Як вибрати зручну валізу для подорожей?
Валіза — незамінний елемент усіх подорожей
17 Жовтня 2023
Текст: Ірина НОВОСАД
Луцькі альпіністи повернулися із мандрів Латинською Америкою, де підкорили найвищі гори планети. Олександр Оришко, Денис Пєсков, Андрій Єрко та Юрій Гаврилюк трохи більше місяця провели на іншому континенті, подорожували по Чилі й Аргентині, а ще – зійшли на гору Аконкагуа та найвищий вулкан світу Охос-дель-Саладо.
Хлопці – досвідчені альпіністи, вони вже були й на вершинах Ельбрусу, Казбеку, Арарату, Монблану, Кіліманджаро, а попереду, звісно ж – Еверест.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/1.jpg[/img] Альпіністи Денис Пєсков, Олександр Оришко та Андрій Єрко діляться враженнями від подорожі Південною Америкою[/caption]
– Наскільки я знаю, то у вас є мета – підкорити всі найвищі гори семи континентів нашої планети.
Денис Пєсков: Насправді, у кожного своя ціль. То Саша хоче всі підкорити (сміється). В мене просто є бажання ходити. Тим більше, що є найвища, але вона дуже небезпечна, до неї потрібно довго готуватися.
– Я правильно розумію: мова йде про Джомолунгму? Ви готуєтеся до сходження на неї?
Олександр Оришко: Я – так. Всі мої подорожі в гори – це, по суті, підготовка до сходження на Еверест. Починаєш з нижчого, а потім підіймаєшся все вище й вище. Ми можемо піти і через п’ять років, а може й через десять. Маємо відчувати в собі сили, мати достатньо досвіду та фінансову можливість. Кажуть, що до цієї подорожі треба готуватися чотири роки, як до олімпіади.
– І щороку потрібно кудись підійматися?
Олександр Оришко: Так. Кожен рік ти маєш ходити не менше, ніж на 6-7 тисяч кілометрів. Щоб це було плавно, а за складністю схоже до Евересту. Щоб компанія була «сходжена»: люди мають розуміти один одного і знати, хто як себе поводить в екстремальних умовах.
Можна піти і комерційним способом. Це, коли ти платиш якійсь фірмі…
– І що – тебе виносять на гору?
Олександр Оришко: Звісно, що ні (сміється). Але за тебе винесуть всі твої речі, поставлять намет. Твоє діло – просто йти, в той час, як за тобою постійно спостерігатиме високогірний гід. Місцеві зароблять на цьому непогані гроші.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/2.jpg[/img] Лучани в повній бойовій готовності в аеропорту Бориспіль[/caption]
– До речі, про гроші. Такі подорожі – дороге задоволення. Ви витрачаєте на них власні кошти?
Денис Пєсков: Мене вчора спитали: «То що вам за це платять?» (сміється). Звичайно, це переважно особисті заощадження. Ми витратили на цю подорож на одного близько 100 тисяч гривень.
Олександр Оришко: В нас є друзі, яким ми, наприклад, пропонуємо підняти прапор на вершину, і вони зголошуються допомогти, хто чим може. Звісно, це не покриває всіх витрат на подорож, але спонсори нас добре підтримують. Магазин «Альпініст» допоміг спорядженням. А, наприклад, ТМ «Дмитрук» дала власну продукцію: десять кілограмів ковбаси.
– І ви її везли на інший континент та несли із собою на вершину всі десять кілограмів?!
Олександр Оришко: Не зовсім так. Потрібно розуміти, що така подорож має кілька етапів. Це загальний, підготовчий: доїзди, підходи до гори. Інша частина – це вже саме сходження. Саме на цьому етапі ти ретельно та раціонально ставишся до того, що візьмеш із собою на вершину. Все розраховуєш, сортуєш, щоб не брати зайвого.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/3.jpg[/img] Навіть у далеких країнах людина хоче відчувати щось рідне[/caption]
– Охос-дель-Саладо – це діючий вулкан. Наскільки безпечно підійматися на його вершину?
Олександр Оришко: Останній раз він проявив активність у 1996 році.
Денис Пєсков: Але в певних місцях вона й досі проявляється. Внизу ми бачили гарячі джерела. Розумієш, вулкан не вибухне раптово, тому особливих побоювань не було.
Олександр Оришко: Тим більше, що ми перед сходженням спілкувалися із професором із місцевого університету, що у Сантьяго. З ним познайомилася у базовому таборі, коли йшли на Аконкагуа. Він – досвідчений альпініст, тому дав нам поради, як краще підійматися на Охос-дель-Саладо, розповів про всі особливості гори.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/4.jpg[/img] Олександр Оришко на вершині вулкану Охос-дель-Саладо[/caption]
– Як відбувається сходження? На що варто завжди звертати увагу?
Олександр Оришко: На все: яка погода, де зручніша дорога…
Денис Пєсков: До речі, у нас були певні проблеми із пошуком актуальної інформації. В мережі, на жаль, дуже мало відомостей про те, що зараз відбувається у цих горах. Всі статті як мінімум річної давності. Наприклад, ми їхали на Охос і не знали, що одну дорогу розмило. Ми випадково вибрали іншу, й виявилось, що не прогадали. А так могли мати проблеми.
– А ви вели чи ведете якийсь щоденник власних подорожей?
Денис Пєсков: Була така ідея, але ніяк не доходять до цього руки.
Олександр Оришко: От тобі зараз розкажемо, щоб інші почитали і мали більше інформації. (сміється).
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/5.jpg[/img] Неймовірний краєвид - Анди у всій красі[/caption]
[img data=def]22_03_2016_126764347/6.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/7.jpg[/img] Лагуна Верде біля Охос-дель-Саладо, 4 340 м[/caption]
– Тоді розповідайте, що ще потрібно знати альпіністу, який зібрався на Охос-дель-Саладо?
Олександр Оришко: Коли ми їхали у подорож, то прочитали, що в одному з містечок потрібно для сходження на вулкан оформити спеціальний дозвіл вартістю у 160 доларів. Чилійський професор нам підказав, що цей папірець можна отримати безплатно, просто треба зайти на сайт і заповнити анкету.
– І зекономити 160 доларів на хвилинку!
Денис Пєсков: Варто також заздалегідь подумати про одяг. Розпитати у тих, хто вже був на горі, які там можливі погодні умови. От я, наприклад, трішки не підготувався: я не замерз, але тільки через те, що нам пощастило з погодою. Якби вона була іншою, то могли б виникнути проблеми.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/8.jpg[/img] Дозвіл оформлено, попереду вершина Аконкагуа[/caption]
– Але друзі тебе не покинули б у біді, правда ж?
Олександр Оришко: А де гарантія, що друзям у той момент було б добре? Тому треба думати заздалегідь про такі речі.
– Ми підійшли до того запитання, яке мене хвилює найбільше: чому люди, ризикуючи життям, підіймаються на найвищі гори світу?
Олександр Оришко: Там я знаходжу відповіді на багато запитань. Ось тут, у Луцьку, ти ходиш з ними і не маєш часу подумати, як вирішити ту чи іншу проблему. В горах ти годинами сам із собою. Коли я повертаюсь, то знаю, як і що мені робити. Крім того, я так відпочиваю, це певна самореалізація.
Й загалом якщо повертатися до розмови про ризики, то в горах гине менше людей, ніж щодня в аваріях на наших дорогах. Тому тут можна довго сперечатися, наскільки це небезпечно.
Денис Пєсков: Коли ти в горах, то відволікаєшся від всього, адже немає зв’язку, інтернету. Ти сам із собою, із своєю головою і починаєш із нею дружити. Ти можеш йти годин дев’ять і спокійно думати про щось одне. Ми захоплені цим, це наше хобі.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/9.jpg[/img] Ейфорія від побаченого на вершині, щоразу переповнює Дениса Пєскова[/caption]
– До речі, а як рідні ставляться до ваших подорожей?
Денис Пєсков: Вони шоковані (сміється). Якщо серйозно, то всі звикли вже до того, що кожні півроку ти кудись далеко їдеш. Інколи намагаються відмовляти від поїздок, але коли рішення прийнято, то всі навколо беруть участь у підготовці до експедиції. Наприклад, сушать сухарі та в’ялять ковбасу.
Олександр Оришко: Мене дуже підтримують, розуміють, що займаюся не якимись дурницями. Завжди за мене хвилюються, чекають.
– Ви моделювали ситуацію, за якої довелось би обирати рятувати себе чи товариша?
Олександр Оришко: Ми завжди сподіваємося на краще. Існують певні правила поводження у горах, їх треба знати і дотримуватися. Коли ти йдеш на таку висоту, то розраховуєш на свій досвід, або, якщо поряд гід, то на його досвід. Але все одно неможливо все прорахувати, адже ніколи не знаєш, що на тебе чекає наступної миті. Важливо вміти у критичний момент вчасно зорієнтуватись, зрозуміти, що робити.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/10.jpg[/img] Альпінізм - це той випадок, коли компанія має велике значення. Адже підтримка та розуміння друзів у горах надважлива[/caption]
– Враховуючи, що ви вже сходжена команда, то навряд чи сумніваєтесь у взаємній підтримці?
Денис Пєсков: Ми впевнені у ній. Крім того, в горах завжди є рятувальники та медики, які за необхідності допоможуть альпіністу. В Аргентині дуже класно працюють ці всі служби. Потрібно розуміти, що ти не зможеш йти, коли сам того схочеш. Твоє здоров’я контролюють на кожному етапі сходження.
Олександр Оришко: По-перше, є правила поводження в національних парках. Наприклад, в Аконкагуа ти платиш 700 доларів і можеш перебувати там до 20 днів. Є кілька таборів на різних висотах, де працює медперсонал. Коли ти доходиш до кожного з них, відмічаєшся, тебе оглядають та дають рекомендацію: тобі варто йти далі чи ні. Для чого це потрібно? Якщо виникне екстремальна ситуація і знадобиться евакуація, то тебе рятуватимуть, або за рахунок парку, якщо ти дотримався усіх правил, або за твій, якщо ти не послухався порад і порушив умови.
– Вам лікарі завжди дозволяли рухатися далі?
Денис Пєсков: Одного разу ми вийшли на висоту 4 200 метрів, де був базовий табір, наступного дня піднялися до п’яти тисяч, але повернулися назад. Коли нас побачили лікарі, то навіть без огляду сказали, що далі нам йти не варто, поки не відпочинемо. У нас був нещасний вигляд: запухлі, налиті муттю очі, ми дуже виснажились. В таких випадках краще дати можливість організму відновитися. Знаю, що саме такі медогляди врятували вже не одне життя.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/11.jpg[/img] Працівники базового табору Пласа-де-Мулас на горі Аконкагуа, висота 4 300 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/12.jpg[/img] Базовий табір Пласа-де-Мулас на горі Аконкагуа, висота 4 300 м[/caption]
– Як часто під час сходження виникає думка: «Навіщо мені це все, краще піду назад»?
Олександр Оришко: Постійно (сміється).
Денис Пєсков: Особливо, коли ти йдеш 11 годин підряд, а тут – сніг, дощ, град, голова болить, з носа тече. Ти весь мокрий. А ще йти як мінімум дві години.
– Що ж змушує продовжувати?
Олександр Оришко: Є ціль і на шляху до неї немає перешкод. Я зупиняюсь, опановую себе, подумки кажу: «Ти зможеш!» і йду далі. В якийсь момент я хотів повертатися ще на 3 200. Але потрохи-потрохи і дійшов до вершини.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/13.jpg[/img] Незважаючи на втому, Олександр Оришко завжди знаходь у собі сили, щоб дійти до найвищої точки гори[/caption]
– Якою повинна бути людина, щоб все-таки підкорити найвищі гори континентів?
Андрій Єрко: В першу чергу, фізично здорова та витривала. В голові мають бути лише позитивні думки. Потрібно бути наполегливим, навіть впертим та цілеспрямованим. А також любити гори та природу. Важливо, щоб було взаєморозуміння між людьми, які разом вирушили в таку подорож.
– Що відчуває альпініст, коли потрапляє на вершину?
Олександр Оришко: Хочеться на низ (сміється).
Денис Пєсков: Перших секунд 20 просто хочеш «відхекатись». Ти бачиш, що вже на вершині, але перші миті не готовий це сприймати. Вже потім сідаєш і насолоджуєшся краєвидом.
Олександр Оришко: Насправді у всіх по-різному. Я відчуваю ейфорію. Хоча суть не у тому, скільки ти там просидиш, а у самому сходжені, у тому, що ти ставив перед собою ціль, і ти її досягнув.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/14.jpg[/img] Часто доводиться йти протягом 11 годин без зупинки[/caption]
– Як ви зустріли в Аргентині лучан, які туди переїхали вже доволі давно?
Олександр Оришко: Все трапилась спонтанно. Я дізнався, що дівчина з паралельного класу живе у Буенос-Айресі. Знайшов її у соцмережах, попросив нас зустріти та показати місто. А потім виявилося, що ми зняли житло у її рідного дядька. Ось такий цікавий збіг обставин.
Денис Пєсков: Дуже гарно нас приймали земляки, влаштували для нас асадо – це не просто різні види м’яса на грилі, а цілий кулінарний ритуал в Латинській Америці. А ми їм на замовлення привезли із України чай каркаде та гречку.
– В Аргентині немає гречки?
Олександр Оришко: Є, але лише у спеціалізованих магазинах і коштує 200 чи 250 гривень за кілограм.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/15.jpg[/img] Альпіністів у Буенос-Айресі зустрічали землячки із Луцька[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/16.jpg[/img] Архітектура Буенос-Айреса доволі різноманітна: можна побачити як і сучасні хмарочоси...[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/17.jpg[/img] так і старовинні будівлі у стилі неокласицизму[/caption]
– Як живеться лучанам так далеко від батьківщини?
Денис Пєсков: Вони не втрачають зв’язок із домом, із рідними. Цікаво, що на момент нашого візиту вони були в курсі не просто всіх новин та останніх подій України, а й Луцька.
– Після сходження на гірські вершини у вас був вояж по Чілі. Що це за країна, найяскравіший спогад, що залишився від неї?
Денис Пєсков: Вона дуже цікава через те, що має незвичну географію, адже витягнута вздовж узбережжя Тихого океану.
Олександр Оришко: Найбільше запам’яталися пінгвіни Гумбольдта. Ми поїхали на морську екскурсію до островів, де вони мешкають. Там просто неймовірна кількість всякої живності: дельфіни, пелікани, морські котики.
Денис Пєсков: Країна контрастів. Адже ти знаходишся недалеко від пустелі Атаками, де жара, а поряд з нею живуть пінгвіни. Це неймовірно!
Також я для себе зауважив, що Чілі – досить розвинена країна, місцеве населення майже нічого не знає про Україну, а ще там смачне вино та риба.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/18.jpg[/img] Зграї пінгвінів Гумбольдта на тихоокеанському узбережжі[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/19.jpg[/img] Пустеля Атакама у Чилі[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/20.jpg[/img] Захід сонця над Тихим океаном[/caption]
– Яку наступну вершину плануєте підкорити?
Денис Пєсков: Такі подорожі дуже впливають на життя, адже нас не було вдома більше, ніж місяць. Важко тепер повернутися до повсякденних справ, до роботи. Я поки не готовий…
Олександр Оришко: А я готовий. Мені вже на третій день після прибуття запропонували поїхати підкорювати наступну вершину, я погодився.
– Що це буде за континент?
Олександр Оришко: Це поки таємниця.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/21.jpg[/img] Льодовики Los Horcones під Аконкагуа[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/22.jpg[/img] Ось таку красу можна побачити на схилах Аконкагуа[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/23.jpg[/img] Вигляд на Аконкагуа з табору De la Pared Sur[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/24.jpg[/img] Дорогою до Аконкагуа[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/25.jpg[/img] Міст інків — міст природного походження знаходиться на річці Мендоса. Висота 1719 м[/caption]
[img data=def]22_03_2016_126764347/26.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/27.jpg[/img] Початок маршруту на гору Аконкагуа[/caption]
[img data=def]22_03_2016_126764347/28.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/29.jpg[/img] Вигляд з вершини Аконкагуа[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/30.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/31.jpg[/img] На горі луцькі альпіністи зустріли колег із Росії[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/32.jpg[/img] На схилах Анд ростуть ось такі милі квіти[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/33.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/34.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/35.jpg[/img] Табір Берлін дорогою до вершини Аконкагуа, висота 6 000 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/36.jpg[/img] Аконкагуа здається такою близькою, однак йти до вершини ще не одну годину[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/37.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/38.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/39.jpg[/img] Альпіністи майже на вершині: траверс на висоті 6 400 м[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/40.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/41.jpg[/img] Олександр Оришко на фоні Лагуни Верде, що знаходиться біля Охос-дель-Саладо[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/42.jpg[/img] Пустельна флора Чилі[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/43.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/44.jpg[/img] Кратер Охос-дель-Саладо, висота 6 800 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/45.jpg[/img] Вид з вершини Охос-дель-Саладо на інші вулкани та пустелю Атакаму[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/46.jpg[/img] Пустельні краєвиди чилійських гір[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/47.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/48.jpg[/img] Лагуна Роса біля найвищого вулкану світу, висота 3 800 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/49.jpg[/img] Ось таким побачили луцькі альпіністи Тихий океан із берегів Чилі[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/50.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/51.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/52.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_66637429/53.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/54.jpg[/img] Протягом двох тижнів альпіністи подорожували по Чилі. В екскурсійному маршруті - Національний парк, де живуть пінгвіни Гумбольдта, острів Isla Damas[/caption]
[img data=def]22_03_2016_66637429/55.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/56.jpg[/img] Caldera - містечко на березі Тихого океану[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/57.jpg[/img] Місто Castro на острові Grande de Chiloe. Коли у затоці приливи, то місцеві до своїх домівок підпливають на човнах[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/58.jpg[/img] Безкрайні простори пустелі Атаками[/caption]
[img data=def]22_03_2016_66637429/59.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_66637429/60.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/61.jpg[/img] Водоспад Saltos del Laja в чилійському районі під назвою Лос-Анджелес[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/62.jpg[/img] Дорогою до Охос-дель-Саладо[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/63.jpg[/img] Саме такими човнами мандрівників доправили до острова, де живуть пінгвіни Гумбольдта[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/64.jpg[/img] Острів у Тихому океані, де живуть пінгвіни[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/65.jpg[/img] Вид згори на столицю Чилі - Сантьяго[/caption]
* * *
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).
Луцькі альпіністи повернулися із мандрів Латинською Америкою, де підкорили найвищі гори планети. Олександр Оришко, Денис Пєсков, Андрій Єрко та Юрій Гаврилюк трохи більше місяця провели на іншому континенті, подорожували по Чилі й Аргентині, а ще – зійшли на гору Аконкагуа та найвищий вулкан світу Охос-дель-Саладо.
Хлопці – досвідчені альпіністи, вони вже були й на вершинах Ельбрусу, Казбеку, Арарату, Монблану, Кіліманджаро, а попереду, звісно ж – Еверест.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/1.jpg[/img] Альпіністи Денис Пєсков, Олександр Оришко та Андрій Єрко діляться враженнями від подорожі Південною Америкою[/caption]
– Наскільки я знаю, то у вас є мета – підкорити всі найвищі гори семи континентів нашої планети.
Денис Пєсков: Насправді, у кожного своя ціль. То Саша хоче всі підкорити (сміється). В мене просто є бажання ходити. Тим більше, що є найвища, але вона дуже небезпечна, до неї потрібно довго готуватися.
– Я правильно розумію: мова йде про Джомолунгму? Ви готуєтеся до сходження на неї?
Олександр Оришко: Я – так. Всі мої подорожі в гори – це, по суті, підготовка до сходження на Еверест. Починаєш з нижчого, а потім підіймаєшся все вище й вище. Ми можемо піти і через п’ять років, а може й через десять. Маємо відчувати в собі сили, мати достатньо досвіду та фінансову можливість. Кажуть, що до цієї подорожі треба готуватися чотири роки, як до олімпіади.
– І щороку потрібно кудись підійматися?
Олександр Оришко: Так. Кожен рік ти маєш ходити не менше, ніж на 6-7 тисяч кілометрів. Щоб це було плавно, а за складністю схоже до Евересту. Щоб компанія була «сходжена»: люди мають розуміти один одного і знати, хто як себе поводить в екстремальних умовах.
Можна піти і комерційним способом. Це, коли ти платиш якійсь фірмі…
– І що – тебе виносять на гору?
Олександр Оришко: Звісно, що ні (сміється). Але за тебе винесуть всі твої речі, поставлять намет. Твоє діло – просто йти, в той час, як за тобою постійно спостерігатиме високогірний гід. Місцеві зароблять на цьому непогані гроші.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/2.jpg[/img] Лучани в повній бойовій готовності в аеропорту Бориспіль[/caption]
– До речі, про гроші. Такі подорожі – дороге задоволення. Ви витрачаєте на них власні кошти?
Денис Пєсков: Мене вчора спитали: «То що вам за це платять?» (сміється). Звичайно, це переважно особисті заощадження. Ми витратили на цю подорож на одного близько 100 тисяч гривень.
Олександр Оришко: В нас є друзі, яким ми, наприклад, пропонуємо підняти прапор на вершину, і вони зголошуються допомогти, хто чим може. Звісно, це не покриває всіх витрат на подорож, але спонсори нас добре підтримують. Магазин «Альпініст» допоміг спорядженням. А, наприклад, ТМ «Дмитрук» дала власну продукцію: десять кілограмів ковбаси.
– І ви її везли на інший континент та несли із собою на вершину всі десять кілограмів?!
Олександр Оришко: Не зовсім так. Потрібно розуміти, що така подорож має кілька етапів. Це загальний, підготовчий: доїзди, підходи до гори. Інша частина – це вже саме сходження. Саме на цьому етапі ти ретельно та раціонально ставишся до того, що візьмеш із собою на вершину. Все розраховуєш, сортуєш, щоб не брати зайвого.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/3.jpg[/img] Навіть у далеких країнах людина хоче відчувати щось рідне[/caption]
– Охос-дель-Саладо – це діючий вулкан. Наскільки безпечно підійматися на його вершину?
Олександр Оришко: Останній раз він проявив активність у 1996 році.
Денис Пєсков: Але в певних місцях вона й досі проявляється. Внизу ми бачили гарячі джерела. Розумієш, вулкан не вибухне раптово, тому особливих побоювань не було.
Олександр Оришко: Тим більше, що ми перед сходженням спілкувалися із професором із місцевого університету, що у Сантьяго. З ним познайомилася у базовому таборі, коли йшли на Аконкагуа. Він – досвідчений альпініст, тому дав нам поради, як краще підійматися на Охос-дель-Саладо, розповів про всі особливості гори.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/4.jpg[/img] Олександр Оришко на вершині вулкану Охос-дель-Саладо[/caption]
– Як відбувається сходження? На що варто завжди звертати увагу?
Олександр Оришко: На все: яка погода, де зручніша дорога…
Денис Пєсков: До речі, у нас були певні проблеми із пошуком актуальної інформації. В мережі, на жаль, дуже мало відомостей про те, що зараз відбувається у цих горах. Всі статті як мінімум річної давності. Наприклад, ми їхали на Охос і не знали, що одну дорогу розмило. Ми випадково вибрали іншу, й виявилось, що не прогадали. А так могли мати проблеми.
– А ви вели чи ведете якийсь щоденник власних подорожей?
Денис Пєсков: Була така ідея, але ніяк не доходять до цього руки.
Олександр Оришко: От тобі зараз розкажемо, щоб інші почитали і мали більше інформації. (сміється).
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/5.jpg[/img] Неймовірний краєвид - Анди у всій красі[/caption]
[img data=def]22_03_2016_126764347/6.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/7.jpg[/img] Лагуна Верде біля Охос-дель-Саладо, 4 340 м[/caption]
– Тоді розповідайте, що ще потрібно знати альпіністу, який зібрався на Охос-дель-Саладо?
Олександр Оришко: Коли ми їхали у подорож, то прочитали, що в одному з містечок потрібно для сходження на вулкан оформити спеціальний дозвіл вартістю у 160 доларів. Чилійський професор нам підказав, що цей папірець можна отримати безплатно, просто треба зайти на сайт і заповнити анкету.
– І зекономити 160 доларів на хвилинку!
Денис Пєсков: Варто також заздалегідь подумати про одяг. Розпитати у тих, хто вже був на горі, які там можливі погодні умови. От я, наприклад, трішки не підготувався: я не замерз, але тільки через те, що нам пощастило з погодою. Якби вона була іншою, то могли б виникнути проблеми.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/8.jpg[/img] Дозвіл оформлено, попереду вершина Аконкагуа[/caption]
– Але друзі тебе не покинули б у біді, правда ж?
Олександр Оришко: А де гарантія, що друзям у той момент було б добре? Тому треба думати заздалегідь про такі речі.
– Ми підійшли до того запитання, яке мене хвилює найбільше: чому люди, ризикуючи життям, підіймаються на найвищі гори світу?
Олександр Оришко: Там я знаходжу відповіді на багато запитань. Ось тут, у Луцьку, ти ходиш з ними і не маєш часу подумати, як вирішити ту чи іншу проблему. В горах ти годинами сам із собою. Коли я повертаюсь, то знаю, як і що мені робити. Крім того, я так відпочиваю, це певна самореалізація.
Й загалом якщо повертатися до розмови про ризики, то в горах гине менше людей, ніж щодня в аваріях на наших дорогах. Тому тут можна довго сперечатися, наскільки це небезпечно.
Денис Пєсков: Коли ти в горах, то відволікаєшся від всього, адже немає зв’язку, інтернету. Ти сам із собою, із своєю головою і починаєш із нею дружити. Ти можеш йти годин дев’ять і спокійно думати про щось одне. Ми захоплені цим, це наше хобі.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/9.jpg[/img] Ейфорія від побаченого на вершині, щоразу переповнює Дениса Пєскова[/caption]
– До речі, а як рідні ставляться до ваших подорожей?
Денис Пєсков: Вони шоковані (сміється). Якщо серйозно, то всі звикли вже до того, що кожні півроку ти кудись далеко їдеш. Інколи намагаються відмовляти від поїздок, але коли рішення прийнято, то всі навколо беруть участь у підготовці до експедиції. Наприклад, сушать сухарі та в’ялять ковбасу.
Олександр Оришко: Мене дуже підтримують, розуміють, що займаюся не якимись дурницями. Завжди за мене хвилюються, чекають.
– Ви моделювали ситуацію, за якої довелось би обирати рятувати себе чи товариша?
Олександр Оришко: Ми завжди сподіваємося на краще. Існують певні правила поводження у горах, їх треба знати і дотримуватися. Коли ти йдеш на таку висоту, то розраховуєш на свій досвід, або, якщо поряд гід, то на його досвід. Але все одно неможливо все прорахувати, адже ніколи не знаєш, що на тебе чекає наступної миті. Важливо вміти у критичний момент вчасно зорієнтуватись, зрозуміти, що робити.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/10.jpg[/img] Альпінізм - це той випадок, коли компанія має велике значення. Адже підтримка та розуміння друзів у горах надважлива[/caption]
– Враховуючи, що ви вже сходжена команда, то навряд чи сумніваєтесь у взаємній підтримці?
Денис Пєсков: Ми впевнені у ній. Крім того, в горах завжди є рятувальники та медики, які за необхідності допоможуть альпіністу. В Аргентині дуже класно працюють ці всі служби. Потрібно розуміти, що ти не зможеш йти, коли сам того схочеш. Твоє здоров’я контролюють на кожному етапі сходження.
Олександр Оришко: По-перше, є правила поводження в національних парках. Наприклад, в Аконкагуа ти платиш 700 доларів і можеш перебувати там до 20 днів. Є кілька таборів на різних висотах, де працює медперсонал. Коли ти доходиш до кожного з них, відмічаєшся, тебе оглядають та дають рекомендацію: тобі варто йти далі чи ні. Для чого це потрібно? Якщо виникне екстремальна ситуація і знадобиться евакуація, то тебе рятуватимуть, або за рахунок парку, якщо ти дотримався усіх правил, або за твій, якщо ти не послухався порад і порушив умови.
– Вам лікарі завжди дозволяли рухатися далі?
Денис Пєсков: Одного разу ми вийшли на висоту 4 200 метрів, де був базовий табір, наступного дня піднялися до п’яти тисяч, але повернулися назад. Коли нас побачили лікарі, то навіть без огляду сказали, що далі нам йти не варто, поки не відпочинемо. У нас був нещасний вигляд: запухлі, налиті муттю очі, ми дуже виснажились. В таких випадках краще дати можливість організму відновитися. Знаю, що саме такі медогляди врятували вже не одне життя.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/11.jpg[/img] Працівники базового табору Пласа-де-Мулас на горі Аконкагуа, висота 4 300 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/12.jpg[/img] Базовий табір Пласа-де-Мулас на горі Аконкагуа, висота 4 300 м[/caption]
– Як часто під час сходження виникає думка: «Навіщо мені це все, краще піду назад»?
Олександр Оришко: Постійно (сміється).
Денис Пєсков: Особливо, коли ти йдеш 11 годин підряд, а тут – сніг, дощ, град, голова болить, з носа тече. Ти весь мокрий. А ще йти як мінімум дві години.
– Що ж змушує продовжувати?
Олександр Оришко: Є ціль і на шляху до неї немає перешкод. Я зупиняюсь, опановую себе, подумки кажу: «Ти зможеш!» і йду далі. В якийсь момент я хотів повертатися ще на 3 200. Але потрохи-потрохи і дійшов до вершини.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/13.jpg[/img] Незважаючи на втому, Олександр Оришко завжди знаходь у собі сили, щоб дійти до найвищої точки гори[/caption]
– Якою повинна бути людина, щоб все-таки підкорити найвищі гори континентів?
Андрій Єрко: В першу чергу, фізично здорова та витривала. В голові мають бути лише позитивні думки. Потрібно бути наполегливим, навіть впертим та цілеспрямованим. А також любити гори та природу. Важливо, щоб було взаєморозуміння між людьми, які разом вирушили в таку подорож.
– Що відчуває альпініст, коли потрапляє на вершину?
Олександр Оришко: Хочеться на низ (сміється).
Денис Пєсков: Перших секунд 20 просто хочеш «відхекатись». Ти бачиш, що вже на вершині, але перші миті не готовий це сприймати. Вже потім сідаєш і насолоджуєшся краєвидом.
Олександр Оришко: Насправді у всіх по-різному. Я відчуваю ейфорію. Хоча суть не у тому, скільки ти там просидиш, а у самому сходжені, у тому, що ти ставив перед собою ціль, і ти її досягнув.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/14.jpg[/img] Часто доводиться йти протягом 11 годин без зупинки[/caption]
– Як ви зустріли в Аргентині лучан, які туди переїхали вже доволі давно?
Олександр Оришко: Все трапилась спонтанно. Я дізнався, що дівчина з паралельного класу живе у Буенос-Айресі. Знайшов її у соцмережах, попросив нас зустріти та показати місто. А потім виявилося, що ми зняли житло у її рідного дядька. Ось такий цікавий збіг обставин.
Денис Пєсков: Дуже гарно нас приймали земляки, влаштували для нас асадо – це не просто різні види м’яса на грилі, а цілий кулінарний ритуал в Латинській Америці. А ми їм на замовлення привезли із України чай каркаде та гречку.
– В Аргентині немає гречки?
Олександр Оришко: Є, але лише у спеціалізованих магазинах і коштує 200 чи 250 гривень за кілограм.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/15.jpg[/img] Альпіністів у Буенос-Айресі зустрічали землячки із Луцька[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/16.jpg[/img] Архітектура Буенос-Айреса доволі різноманітна: можна побачити як і сучасні хмарочоси...[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/17.jpg[/img] так і старовинні будівлі у стилі неокласицизму[/caption]
– Як живеться лучанам так далеко від батьківщини?
Денис Пєсков: Вони не втрачають зв’язок із домом, із рідними. Цікаво, що на момент нашого візиту вони були в курсі не просто всіх новин та останніх подій України, а й Луцька.
– Після сходження на гірські вершини у вас був вояж по Чілі. Що це за країна, найяскравіший спогад, що залишився від неї?
Денис Пєсков: Вона дуже цікава через те, що має незвичну географію, адже витягнута вздовж узбережжя Тихого океану.
Олександр Оришко: Найбільше запам’яталися пінгвіни Гумбольдта. Ми поїхали на морську екскурсію до островів, де вони мешкають. Там просто неймовірна кількість всякої живності: дельфіни, пелікани, морські котики.
Денис Пєсков: Країна контрастів. Адже ти знаходишся недалеко від пустелі Атаками, де жара, а поряд з нею живуть пінгвіни. Це неймовірно!
Також я для себе зауважив, що Чілі – досить розвинена країна, місцеве населення майже нічого не знає про Україну, а ще там смачне вино та риба.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/18.jpg[/img] Зграї пінгвінів Гумбольдта на тихоокеанському узбережжі[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/19.jpg[/img] Пустеля Атакама у Чилі[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/20.jpg[/img] Захід сонця над Тихим океаном[/caption]
– Яку наступну вершину плануєте підкорити?
Денис Пєсков: Такі подорожі дуже впливають на життя, адже нас не було вдома більше, ніж місяць. Важко тепер повернутися до повсякденних справ, до роботи. Я поки не готовий…
Олександр Оришко: А я готовий. Мені вже на третій день після прибуття запропонували поїхати підкорювати наступну вершину, я погодився.
– Що це буде за континент?
Олександр Оришко: Це поки таємниця.
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/21.jpg[/img] Льодовики Los Horcones під Аконкагуа[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/22.jpg[/img] Ось таку красу можна побачити на схилах Аконкагуа[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/23.jpg[/img] Вигляд на Аконкагуа з табору De la Pared Sur[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/24.jpg[/img] Дорогою до Аконкагуа[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/25.jpg[/img] Міст інків — міст природного походження знаходиться на річці Мендоса. Висота 1719 м[/caption]
[img data=def]22_03_2016_126764347/26.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_126764347/27.jpg[/img] Початок маршруту на гору Аконкагуа[/caption]
[img data=def]22_03_2016_126764347/28.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/29.jpg[/img] Вигляд з вершини Аконкагуа[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/30.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/31.jpg[/img] На горі луцькі альпіністи зустріли колег із Росії[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/32.jpg[/img] На схилах Анд ростуть ось такі милі квіти[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/33.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/34.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/35.jpg[/img] Табір Берлін дорогою до вершини Аконкагуа, висота 6 000 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/36.jpg[/img] Аконкагуа здається такою близькою, однак йти до вершини ще не одну годину[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/37.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/38.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/39.jpg[/img] Альпіністи майже на вершині: траверс на висоті 6 400 м[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/40.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/41.jpg[/img] Олександр Оришко на фоні Лагуни Верде, що знаходиться біля Охос-дель-Саладо[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/42.jpg[/img] Пустельна флора Чилі[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/43.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/44.jpg[/img] Кратер Охос-дель-Саладо, висота 6 800 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/45.jpg[/img] Вид з вершини Охос-дель-Саладо на інші вулкани та пустелю Атакаму[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/46.jpg[/img] Пустельні краєвиди чилійських гір[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/47.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/48.jpg[/img] Лагуна Роса біля найвищого вулкану світу, висота 3 800 м[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_62424575/49.jpg[/img] Ось таким побачили луцькі альпіністи Тихий океан із берегів Чилі[/caption]
[img data=def]22_03_2016_62424575/50.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/51.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_62424575/52.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_66637429/53.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/54.jpg[/img] Протягом двох тижнів альпіністи подорожували по Чилі. В екскурсійному маршруті - Національний парк, де живуть пінгвіни Гумбольдта, острів Isla Damas[/caption]
[img data=def]22_03_2016_66637429/55.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/56.jpg[/img] Caldera - містечко на березі Тихого океану[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/57.jpg[/img] Місто Castro на острові Grande de Chiloe. Коли у затоці приливи, то місцеві до своїх домівок підпливають на човнах[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/58.jpg[/img] Безкрайні простори пустелі Атаками[/caption]
[img data=def]22_03_2016_66637429/59.jpg[/img]
[img data=def]22_03_2016_66637429/60.jpg[/img]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/61.jpg[/img] Водоспад Saltos del Laja в чилійському районі під назвою Лос-Анджелес[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/62.jpg[/img] Дорогою до Охос-дель-Саладо[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/63.jpg[/img] Саме такими човнами мандрівників доправили до острова, де живуть пінгвіни Гумбольдта[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/64.jpg[/img] Острів у Тихому океані, де живуть пінгвіни[/caption]
[caption][img data=def]22_03_2016_66637429/65.jpg[/img] Вид згори на столицю Чилі - Сантьяго[/caption]
* * *
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).