Луцькі «порошенківці» в Грузії: захоплення храмами, музей Сталіна та 50 літрів вина за вечір

01 Березня 2016
Грузинське місто Горі – одне із міст-побратимів Луцька. Партнери-чиновники не забувають про друзів із Волині і на черговий Міжнародний форум представниками від України запросили саме лучан.

Член міськвиконкому, очільник волинського осередку «Солідарності» – БПП Роман Романюк та депутат міськради Євгеній Ткачук скористались такою доречною нагодою побачити Грузію, а «Таблоїду Волині» розповіли про найцікавіше із побаченого.

«Давно хотів побувати в Грузії, нарешті випала нагода. Проживання і харчування іноземним делегаціям забезпечували, а от квиток на літак – за власні гроші. Немала сума – 6 тисяч гривень, але побувати в Грузії – того варте. Надзвичайно колоритна країна, насичена високодуховними традиціями та звичаями», – розповів Роман Романюк.

[caption]
Роман Романюк поділився, що політ до Грузії – перший досвід подорожі літаком[/caption]

Місто Горі має 60 тисяч населення, за густотою заселення його можна порівняти із волинським Ковелем, проте в Грузії – інша ситуація із розселенням. «Якщо населення Грузії – чотири мільйони, то половина грузинів живуть в Тбілісі. Тому для Грузії 60-тисячне місто – вважається великим», – каже Роман.

[caption]
У Горі – мало багатоповерхівок. Через гірську місцевість і постійні вітри тут зводять переважно дво- чи триповерхові будинки[/caption]

У середньому заробітна плата у грузинів – близько 250 доларів, що відверто більше за середній заробіток українців. Проте, як розповідають лучани, зовні оселі грузин виглядають біднішими: мало в кого вставлені сучасні склопакети, переважно – старі віконні рами, а от ціни в кафе – вищі.

[caption]
Перед приміщенням мерії у Горі[/caption]

«Бензин і дизель – в ту ж ціну, що у нас, але дорогий газ. В Україні газ для автомобілів – удвічі дешевший від дизпалива, а там він – в ціну дизеля. Проте на газу – дуже багато автомобілів, так само як і – з кермом, розташованим справа. У Грузію з Японії завозять такі авто, вони дешевші.

Моделі авто – такі ж, як в Україні, а от ставлення до автомобілів – інше. Винятково як до транспортного засобу. Бампер бряжчить, щось відламане – ну, і все-одно, головне, що їде. Щодо інших ґаджетів, то я не бачив в Грузії таких популярних зараз у нас «Айфонів», – розповів Роман Романюк.

[caption]
У Грузії багато храмів, перукарень та аптек, розповідають лучани[/caption]

Лучанин помітив, що поліції в Грузії більше, ніж в Україні. А ще – дуже жорстко штрафують за розмови по телефону за кермом і непристібнуті ремені безпеки.

«Найгірше для мене в Грузії – це пішохідні переходи. Водії взагалі не пропускають пішоходів, навіть на «зебрі». Нам було це дуже дивно, не могли звикнути, ловили з Женіком один одного за руки, коли переходили дорогу. А ще цікаво, що в Грузії немає жодного тролейбуса і трамвая. П’ять років тому відрізали останню лінію в Тбілісі. Справа в тому, що у них дорога електроенергія», – каже Роман.

Ще один момент дискомфорту, за словами гостей із Луцька – у Грузії всюди курять. У ресторанах, в мерії, в адмінбудівлях… Ідеш по сходах – там курять, заходиш в кабінет – курять.

[caption]
Православні храми в Грузії суттєво відрізняються від українських[/caption]

Лучанам вдалося побувати на одній із найвищих точок поблизу Горі, де розташований храм святого Георгія.

[caption]
В одній з найвищих точок Грузії[/caption]

[caption]
Горі – як на долоні[/caption]

«Є легенда, що цього святого розіп’яли та розчленували на 360 частин. У Грузії є 360 храмів Георгія і в Горі – центральний. Храми у них, попри те, що теж православні – на вигляд зовсім інші. Кам’яні споруди, нефарбовані, без куполів – лише з хрестами зверху. Всередині немає пишних розписів, багато ікон, немає і закріпленого священика за храмом. Людина може будь-коли прийти, помолитися. Стіни у храмі – чорні, закопчені димом, бо коли приходить велика кількість паломників – немає де ставити свічки, їх просто клеять на стіни», – розповів Роман.

[caption]
Роман Романюк та Євгеній Ткачук в храмі святого Георгія[/caption]

З інших визначних місць, де вдалося побувати – музей Сталіна, який народився в Горі.

[caption]
У місті Горі народився Сталін[/caption]



«Тут досі шанують і поважають Сталіна. Зберігся будиночок, в якому він народився, і зробили величезний музей. Екскурсію нам проводила дружина мера Горі Лариса Петрівна, яка родом із Житомирщини. В музеї зберігається багато особистих речей Сталіна, є броньований вагон, на якому він їздив, з особистим купе, столом переговорів.

[caption]
Сталіна у рідному місті поважають і відкрили великий музей[/caption]

Звісно, Сталін – далеко не позитивний персонаж, але як би то не було, він багато зробив для рідного Горі. Місцеві поважають його. До речі, я для себе відкрив, що Сталін був дуже високоосвіченою людиною і мав ідеальний каліграфічний почерк», – поділився враженнями Роман Романюк.

[caption]
Броньований вагон, яким пересувався Сталін[/caption]

[caption]
У музеї Сталіна можна придбати тематичні сувеніри[/caption]

Гарячий темперамент джигітів та специфічна роль жінки у Грузії – не вигадка.

«Для грузинів найбільшою образою є образа матері. За це можуть навіть вбити. З іншого боку, ставлення до жінок – не таке, як в Україні. Чоловік – то голова, сила, а місце жінки – виховання дітей, їхня освіта і кухня. Коли дівчина виходить заміж, їй мати передає дві речі: книжку Шота Руставеллі і шахи, що символізує розум, освіченість.

[caption]
Роман розповів про цікаву долю грузинської працівниці мерії. Дівчину у 15 років батьки насильно видали заміж[/caption]

Якось я проходив в готелі з працівницею мерії, яка нас супроводжувала. Підійшли до дверей, пропускаю жестом, а вона здивувалася. Мовляв, у них такого немає, першим заходить чоловік, а жінка – десь позаду», – розповів Роман.

Лучан також здивувало, що на все Горі немає жодної дискотеки, жодного нічного клубу. Після восьмої вечора – на вулицях порожньо. Місцеві сидять вдома, читають книги, ходять у гості.

[caption]
У Грузії популярний американський футбол – регбі. У Горі – великий стадіон на п’ять тисяч вболівальників[/caption]

Гостям вдалося пересвідчитись, що грузинська гостинність – також не вигадка. Застілля тривають багато годин поспіль, а столи – ломляться від наїдків.

[caption]
Так господарі зберігають вино. Середня сім’я заготовляє 300 літрів напою на рік[/caption]

«Кухня – звісно, специфічна. Є страви, схожі на українські – приміром, смажена картопля. У нас є міф про грузинський шашлик з баранини, проте з баранини швидше вірмени, азербайджанці готують, а грузини роблять шашлик із свинини. До речі, вони його не маринують, лише натирають спеціями.

Відрізняється приготування риби, грузини її перед основним приготуванням підварюють, тому смак виходить дуже ніжний. В меню – багато м’ясних салатів, багато різної зелені. Надзвичайно смачне хачапурі та хінкалі – таких я ніде не пробував», – поділився гастрономічними враженнями лучанин.

[caption]
Столи у Грузії – ломляться від наїдків[/caption]

«Дуже багато п’ють вина. Чачу – їхню самогонку – на стіл ставлять, але на неї ніхто не звертає уваги. У перший вечір ми «налягли» на червоне вино. Були в етнічному ресторанчику, там у господаря заготовлено п’ять глеків із вином. У найменшому – 110 літрів, найбільшому – 200. Чотири глечики закриті – замазані глиною, а з одного господар черпав нам вино. Надзвичайно смачне.

А вранці ми прокинулися і відчули, що неймовірно болить голова. Питаємо в місцевих, а вони пояснюють: червоного вина багато пити не можна. І справді, тут переважно п’ють біле вино. У них воно на столі – в трилітрових глечиках, і п’ють його гранчаками. Нас було близько двадцяти людей, то за вечір випити 50-60 літрів вина – для них вважається нормою. Але й застілля тривало до шести годин», – розповів Роман.

[caption]
Лучан зустрічали традиційними танцями та співом[/caption]

Каже, що грузинські тости – і справді особливі. Спробував переповісти один про дівчину, яка несла ковш із водою біля серця і зустріла джигіта, проте чесно зізнався: і сам толком не зрозумів суті тосту, то ж переказати до кінця – не може.

«Як тільки починається застілля, обирають тамаду. Зазвичай, це або господар дому, або інший поважний чоловік. Тамаду обирають голосуванням. Тост – це тема, яку задає тамада, а кожен гість повинен висловитися з цього приводу.

Тост може тривати півгодини, годину, але під час цього можна випивати, їсти. Перший тост завжди – за Бога. Другий – традиційно за гостей, яких вважають посланцями Бога. Третій – за Батьківщину, у грузинів надзвичайно розвинуті патріотичні почуття. За любов немає прив’язаного за рахунком тосту – не третій, не сьомий, може, бути будь-коли проголошений. До речі, у нас не прийнято наливати «на вісу», а у грузинів навпаки – тільки так і наливають», – поділився застільними враженнями Роман.

[caption]
Грузинські хінкалі – неймовірна смакота, каже Роман Романюк[/caption]

Лучани кажуть, що візит в Горі виявився особливим і тим, що мер Зураб Джирквелішвілі свого часу провів в Україні 12 років, звідси привіз дружину і має теплі почуття до нашої держави.

«Був такий зворушливий момент. У день нашої презентації ми з Євгеном оділи вишиванки. Коли мер нас побачив, питає: чого ж ви не сказали? в мене теж є вишиванка! Ввечері він виправив ситуацію, теж одягнув вишиванку і виглядав надзвичайно щасливим. А його дружина взагалі, коли почула, як ми говоримо українською, аж розплакалась», – розповів Роман Романюк.

[caption]
Депутат Луцькради Євгеній Ткачук, мер Горі Зураб Джирквелішвілі, член Луцького виконкому Роман Романюк[/caption]








0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter