Письменниця Ореста Осійчук розповіла про те, як опинилася в епіцентрі негоди в селі Микуличин, що в Івано-Франківській області. Волинянка зізналася, що була спантеличена та налякана, оскільки тікати було нікуди: перемиті дороги та завали на трасах. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНСЬКА ПИСЬМЕННИЦЯ СПЛЕЛА «СИМВОЛ ВСЕСВІТУ». ФОТО

Про це йдеться на її фейсбук-сторінці:

«Настрій, як і річка, за одну ніч змінилися кардинально! Від натхненно-радісного до панічно-шокуючого. Насправді ситуація змінилася саме у вівторок зранку. Біля річки ще стояла бесідка, в якій ми планували снідати. Так, ріка змінила колір і стала бурхливою, але ми ще могли спокійно, навіть з цікавістю спостерігати, як стихія бушує.

Тоді ми думали, що вона ВЖЕ бушує, але то був лише початок, за двадцять хвилин прийшов з двору брат і сказав, що бесідки більше нема. І знаєте що? Ніхто з нас йому не повірив! Такого просто не могло бути! Навіть коли ми визирнули з вікна і побачили це на власні очі, якусь мить мозок намагався знайти у, здається, звичному краєвиді щось знайоме, але знайомого вже нічого не було. Був повний капець! Перші пів години діти рахували дерева, що підмивалися водяним монстром, і падали у воду. Потім вже ніхто у вікно не визирав, бо ставало дуже страшно. Але Володя ходив разом з місцевими пантрувати ріку і моніторив ситуацію, заспокоював нас, що дім стоїть на скелі і не попливе так, як поплила бесідка, дерева на березі, сусідні стайні та ділянка з фундаментом...

Ми намагалися заспокоїтися і вірили, що все буде добре. Бо тікати нікуди: дороги перемиті, а на трасі завали. Хоча людина і є частково винуватцем того, від чого сама ж потерпає, але крім темного нашого боку є ж і світлий. І саме в такі темні часи світлих людей видно краще.

Відрізані від світу та магазинів, без електрики, трохи спантеличені, а місцями налякані, та все ж серед Людей. Після обіду, коли нарешті дощ вщух, Володя разом з місцевими розчищав дороги, які перетворилися на ріки, що присунули з собою мул і каміння. Ми носили воду з криниці, а господиня нас пригостила домашнім хлібом і паляничками. І от ця спільна справа нас усіх і заспокоїла.

А на ранок вода спала, і ми навіть пішли до лісу, а що ми там знайшли, покажу згодом».