Департамент сім’ї, молоді та спорту Луцької міської ради започатковує марафон «Тато в темі» до Дня батька, який в Україні відзначають 21 червня.

«В умовах карантину й неможливості проводити масштабні події та заходи у нашому місті, хочемо, щоб люди не втрачали оптимізму, жили активним соціальним життям, мали можливість ознайомлюватись із цікавим контентом, не забували про важливі цінності. А з нагоди Дня батька хочемо нагадати всім про важливість батька в житті дитини та розвіяти стереотипи щодо участі татусів у процесі виховання дітей», – зазначили у департаменті.

Героєм сьогоднішнього дня став Сергій Семенюк – громадський діяч, тато Вікторії, Олени, Давида та Бетті.

– Пригадайте смішний епізод батьківства.

– Смішних епізодів у моєму житті дуже багато. Але є річ, яка ставить людей у незручне становище і веселить, а саме, коли в мене запитують скільки в мене дітей і який їхній вік. Людей приводить у стан нерозуміння, чому моя старша дочка менша за мене на 15 років. Їх вираз обличчя завжди кумедний, а я потім розповідаю, що вона у нас прийомна, адже ми маємо двох біологічних та двох прийомних дітей.

– Якою була ваша перша думка після появи дитини?

– Коли народилась моя донька Олена, перше, що я подумав: «маленька принцеса», так далі я і називав її. Безперечно, думки про відповідальність, адже бути татом дівчинки – це дуже непросто. Велике захоплення, бо вона має мою кров, в майбутньому може мати мій характер та бути схожою на мене.

– Яку пораду ви дали б майбутньому батьку?

– Я як християнин вірю, що людина складається з духа, душі і тіла. Незабутні емоції та фізичні потреби ми можемо забезпечити, а з духом здатен впоратися лише Бог. Тому з цього і витікає моя головна порада – вірити в Бога та прищеплювати цю віру своїй дитині. Друге – це пам‘ятати, що на світ народжується людина, особистість, не тваринка, не річ, а та, хто створена по образу Божому, і те, що ви вкладете в неї, супроводжуватиме її усе життя.

І ще одна порада не втрачає своєї актуальності – виховуйте себе, а не дітей. В результаті дитина буде відображенням вас.

– Які є категоричні заборони у вихованні?

– Найбільша заборона, яку я ставлю перед собою – ніколи не порівнювати з іншими дітьми. Вони є особливими, і це принижує їхню гідність, потрібно завжди відноситися до дитини, як до дорослої людини. Можу навести приклад: коли приходять гості з дітьми, ми часто говоримо до своїх «віддай свою іграшку, потрібно ділитись» – це те ж саме, якщо до мене прийдуть і скажуть: «віддай свою машину, потрібно ділитись», тобто, не відноситися до дитини, як не до особистості і до тої, яка нічого не розуміє.

Також забороняю собі принижувати, проявляти сарказм, говорити слова прокляття, лише благословіння.

– Чого вас навчили діти? 

– Діти навчили мене, як, напевно, усіх батьків, терпінню, відноситись простіше до форс-мажорних обставин, помирати для свого его, жити не тільки своїм життям, а життям інших. Діти допомогли дивитись на все легко та позитивно, а також навчили вірності. Ми вчимось у дітей безмовно довіряти, любити та бути певними, що в своїй сім‘ї нас приймуть. Навіть Слово Боже говорить «будьте, як діти». Я певен, що ще багато чого вони мене навчать.

– Як це – бути багатодітним батьком?

– Бути батьком багатодітної сім‘ї – зі сторони виглядає важко. Насправді так і є, адже це велика відповідальність, але, якщо в твоєму серці є любов, мудрість щодо виховання, забезпечення дітей матеріально, то все стає простіше. І якщо ти здатен виховати їх так, щоб старші діти допомагали молодшим, а ті, своєю чергою, брали приклад зі старших, тоді цей метод спрощує. Також ти вчишся домовлятися, якщо з однією дитиною ти сам обираєш куди піти, то з багатьма треба узгодити, аби усім було весело та цікаво.

Щодо всиновлення, то це була моя мрія дитинства, бо я виростав без батька, а мама працювала допізна. Коли вже в більш дорослому віці почав займатись ВОГО «Ми плюс», їздити в дитячі притулки, це бажання стало ще яскравішим, і я твердо прийняв рішення всиновлення.

Дуже велике значення має те, що ми – християнська сім‘я, ми вчимо і самі вчимось любити, фундамент нашого життя – любов. Немає значення чи біологічні, чи ні, наші діти дуже люблять один одного, стоять один за одного.

І одне з головного – ми ставимось до них, як до своїх дітей, а не займаємо позицію «бідна сирітка», усі правила в нашому домі діють на усіх.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «МАМА В ТЕМІ»: ЛУЦЬКА РАДІОВЕДУЧА РОЗПОВІЛА, ЯК СТАТИ ДРУГОМ ДИТИНІ