«У нас в Луцьку свій showbiz», – творча керівниця «Співаночки» Тетяна Ярошик

^{Фото: Макс Тарківський}

^{Текст: Юлія Гаврилюк}

^{Настрій: Benedict Cafe (Градний узвіз, 2)}

У перший день весни «Таблоїд Волині» запросив на «Кавову розмову» Тетяну Ярошик. Вона в курсі усіх новин луцького шоубізу, має стратегію досягання цілей, а ще знає, як має виглядати справжня леді.

Тетяна Ярошик – президентка Асоціації сценічних мистецтв, солістка оркестру музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, викладачка вокалу, керівниця ансамблю «Spivanochka» Луцької музичної школи №1 ім. Ф. Шопена і просто жінка, яка творить історію тут і зараз.

Тетяна з самого дитинства мріяла стати артисткою, а в три роки вже мала свій перший мікрофон. З першого курсу вона була солісткою естрадного ансамблю. Вже у той час зняли перші кліпи, перші професійні фотосесії для журналів й газет, відбулись поїздки на конкурси, концерти, з'явились перші фанати.

Співачка чудово знала (і знає) алгебру й геометрію, тож могла стати видатною математикинею. Були й думки обрати професію журналістки, адже Тетяна обожнювала писати тексти на різну тематику. А характер і життєві принципи підштовхували її стати юристкою.
Проте, перемогла – музика.

– Ви вже чотирнадцять років керуєте вокальною групою «Співаночка». А як починали?

– Якщо чесно, то «Співаночці» в цьому році буде п'ятнадцять, але навіть і це не точна дата. Їй рівно стільки років, скільки моєму сину. А моєму сину в травні буде шістнадцять. Тобто, він народився в травні, а в жовтні вже була створена «Співаночка».
Раніше я працювала у Волинській обласній філармонії в дуеті «Нота N». Коли кожен з нас розпочав свою сольну кар’єру, була створена «Нота Нео», яка продовжує наші традиції. Керівницею «Ноти N» і «Ноти Нео» є Тетяна Келебай. Вона новаторка, яка започаткувала цей стиль. А неофольк вимагав саме народного звуку! І ми над цим працювали. Була така цікава історія: ми на Поліссі шукали бабусь, які наспівували нам свої пісні на диктофон, а ми пізніше робили аранжування в студії. Було цікаво.

– Чи були думки піти на «Голос країни» чи на якесь подібне шоу? Чому досі цього не зробили?

– Я думала про це, і не раз. Але ще раз наголошу, що «Співаночка» для мене була важливішою, ніж моя особиста кар’єра. Тому, на «Голосі країни», «Х-Факторі» були мої вихованці. Знаєте, в кожної людини є своє місце в світі. Моє місце тут. Я вважаю, що поки що зробила для свого міста не все, що можу. Коли буду відчувати, що можна змінити місце проживання, тоді це і станеться. Я вже все продумала (сміється, - авт.).

– Зараз про вас знають не лише у Луцьку, а й у Європі. У яких країнах вас найтепліше зустрічали?

– Моя любов – Болгарія. Я дуже люблю цю країну. З нею пов’язано багато теплих спогадів і людей, з якими я дружу, які важливі в моєму житті до цього часу. Вже вісім років я щоліта везу дітей на конкурси до цієї країни. Вона мені, напевно, найрідніша. Декілька років тому мені надали честь відкривати фестиваль, в якому брали участь мої вихованці. Я співала болгарську пісню, яка називається «Една българска роза» – це щось типу нашої «Червоної рути». Взагалі, троянда є символом Болгарії.

Найтепліші моменти пов'язані в мене з цією країною. Проте, незабутні й круті спогади в мене і моїх учнів лишилися після минулорічної поїздки в Іспанію, Італію і Монако. Це фантастика.

– Які курйози траплялися у вас на концертах? Чи ламали підбори? Що пам’ятаєте найсмішніше?

– Підбори не ламала. Але було таке, що ці підбори застрягли у паркеті сцени драматичного театру. Думаю, жінки мене зрозуміють. (сміється, - авт.)

– Чи важко працювати з дітьми? Які у вас з ними стосунки?

– Діти – наші квіти, наша радість, наше майбутнє. Працювати цікаво. Тому що діти вчаться у мене, і я вчуся у них. Вони сучасні, креативні. Діти зараз виховані по-різному. Одним все дозволено, іншим – навпаки. Деякі діти м’які, деякі – з характером. Насправді, по дитині видно, які в неї стосунки в сім’ї. Навіть по інтонації, з якою говорить дитина, неважко визначити клімат в родині. Можна нічого й не розпитувати – вони розкажуть самі. Це правда.

З дітьми в деяких аспектах працювати важко. Але я над цим працюю. За свої дев’ятнадцять років педагогічної діяльності тільки зараз вирішила, що потрібно розділяти поняття «учень» і поняття «дитина». Дитина в мене є одна – це мій син, якого я безмежно люблю. Знаю, що були періоди, коли я не могла приділити йому достатньо уваги. Зараз ми про це з ним говоримо. Були ревнощі. Я це розуміла, і попри свою роботу всіляко старалася приділяти йому увагу. Тим більше, син співав у моїй «Співаночці». Щоправда, вже два роки, як не співає в колективі, але зараз він допомагає мені як адміністратор. В минулому році він закінчив музичну школу №1 зпа класом гітари у відомого гітариста Олександра Садецького (бас-гітарист гурту «Чорні Черешні», - авт.).

Я давно вирішила для себе, що найголовніше моє завдання – виховати в учневі людину. Вони всі співаками не стануть. Але виростити в них особистість з певними життєвими цінностями, людськими якостями є моїм завданням. Дівчата повинні бути хорошими мамами і збудувати щасливу сім’ю. А хлопці мають бути справжніми чоловіками. Звісно, що вокалу я їх навчу, навчу професіоналізму. Але головна моя місія – виховати в них людяність.

– Яка частина роботи найбільше приносить задоволення? Концерти, запис пісень, робота з учнями, сам процес?

– Як коли. Взагалі, треба насолоджуватися кожним моментом життя. Якщо ти прийшов на роботу, то маєш насолоджуватися процесом, прийшов вчити дітей – роби це з любов’ю.

Останнім часом зловила себе на думці, що я дуже люблю працювати над звуком. Дитячі голоси ще не оформлені до кінця, і коли я відчуваю, що він звучить так, як мені хочеться – то це істинна насолода як педагога. Ще я дуже люблю працювати над художніми образами. Тобто, коли готується пісня, я люблю це все продумувати. Я ж не сплю ночами (сміється, - авт.), мені сняться всі ці образи, сняться голоси, якими діти мають співати. В творчих людей, думаю, завжди так. Люблю працювати і в студії, бо це унікальні моменти, де твориться історія. Взагалі, там зовсім інша специфіка роботи. Бо треба і звук подати у декількох дублях, і емоції пережити, і пісню прожити! Це нелегко.

– Розкажіть про мінуси своєї роботи, якщо такі є.

– Перший мінус – ти емоційно виснажуєшся. В учнів я вкладаю дуже багато. А потім вони виростають, закінчують школу, а їх вже не так легко відпустити! Тому, мені дуже приємно, коли мої колишні учні заходять у гості, вітають із днем народження, дзвонять, пишуть… Вони є по всьому світу. Мої учениці відкрили філії «Співаночки»: Марійка у канадському Ванкувері, а Аліна у Польщі, в Кракові. У перспективах ще Італія. Я мрію вийти на міжнародний рівень, на міжнародну спільноту сценічних мистецтв.

Щодо мінусів: вони присутні у кожній професії. Є втома, звичайно. Але вона буває приємною, коли відчуваєш, що зробив щось вагоме і важливе. Найболючіше, звісно, відпускати своїх учнів, як я вже казала.

Бувають випадки, коли діти з певних причин припиняють займатися. Але ти вже віддала тій дитині частину свого серця! Ще є такі ситуації, коли дитина починає «гуляти по викладачах». Якщо дитина хоче почати зі мною займатися вокалом, то я завжди уточнюю, з ким вона займається чи займалася раніше. Це важливо. Я не беру чужих учнів. То є мій принцип.

– У багатьох зірок є особливий сценічний образ. Чи є він у вас? На сцені ви така ж, як і в житті?

– Хочу сказати, що в мене немає екстравагантного образу, як в зірок шоу-бізнесу. У нас в Луцьку свій шоубіз (сміється, - авт.). Але, все ж, є певні вимоги. Повинне бути почуття смаку і доречності певних образів, які ти примірюєш на собе, коли виходиш на сцену. Це розвивається із часом, але це дано і від природи. Звичайно, люблю експерименти. Особливо зараз я вільно можу експериментувати із сценічним образом. Без фанатизму, звісно. Немає такого, що на сцені я одна, а в житті кардинально інша. Фактично, я незмінна. А ще я вирішила, що в своєму житті не хочу і не співаю сумних пісень. Намагаюся у свій репертуар брати ті твори, які несуть позитив, заряд енергії любові, тепла, світла. Мені не хочеться трагічних пісень, я хочу співати про все прекрасне, що є на нашій Землі, і що є у кожній людині. Це моє кредо.

Я замовила пісні відомим авторам. Хочу записати хіт, свій особистий. Я дуже виклалася у «Співаночці», але я не надто яскраво працювала у цей період над собою. Зараз я думаю над розвитком своєї особистої кар’єри і розвитком свого колективу. Зробила такий висновок: «Співаночка» – то моя друга дитина. Я плекала її, ростила, виховувала колектив, як свою другу дитину. Тільки ця дитина така… багатогранна (сміється, - авт.).

Учнів в мене дуже багато, більше сотні. Це ще не враховуючи тих, які трішки вчилися, а потім передумали, і знайшли себе в іншому, тобто, покинули музику. Колись я вела підрахунок моїх учнів, які стали лауреатами Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів. Так от, я збилася з рахунку й перестала вже рахувати, бо їх було більше тисячі. За ці роки дуже багато зроблено. Мені нудно жити неактивно. Я працюю на результат.

– Розкажіть про свій гардероб. Скільки у вас сценічних костюмів? Скільки образів змінюєте за виступ? У скільки обійшлася, наприклад, остання сукня?

– Почнімо із останньої сукні, яка наробила шуму. Я приміряла на себе новий образ, дуже цікавий і відкритий. Сукня коштом сімнадцять тисяч, магазин Polardi, який знаходиться в «ПортCity». Це вже друге плаття, яке я купую в цьому магазині. Скільки образів змінюю за концерт? Дивлячись який концерт. Найбільше доводилося «перетворюватися» у різдвяному концерті в Драмтеатрі. Мені довірили співати і колядки, і багато різних пісень в першому й в другому відділені. Тому було близько десяти переодягань. Суконь в мене дуже багато, я їх збираю. У моєму гардеробі є такі, у яких я співала ще в училищі, в «Ноті N». Колись, можливо, в мене буде колекція концертних сукенок (сміється, - авт.).

– Розкажіть, які у вас плани на найближчий рік – професійні й особисті?

– Мріяти не заборонено. Планів у мене багато. Одне скажу, цей рік – рік сім’ї і мене. Хоча, він значимий має бути і для «Співаночки». Я завжди віддавала себе роботі. А ще розкажу секрет: поки росла моя дитина, мені було цікаво розвивати «Співаночку», а коли дитина виросла – то й виросла сама «Співаночка». Тож, прийшов час змінювати напрямок.

Першого жовтня ми плануємо святкувати наш день народження. Вже готові такі «фішки», яких у Луцьку точно немає ні в кого. Поки не можу вам розповісти. Скажу лиш те, що «Співаночка» буде змінювати формат. Нині я шукаю помічників, які допоможуть мені розвивати проект. Шукаю вокалістів, танцюристів, викладачів акторської майстерності, викладачів англійської мови. Разом з ними ми будемо виходити на міжнародний рівень.

Окрім того, в цьому році я планую присвятити час і записати хоча б ті пісні, які є в моєму репертуарі. Бо для моєї особистої історії студійна робота дуже важлива.

– Скажіть, чим займаєтеся у вільний час. Як любите відпочивати? Чи часто при такому щільному графіку роботи потрібний повноцінний відпочинок?

– Відпочинок потрібний для того, щоб «перезавантажитися». Я дуже багато спілкуюся з дітьми, батьками, колегами, знайомими. Завжди знаходжуся в соціумі. Тому найкращий відпочинок для мене – це побути наодинці із собою і, звичайно, з сім’єю.

– Які у вас стосунки з сином?

– Думаю, що дружні. Принаймні, я намагаюся, щоб так було. Так склалося, що сина виховую сама. Його тато на небесах вже одинадцять років. Коли Максу було чотири роки, я стала йому не лише мамою, а й татом. Коли я його сварю, то він мені каже, що я «включила» тата, а коли ніжно похвалю чи пригорну, то каже, що це вже його мама.

– Ваше серце вільне?

– В кожної людини серце завжди відкрите для справжнього кохання...

– У яких проектах ви брали участь? Який був найцікавіший від усіх? Чи доводилося самій організовувати якийсь проект?

– Найголовніший проект мого життя – це, звичайно, «Співаночка». У зв’язку з тим, що все розвивається, я розумію, що не можна стояти на місці. Тому моєю метою є об’єднати творчі таланти Луцька в асоціацію сценічних мистецтв, де вони зможуть розвиватися в різних студіях. Саме там буде напрямок більш сучасний.

Музична школа, якій я присвятила дев’ятнадцять років своєї педагогічної праці, дає більш класичну музичну освіту. А діти хочуть сучасності. Тому в мене є багато планів щодо додаткових студій, я над цим зараз працюю.

З власних проектів: щороку першого жовтня, до Міжнародного дня музики, у Луцьку проводиться проект «Волинський SongMix». Завдяки йому в мене почалася дуже тісна співпраця з естрадно-симфонічним оркестром Драмтеатру. Диригент Микола Гнатюк почув мене й дослухався до моєї пропозиці! У цьому проекті потрібно було переспівати українську народну пісню в сучасній обробці лише в живому виконанні із живим супроводом. Тому я звернулася до Миколи Івановича, і він допоміг. Ми заспівали повстанську пісню. Після того все пішло дуже активно, і я думаю, що на цьому зупинки не буде.

– Ви вже маєте досвід виступів на сцені театру. Розкажіть про це детальніше. Чим для вас робота у виставі відрізняється від просто вокальної роботи на сцені? Що було для вас в театрі простим, а що складним?

– Театр для мене – гра. Як казав Шекспір: «Наше життя театр, а ми в ньому всі актори». Колеги, актори запитували, чи мені подобається, чи задоволена фінансовою стороною і так далі. Я відповідала, що мені подобається все. Тільки є різниця в одному: актори приходять в театр як на роботу, щодня, а я приходжу сюди погратися (сміється, - авт.). Для мене це певний досвід. Я дуже щаслива, що мала змогу відчути себе в новому амплуа, в ролі циганки у виставі «Циганка Аза». Було дуже цікаво, це колосальний досвід роботи як артистки. Сама ж вистава дуже трагічна. Я на репетиціях за кулісами завжди плакала, бо знала, чим вистава закінчиться. Для мене це було дуже душевно й болісно. Тому, напевне, я і не люблю сумних пісень й сумних вистав. Люблю, щоб все було позитивно.
Загалом – всьому свій час, і все йде так, як я задумала.

– Маєте талісмани для виходу на сцену?

– Мій найбільший оберіг – це хрестик і найщиріша молитва. Часто за кулісами помічаю, що молитву використовують дуже багато артистів. В мене є свої певні релігійні переконання. Я взагалі не виходжу з дому без молитви. Без благословення свою дитину з дому не відпущу. Це вже сімейна традиція. Це для мене закон.

– Чому пов’язали своє життя з музикою і співом? Як близькі ставилися до ваших цілей?

– Напевне, це моя доля. Близькі підтримували. Був період, коли почалася серйозна робота, і рідні в деяких моментах не могли зрозуміти мене і пріоритети, які я обирала. Але зараз вони не пропустять жодного мого виступу. Всі мої знайомі, друзі, колеги й родичі знають, що я дуже зайнята людина. Проте, коли хтось мене запрошує у гості, то я неодмінно знайду час, прийду і уважу. Зараз, коли ми з сім’єю хочемо кудись поїхати на відпочинок, то всі мусять підлаштовуватися під мій графік. Ми завжди шукаємо якийсь компроміс, щоб усім було зручно.

– Розкажіть про музику, яка подобається, і яка допомагає жити. Чи є у вас кумири?

– Я дуже люблю слухати саме інструментальну музику. Тоді я вимикаю свої музично-теоретичні й слухові навички, не аналізую текст й не контролюю кожен скачок ноти. Взагалі, мені найближчий імпресіонізм – це стан моєї душі. А музика Дебюсі для мене – це щось неймовірне, ні з чим не порівняти. Кумир в мене теж є. Це французька співачка Патрісія Каас. Мені подобається її тембр, її манера.
Ще у мене є така «фішка»: зранку я вмикаю радіо «Relax», і за назвою пісні спрогнозовую свій день, налаштовуюся на нього.

– Опишіть свій ідеальний вихідний.

– Я мрію про цілодобовий відпочинок без будь-яких справ. Що можу сказати, таких вихідних в моєму житті майже не існує (сміється, - авт.). Це буває винятково тоді, коли я виїжджаю за межі України без «Співаночки», тоді можна дозволити собі розслабитися.
Взагалі, мій ідеальний вихідний – це час проведений з батьками, відвідування спільної літургії, похід на природу чи на фільм із сином. Тобто час, присвячений сім’ї.

– Що необхідно зробити за день?

– Багато чого, дуже багато. Найскладніше й найважливіше потрібно виконувати в першу чергу. Життєвий досвід навчив мене планувати кожний день, місяць, рік, п’ять років. Раджу і вам так робити.

– Чи багато часу витрачаєте на себе перед виходом із дому?

– Дивлячись, куди йду. Якщо до косметолога чи в тренажерний зал, то збираюся дуже швидко. А коли готуюся до концерту – то приділяю собі достатньо часу. Але я завжди намагаюся виглядати красиво і доглянуто.

– Розкажіть про ваш особистий рецепт краси.

– Посмішка, гарний настрій і любов.

– Що допомагає рухатися вперед?

– Віра і мрія.

– Що найсексуальніше в жінці?

– Навпено, погляд. Хоча, я вагаюся між поглядом і запахом. Це два основні важелі.

– Чи існує дружба між жінками?

– Точно знаю, що існує дружба між чоловіками і жінками, хоча всі це заперечують. Я, наприклад, більше товаришую з чоловіками. Мені з ними простіше домовитися, знайти спільну мову. Між жінками дружба теж, звісно, існує. Але потрібно пам’ятати, що найкраща подруга – це мама, цьому я вчу своїх учнів. Проте, найкраща подруга в світі для мене – це я сама.

– Ким ви були в минулому житті?

– Я жила в Аргентині і танцювала танго (сміється, - авт.).

– Що побажаєте читачам «Таблоїда Волині»?

– Найперше: бажаю любові. Це почуття, наповнене зсередини. Коли є любов, то людина здорова, вона хоче жити, насолоджуватися, творити. Це нам каже сам Бог. Любов – наша сутність і сутність нашого Світу. З приходом весни, коли все прокидається, бажаю, щоб всі також прокинулися. Взагалі, весна – це пора енергетичного пробудження, це відчувається на генетичному рівні, на клітинному рівні. Дерева оживають, люди оживають. Це чарівно. Сама природа дає нам сили жити на повну, тож, друзі, скористайтеся цією силою. Будьте кохані, щасливі, і хай збуваються всі ваші вірно вимріяні мрії!

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}