«Її мати виганяє з хати», – скаржилися на матір Лесі (з етичних міркувань не називаємо прізвища) жінки, з якими вона перебувала в обласному онкодиспансері. І хоч у почуте важко вірилося, все ж «Вісник+К» вирішили втрутитися в ситуацію.

Після 11 «хімій» ледве вижила

При зустрічі Лесина мама Ганна Тарасівна не справляє враження сварливої жінки, що виганяє доньку з дітьми з хати, вона легко погодилася на спілкування. Розповідала про своє непросте життя: про роботу у колгоспі, виховання трьох дітей, з яких Леся – наймолодша. Двоє інших із сім’ями живуть в сусідньому селі та Ковелі: якщо Людмила ще іноді навідується до матері, то син Василь не був уже багато років.

«Цю хату будували ми з чоловіком у 1981 році, – каже Ганна Тарасівна. – Поміж нас траплялося всяке, як і в будь-якій родині. Але у 2010 році ми зі Степаном попали в аварію. Чоловік загинув, а я довго була лежачою».

Доглядала за мамою Леся. Але й вона захворіла. У жінки було три операції, прийняла 11 хіміотерапій, ледве вижила. Поки лікувалася в онкодиспансері, бабусею опікувалися внуки. Важка хвороба боляче вдарила й по психо­емоційному стану Лесі, тож не дивно, що вона стала неспокійною, дратівливою. Не додалося здоров’я й матері, до того ж, давався взнаки її похилий вік (нині жінці 77 років) та непростий характер, який, схоже, успадкувала й донька.

Сваряться навіть за зігнуті виделки

Хвороби та нестача грошей потроху робили свою чорну справу: конфлікти між матір’ю та донькою, які раніше не були такими запеклими, почали спалахувати з новою силою та на рівному місці. Врешті-решт вони розділили кімнати, город і навіть посуд, докоряючи одна одній трьома зігнутими виделками на столі, що стали предметом поділу майна. Жінки навіть їжу почали готувати окремо. І все це на очах у чотирьох Лесиних дітей, котрі стали заручниками сварок матері й бабусі – вони їх люблять і не знають, яку зі сторін підтримувати. Уже заміжня Наталя каже: «Якщо я скажу свою думку про те, що відбувається в нашій хаті, то завтра вони обидві мене «з’їдять». Тож навряд чи жінки дослухаються до порад доньки та онуки. На жаль, навіть господарювання окремо не втихомирило рідних по крові людей. Нині конфліктують за хату. За нинішніми мірками, вона не варта того, щоб за неї сваритися. До того ж, кожен має у ній свою частку майна. Лесю ніхто не виселить з оселі, бо в неї двоє неповнолітніх дітей.

«Це не єдина сім’я, де трапляються такі непорозуміння, – коментує ситуацію голова місцевої сільради. – Але ніхто їм збоку не допоможе, не помирить, якщо не дійдуть взаємної згоди. Тим паче, жінки – обидві мами, тож повинні шукати компроміс».

Ганна Тарасівна та Леся погоджуються з цим і за обопільною згодою обіцяють знайти шлях до примирення. Хочеться сподіватися, що так воно й буде.

Наталія ЛЕГКА