто стирчали із-під землі, нагадуючи нам про брєнность і неізбєжность. Ні трохи необрємєнєна даним фіаско, я подрилювала дивитись "Баффі. Винищувачку вампірів" і жерти варену картоплю з малосольним огірком. Знайшовши ці поховання, баба пару років житиме з думкою, що то "якась скотиняка поробила", аж поки я, нарешті, не признаюсь, що пробувала себе у сфері ритуальних послуг, збагнула, що то - не моє, тому просто стану стюартдесою по імені Жанна. "Аби не комунякою!", – додає дід, краєм вуха почувши про мій вибір майбутньої професії...

І таких спогадів так багато… На кожному кроці, в кожнісінькому кутку. Господи, я на Світязь поїхала, щоб відпочити, а вони мене і там наздогнали, бо згадала ж Катерина, на свою голову, що вперше там побувала у 2005 році зі своєю певрою любов’ю. І в очах моментально та перша любов, і кімната, в якій жили, і темно-синій купальник з дурними рюшами, і ананасовий "Лонгер". Десь же фото мають бути. Де ті фото? Десь, напевно на шафі, в якій колись лежали бабині хустки. На кант.

Чомусь цього разу, як ніколи, відчувається як швидко йдуть роки. Чому я так спішила стати дорослою? Ну точно теля дурнувате…

Цілую в рота,

Катя Бльостка #катябльостка», – йдеться у дописі.