Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА

Фото: Іванна МАРЧУК

Настрій: Львівська майстерня шоколаду (просп. Волі, 15)

Київський гурт «Le cœur» вразив лучан конголезькими мотивами, вибуховою музикою, позитивом, усмішками та відкритістю музикантів.

А спеціально для «Таблоїда Волині» вокаліст Дієдонне Нгелека, гітарист Стас Макеєв, бас-гітара Денис Хандогій та барабанщик Віталій Петренко створили справжню атмосферу свята, натхнення і нестримної енергії.

Вони по-доброму сперечалися і жартували, розповідали про серйозне і не приховували смішного, зізнавалися у любові до музики, а дехто й – до самого себе.

Про чай з лимоном, солянку з білим хлібом, ідеальний ранок, музику та революцію читайте у традиційній свіженькій «Кавовій розмові».

Традиційне перше питання кавових розмов на «Таблоїді Волині»: чай чи кава?

Дієдонне: Чай! Я залежний від чаю! П’ю його майже завжди. Обираю дуже різний, останнім часом – переважно фруктовий і обов’язково з лимоном.

Віталій: Я сьогодні хотів би спробувати тут ванільну каву. Люблю каву. А якщо говорити про чай, то найчастіше п’ю ромашковий.

Денис: Я каву взагалі не п’ю. Тільки чай. Чорний і з лимоном. Головне без цукру. Але сьогодні тут вип’ю каву, то ви, друзі-кавомани, порадьте мені щось. Може, капучино?

Стас: Дуже люблю каву, але дозволяю собі чашку в день, бо якщо більше, то крутиться голова і не дуже налаштований на роботу. Якби не міг себе стримувати, то пив би дуже багато кави. А так, намагаюся замінювати чаєм, теж з лимоном.

Денис.:Та лимон перебиває смак чаю!

Дієдонне.: Ні, ви нічого не розумієте! Чай без лимону – то не чай.

Поговорили про ранкові напої, тепер давайте – про ідеальний ранок. Як він має починатися, аби принести вам якнайбільше енергії і відчуття ідеальності?

Денис: Ідеальний ранок має починатися пізно, не раніше 11 ранку. Тобі нікуди не треба, ти повільно прокидаєшся, прибираєш, смажиш карасі (фірмова страва Дениса – авт.).

Дієдонне: Для мене чи ідеальний ранок, чи ідеальний день – то коли прокинувся і відчуваєш, що все добре, що ти живий і здоровий. Кожен ранок – ще одне нове маленьке життя, яке подароване нам для щастя. Можу сказати, що майже кожне прокидання у мене ідеальне. А ще кращим день роблять поцілунки. Дуже багато поцілунків!

Віталій: Музика, поцілунки і дорога – ідеальність.

Давайте пофантазуємо: якби не музика, то чим би ви займалися?

Денис: Я був би оператором або блогером.

1

Дієдонне: Що тут незрозумілого, якби не музикантом, то працював би за спеціальністю, був би пілотом. І літав би в Японію, бо дуже люблю цю країну, цю мову, ці звичаї. Але ні, не було б такого, що музика не з’явилася у моєму житті.

Віталій: Якби не музика, то я продовжував би працювати у Міністерстві інфраструктури, і, мабуть, був би вже лисим і око отак смикалося б (сміється – авт.). Або тю, був би сторожем на баштані, я ж з Миколаївщини родом.

Стас: А я навіть не знаю, що б робив, якби не музика. Напевно, я все одно був би музикантом. Бо навпаки – музика допомагає мені робити у житті все інше, дає багато сил, як ранішня кава. Гарне питання, я аж задумався…

Уявіть собі: ви зустріли людину, яка ніколи не чула про музику. Як би ви пояснили їй словами, що це таке?

Дієдонне: А я думаю, що не лише на Землі, а й в космосі немає такої людини. Бо про музику можна нічого не знати, але ти все одно можеш відчувати її. Плакати, танцювати, згадувати щось особливе, робити щось, що тобі незрозуміле. Якщо покажете мені людину, яка ніколи не чула про музику, то я віддам вам все, що в мене є. Чесно.

Стас: Достатньо просто прислухатися. Все навколо нас – це музика. Я знаходжу музику скрізь. От прислухайтеся – зараз лунає джаз. А ще природа, в якій повно звуків, травичка, пташечки, звуки моря… Часто музиканти використовують такі елементи у творчості.

Дієдонне: Тим більше, люди, які не пов’язані з музикою професійно, можуть більше відчувати її. Бо музиканти слухають і помічають якісь не доопрацювання, лажі, неточності, звертаючись до музики як до робочого інструменту. Їм важче відпустити все і чути тільки суть музики.

Віталій: Не всі музиканти лише аналізують! В певний період таки починається тільки слухання і відчування.

Денис: А знаєте, як у мене буває? Іду вулицею, чую, десь метал такий валить, «Ааааа!», думаю, оце ж хтось на повну метал слухає. І так класно! Підходжу ближче – а то хтось бензопилою пиляє (сміється – авт.).

Що в пісні важливіше: текст чи мелодія?

В один голос: Оооооо! Звісно ж, мелодія!

Денис: Справа не в музиці, справа лише в тук-тук-тук (настукує ритм по столу – авт.). Ну, це треба відчувати просто.

Дієдонне: Ні текст, ні мелодія, головне енергія серця, якою ти ділишся з публікою. Саме того в нас і така назва, за биттям серця ховається дуже багато. А вже від публіки залежить, чи зможе вона просто вловити цю енергію, цю глибину, чи захоче, щоб їй у цьому допоміг текст чи мелодія. Люди, які відчувають музику, не задумуються, що саме допомагає їм відчувати.

Стас: Все має бути гармонійно, але я ловлюся одразу на мелодію. Текст слухаєш уже пізніше, а часом губиш його за мелодією.

Віталій: Рідко аналізую тексти, вокаліста і вокал сприймаю як ще один інструмент гурту. Більшість музики, яку я зараз слухаю, то інструменталки. А щодо тексту чи мелодії – то справа смаку.

Про що ваша музика?

Віталій: Про все. Про життя, про людину, про емоції. Це судячи з текстів, мови яких ми розуміємо (сміється – авт.). Бо Дідо пише не завжди зрозуміло для нас.

Стас: А ще про почуття! І ритм серця.

Класна на ваш погляд музика має бути популярною? Чи вона залишається лише зрозумілою обраним?

Дієдонне: Класне питання, давно хотів про це розповісти. Я думаю, що наша мета – достукатися до сердець слухачів, щоб вони нас почули і відчули. А щоб це зробити, треба аби пісня несла важливу інформацію, а коли пісня популярна, то це легше зробити.

Який тоді рецепт успішної і популярної пісні?

Дієдонне: Та немає насправді рецепта. Треба добрий задум, добре розкрутити і важливо, щоб вона була революційна, несла щось абсолютно нове. Бо музика була і 50, і 100 років тому, а в історії залишаються тільки хіти, які перевернули весь музичний світ, кожен у свій спосіб і свій час.

А що ж такого революційного у вашій музиці?

Денис: Там суцільна революція!

Стас: Вслухайтеся: «Ми поїдемо, ми нічого не боїмося!». Революція ж! А взагалі, треба приходити на наші концерти, щоб все це зрозуміти.

Дієдонне: Суміш глибокого сенсу звучання і особливих магічних елементів тексту.

Що у вашому побутовому райдері?

Стас: Все просто, головне, щоб водичка була.

Віталій: І M&M's без чорних кульок! (сміється – авт.)

Денис: А для Дідо обов’язково солянка. Із білим хлібом! (сміється – авт.).

Дієдонне: І красиві дівчата після концерту!

Хтось із вас співає у ванній, у дУші?

Денис: Оооо, я так. Що душа просить, те і співаю. Можу і російський рок, можу і шансончик, а можу і якусь класичну арію, усе дуже під настрій.

Дієдонне: Раніше співав, а з того часу, коли професійно почав займатися музикою, то мені педагог заборонив. По-перше, забагато співати – то шкідливо для голосу, а по-друге, треба накопичувати співочу енергію для концертів, а не витрачати її на душ, де тебе ніхто не почує.

Стас: А я співаю. Просто якісь мелодії мугикаю, які приходять в голову. Так же веселіше!

Дієдонне, ви вивчили мову не так давно. А яке ваше улюблене слово українською?

Є таке, але це ті слова, які не можна говорити в пристойному товаристві. Нецензурні слова українською звучать особливо, ти можеш все пояснити одним-двома словами.

Є ще дуже цікавий момент мови: українська дуже схожа на мою рідну лінгала. Наприклад, слово «сука» в українській означає не дуже хороше слово, а на моїй мові воно означає просто «кінець». Часто буває схожість між нашими мовами на рівні звучання, наприклад українське «весілля» має так само багато літер «л», як і на лінгала. Тому українська мені, як рідна.

Може, ще хтось поділиться улюбленими словами українською?

Віталій: Є таке чудесне слово з двома апострофами – під’яр’я. Чудесно звучить, правда?

Денис: Мене ще завжди дуже зворушували слова з «ґ»: ґанок, ґудзик. Важко для вимови і дуже цікаво.

Віталій: А ще «паця» і «мешти»! Дуже колоритно.

Як ви налаштовуєтеся на виступи?

Стас: Ми за ручки беремося, спеціальний міні-ритуал проводимо, як в індіанців. Дієдонне викрикує слова невідомими мовами, створюється така класна атмосфера.

Денис: А краще всього перед концертом добре поспати. І після концерту теж можна спати.

Дієдонне: А мені не можна багато спати, бо зі мною спить і мій голос. Тому я розспівуюся і п’ю чайок.

В які забобони вірить гурт «Ле кер»?

Денис: Я до цього ставлюся, як в анекдоті. СРСР, клас, заходить вчителька і просить дітей сказати фразу «Бога нема». Всі кажуть, а Вовочка мовчить. Вчителька питає його, чого він не повторює з усіма. А він відповідає: «Якщо його нема, то те, що ви робите, дурня. А якщо є, то нащо мені псувати стосунки». Так само і з забобонами. Якщо щось забув, то повертаючись обов’язково загляну в дзеркало і покривляюся собі. Це реально нескладно і навіть насичує життя новими фарбами.

Віталій: Я просто в селі ріс, а там, якщо хтось переходив дорогу з пустими відрами, то можна було й по потилиці заробити. Ставлюся до цього нормально.

Денис: А коли сіль розсипалася, то треба одразу засміятися, щоб точно не посваритися (сміється – авт.).

Дієдонне: Україна дуже схожа на Конго. Одна з таких схожостей – це звичаї і забобони. В Україні кажуть, що не можна свистіти вдома, бо грошей не буде, а в Конго навпаки в гостях треба свистіти, щоб було багато грошей. Але я більше вірю в себе і в Бога, а не в такі якісь побутові перестороги. Я знаю, що коли йду на роботу, то будуть гроші, а якщо сиджу і тільки свищу, то буде тільки звук.

Стас: Я колись сміявся над цим, а зараз якось просто не дуже звертаю увагу. А які взагалі є забобони?

Віталій: Під драбиною не можна проходити, бо буде голова боліти. Шапку крутити не можна, бо теж голова болітиме.

Дієдонне: А мені подобається щось забувати і тоді дивитися в дзеркало. Бо я просто дуже люблю дивитися в дзеркало. Мама казала, що я гарний, і тому я їй вірю. І дівчата теж кажуть, що я гарний.

Що робить вас щасливішими?

Віталій: Щастя – це мати кохану людину і займатися улюбленою справою. Можна ще  шиншилу завести до повного щастя. А якщо нема коханої людини, то можна дві шиншили.

Стас: Щастя – це тут і зараз. Кожен день проживати – це щастя. Ті, хто женуться за чимось великим можуть ніколи його не знайти, не доїхати до кінцевої. А щастя треба шукати довкола себе.

Дієдонне: Любити себе, любити гарних дівчат, любити музику… Але завжди є проблема: щастя – це місце, куди ми їдемо, чи час, в який ми здійснюємо цю подорож?  А найбільше моє щастя – це стояти на сцені, співати, бачити зал і усвідомлювати, що ще кілька років тому це було величезною мрією. А зараз це є. І то таке щастя!

Денис: Я щаслива людина, все у мене чудесно. Займаюся улюбленою справою і мене абсолютно усе влаштовує. Не вистачає лише одного: дочекатися контакту з якоюсь розумною позаземною цивілізацією. Тоді щастю не було б меж.

Дієдонне: А тепер йдемо всі разом шукати щастя!

_***

_{Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений.}