Love story: студентська дружба Оксани та Дмитра Пушок, яка закінчилася шлюбом. ФОТО

14 Січня 2019

Текст: Оксана ФЕДОРУК

Фото: Софія ГУДИЧ

Настрій: кафе «Kava Avenue» (вул. Винниченка, 25) та солодощі від ТМ «Теремно»

Дмитро та Оксана Пушки познайомилися у Волинському коледжі культури і мистецтв, де навчалися в одній групі, сиділи за одною партою. Довгий час просто дружили, а потім одного разу зрозуміли – щастя у них просто під носом.

Відтоді пройшло шість років, рік з яких – вони вже одружені.

Багато хто думає, що кохання – це романтичні вчинки чи подвиги, пристрасні зізнання, співи серенад під вікном. Але насправді любов – тиха, спокійна. А той, хто любить, дбає, піклується і зробить все, щоб показати цю турботу. Навіть у таких простих речах, як знайти людину, яка годину не бере трубки.

Знайомтеся: Дмитро працює в журналістиці, також грає у кавер-бендах у Луцьку і Львові, Оксана працює вчителем музики у Княгининівській музичній школі, викладає фортепіано і також грає разом із Дмитром в одному із луцьких гуртів. Сьогодні вони – герої нашої постійної рубрики «Love story». Якщо також бажаєте розповісти історію вашого кохання – напишіть нам на пошту [email protected]

Розкажіть, як почалися ваші стосунки?

О: Ми дуже довго дружили, три роки. Діма був моїм найкращим другом.

Д: А я почав зустрічатися з її найкращою подругою. З якою вона мене і познайомила. Була таким собі «купідоном», який мене тоді підтримував (сміється). Згодом у мене були ще стосунки, а потім якось я зрозумів: «Блін, чувак, усе ж під носом».

– Пам'ятаєш, в який момент?

Д: Ні, конкретного моменту не пам'ятаю.

А вона взагалі не вірила, казала: «Ні, я не хочу, ми просто друзі». Це навіть не «френд– зона» була, тоді ще ніхто навіть поняття такого не знав, для неї просто дружба – це було щось святе.

Якось на початку третього курсу це само собою сталося. Ми сходили на каток 8 листопада і так вже минуло шість років. Рік ми вже одружені, вже робимо ремонт у квартирі (сміється).

О: Для мене це було дивно. Я звикла, що ходимо разом на пари, сидимо за партою. Навіть, коли він з кимось зустрічався, зі мною проводив більше часу, ніж зі своїми дівчатами (сміється).

Д: Так, бо ми бачилися кожен день. Я жив у Рокинях, а Оксана – на ГПЗ. Ми їхали маршрутками, виходили на Ковельській і йшли пішки в училище.

О: В училищі нас усі сватали, а ми такі: «Ай, що ви». Я взагалі цього не сприймала. І тут Діма почав писати якісь дивні смски (сміється). Це було дико, бо ми довго просто дружили і я все про нього знала, бо це була найближча людина, з якою всім ділилася. Ну, одним словом, я довго «морозилася» (сміється).

Пам'ятаю лише момент, коли ми дивилися в мене фільм. Сиділи на підлозі і Діма захотів мене поцілувати. І після того поцілунку я зрозуміла, що щось може бути і це не так дико, як я собі сприймала.

І насправді це класно – сприймати свого чоловіка як свого найкращого друга.

– Яким було освідчення?

Д: Все було дуже просто, аж соромно (сміється). Вдома на балконі.

– А як ти зрозумів, що час прийшов?

Д: Я просто зрозумів, що ми разом і все добре. Вийшов на якийсь інший рівень в голові.

За цей рік я думав, що нічого не зміниться. Але після одруження – якесь інше ставлення, інша відповідальність. Інші сварки навіть.

– Ану, які?

Д: Більше побутові.

– Як вирішуєте конфлікти?

Д: Я взагалі вважаю, що сварки – це головне в стосунках. Тому що в них дійсно є істина. Бо можна сказати те, що хвилює і ніяк не можеш висловити. А потім доходиш консенсусу – і все стає краще.

О: Я не можу заснути, поки ми не вирішимо щось. Я спокійно говорю, що в мене на душі, ніколи не кричу.

– Які вже маєте традиції сімейні?

Д: Я смажу картоплю краще, ніж Оксана. Уже тепер. Бо перша згоріла.

– А Оксани яка фірмова страва?

О: Картопля по– французьки.

Д: І бісквіт!


– А хто у вас в сім’ї головний?

Д: Коти! І папуга (сміється).

О: Одного кота взяли в училищі, а другого ми вдвох знайшли. Йшли на день народження, а котеня кричало у кущах біля церкви, ми вирішили, якщо будемо йти назад, і воно ще буде – то заберемо. І забрали.

– Які найоригінальніші подарунки дарували один одному?

О: Величезна іграшка лев. Вона нетипова, і цим мені сподобалася.

Д: І плакат.

О: Так! Це плакат із фотками, де пише «Я тебе кохаю, рідна Ксюнька». І кожна буква – це фото наших друзів, такий колаж. Він величезний, там два листки А3.

– На вашу думку, що закоханим варто спробувати до одруження?

Д: Організувати весілля (сміється).

У нас було досить багато часу, щоб дізнатися, чи ми підходимо один одному. Тому однозначно варто пожити разом, щоб бути готовим. І побачити, яка людина побуті.

О: Ми ще не зустрічалися, це було на другому курсі. Я вранці намалювала під його вікнами «Вітаю тебе з днем народження». І малювала кроки– сердечка і якісь наші «словечка» дорогою від будинку бабусі до училища. І торт спекла.

Д: І в той же день вона зробила мені подарунок, про який я завжди мріяв: папугу. Мені забороняли його купувати, а подарунок не можна не приймати))

Ще один раз, коли я вчився у Львові, Оксана зробила мені сюрприз на день народження: сказала, що не приїде, а сама змовилася із моїми однокімнатниками і приїхала.

О: Я тоді запізнилася на рейковий поїзд вранці, але він поламався якраз і мені відкрили двері в останній момент.

– Діма, ти музикант. А співав пісні Оксані?

Д: Так, одного разу «Love Me Tender» Елвіса Преслі. Я спеціально вивчив акорди. То був для мене майже подвиг, бо я не романтик і не люблю співати, бо не подобається свій голос.

Але я працюю над собою (сміється).

– Що вам найбільше подобається одне в одному?

Д: Мені її розважливість подобається. Як вона дивиться на речі, спокійно. Я часто її називаю матір'ю Терезою, бо вона дуже добра людина. Інколи через те вона страждає, але по– іншому не може.

О: Мені в Дімі подобається те, що він для мене найкращий друг. У мене завжди були друзі хлопці, але він – мене розуміє, підтримає у будь– якій ситуації, як ніхто, я йому довіряю настільки, що такої людини більше немає. Не боюся з ним нічого і не боюся нічого йому розказати.

– Як один одного називаєте?

Д: Ксюнь, Ксюш. Коли сваримося – Оксана.

О: В училищі в нас були якісь дурні словечка, а зараз просто на ім'я.


– Ви вже зустрічаєте шостий Новий рік разом. Яке найоригінальніше святкування було?

Д: Зазвичай ми збираємо усіх друзів у нас вдома. Мені це в кайф. У нас така двіжуха завжди.

Цього року було оригінальним – виступали в Рожищах, у центрі міста.

– Як боретеся із ревнощами?

О: Я не борюся (сміється).

Д: Дуже ревнива, а я ні. Нема сенсу. Не розумію, чому люди ревнують. Оксана не дає причин для ревнощів.

– Чого ви навчилися один в одному?

Д: Те, шо вона вплинула на мене – це однозначно. Зазвичай у пар є багато спільного. У нас навпаки дуже мало. Окрім професії. Але це класно. Є про що подискутувати.

О: Я з ним стала більш впевненою у собі, він додав мені віри в себе. Простіше до всього ставитися, бо я завжди все перебільшувала, сприймала все близько до серця.

Д: Вона заради мене почала грати в «Доту» (сміється). Мені дійсно було дуже приємно.

– Ви вже рік у шлюбі і до того довго були разом. Що, на вашу думку, найголовніше в стосунках?

О: Говорити все, що ти думаєш, але на холодну голову. Бути другом.

Д: Бути терплячим. Вміти мінятися. Я дійсно змінився заради неї, але при цьому залишатися собою, просто змінив декілька своїх звичок.

Д: Оксана інколи затримується на роботі. Одного разу, це вже була 9 вечора, вона годину не брала трубку. Мене тоді це так взяло, я не міг собі місця знайти.

О: А я телефон у класі лишила і пішла говорити з директором. Діма не мав його номера, але десь знайшов, усіх на вуха поставив.

Я тоді тільки прийшла на роботу, директор все мені розповідав. І хтось до нього телефонує і телефонує, він вибиває. Потім взяв – а це Діма. Він сміється, каже: «Тут твій чоловік дзвонить».

Д: Тепер всі думають, що я дуже ревнивий. А я просто переживав. Тепер у неї є отака цяцька (смарт– годинник) і вона завжди бачить, коли я до неї дзвоню. Просто я переживав, а коли є байдужість – вважай, що стосункам кінець.










***

Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений.

7

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter