Щороку в останній день червня в Україні відбувається акція «Взяти дітей на свою роботу».

З цієї нагоди ІА «Конкурент» поцікавився, хто з відомих лучанок бере своїх чад на роботу. В рамках опитування жінки розповіли, як воно – працювати з дітьми, чи не заважає малеча виконувати свої обов’язки та яка реакція колег.

Ольга Бузулук, речниця патрульної поліції:

«Взяти дітей на роботу – має бути нормою в цивілізованій країні.

Особисто мені доводилося брати на роботу старшу Аліну свого часу кілька разів. Оскільки я на роботі не прив’язана до сидіння на місці, то вона мені ніяк не заважала. Адже це були якісь акції, заходи та події, які треба було пофотографувати і висвітлити. Вони обоє знають, що мама працює в патрульній поліції, і з повагою ставляться до того, що я не завжди можу їх привезти безпосередньо в управління. Хоча, якщо така нагода випадає, я можу їх привезти на кілька годин, з дозволу керівництва. Тут завжди цікаво, вони гуляють і малюють. Загалом вони зі мною в роботі від народження, можна сказати. Пам’ятаю, як була вагітна меншою Діанкою, то в переддень пологів теж була на якомусь заході. Та й на 2 лютого 2015 року мала координувати великий захід для держслужбовців, однак 1 лютого народилася вона. Тож я просто з пологового попросила подругу Юлію Євпак промодерувати захід, за що їй щиро вдячна. 

Діти сприймають все це добре, вони бачать, що мама зайнята, працює, звикають до того, що треба любити те, що робиш. Колеги сприймають також усе позитивно, адже знають мої прогресивні погляди. Можливо, десь і є якесь невдоволення чи нерозуміння, але я на це не зважаю. Іноді бачу, як колеги також приходять з дітьми, щоправда, ненадовго. Загалом позитивно, що в держструктурах є так звані дитячі кімнати, однак вони мають бути краще облаштовані.

Нині моїм дівчатам 4 і 7 років і я спокійно можу їх лишати вдома, ні за що не хвилюючись. Адже головне – чимось зайняти їх». 

Анна Мовяк, депутат Луцької міської ради:

«Я не знала, що є такий день. Так, я брала дитину на роботу. Хоча офіційно я тоді була в декреті. Приходила з нею на кілька депутатських комісій, коли розглядалися важливіші питання і не було з ким залишити дитину. Колеги ставилися абсолютно нормально. Зараз не беру, Дарині 4 рочки і вона ходить у садочок. Щоб хтось з колег приходив з дітьми, я не бачила. Хіба старші діти забігають десь після занять до батьків.

Є багато активних мам. І в кожного є вибір: або ти сидиш з дитиною і ведеш такий стереотипний для нашої країни «мамський» стиль –  нікуди і нічого. Бо ж і людям важко звикнути просто до активних мам з дітьми. Або другий варіант – ти працюєш з дитиною.

До речі, депутати і громадські активісти Рівненьскої і Львівської міських рад вирішили, що все-таки прийнятно приходити  на роботу з дитиною.

А пам’ятаєте випадок: поліцейські у Рівненькій області витягували дитину з машини. Було дуже жарко, дитя там лишили одне, бо мама побігла у держустанову, воно розплакалось. Тому я прихильник того, щоб брати дітей зі собою». 

Олександра Рудько, голова Правління ГО «Джерела» та керівник ГО «Відродження», проектний менеджер:

«Якщо мені треба зустрітися у робочих питаннях і ці питання не можна вирішити у телефонному режимі, я беру сина – та гайда в мандри. Знаєте, сказати, що я працюю, – це надто голосно. Я займаюся тим, що мені подобається, на що мене надихає мій син. В основному працюю тоді, коли маля спить – тобто вночі. В принципі уся моя діяльність вписується в мій ритм життя. Чоловік не забороняє поєднувати, оскільки бачить, що я справляюсь і з домашніми клопотами, і з дитиною, і зі своїми справами. І це чудово. Так історично склалося, що чоловік на роботі, наші родичі всі далеко, а на чужих людей залишити сина я якось не можу наважитися. Тому природньо, що Віктор завжди зі мною. Сину зараз 1 рік і 9 місяців. Насправді до початку цього року я майже не брала дитину зі собою, тому що було ще складно з ним щось зробити. Тепер усе змінилося.

1

Більшість людей сприймають нас чудово: і забавляють, й іграшки дарують. Щодо колег, то Леся Киришун також із сином на руках працює зі мною. Це весело: одна матуся з малюком на зустрічі – це одне, а коли дві – це вже подія. Чи були курйози? Ну якщо назвати курйозом те, що Віктор понадкусував половину цукерок з вазочки у Ліни Галан, а потім ще зазіхнув на її файні керамічні пташки… Чи коли Миколка, син Лесі Киришун, за час проведення зустрічі добрався та з’їв усі солодощі в кабінеті Сергія Коновала,то, так – курйози.

Загалом сьогодні є супермамські гаджети, які реально допомагають. Я от підтримую слінгоносіння – дуже корисно для дитини і зручно для мами. У мене Віктор на грудях часто засинає. Я за повну адаптацію та соціалізацію дитини. Однак не все так і позитивно в нашому суспільстві, бо мало що пристосоване для перебування з малятами: відсутність пандусів, кімнат для перевдягання малят, взагалі дуже мало безпечних дитячих кімнат. Маршрутки не пристосовані для пересування мам з візочками. Бувають і випадки нетолерантного ставлення. Словом – в цьому напрямку нам ще є куди розвиватись. Саме зараз ми працюємо над проектом на цю тему, бо вона нам близька і вона нам болить. Як показала практика – можна працювати і з малятами на руках, аби лиш було бажання».

Ольга Наход, директор Агенції «Соціум - ХХІ», експерт з виборчого законодавства «Центру політичного аналізу та виборчого консалтингу»:

«Коли я працювала в Асоціації міст України, то брала старшу доньку Валентину зі собою на роботу. Організація була невелика, я працювала не повний робочий день, тому якоїсь такої реакції з боку колег не було. З Євою Марією я на роботу не ходила. А от з найменшою Орисею їздили на навчання в Київ і ходили на роботу. Мені дуже допомагає моя мама, тому що я зараз надаю послуги з логістичного забезпечення проведення тренінгів для сімейних лікарів та медичного персоналу швидкої допомоги за договором в рамках субпроекту Світового банку "Вдосконалення медичної допомоги хворим із хворобами системи кровообігу у Волинській області". Мені мама привозить Орисю на годування. Я її годую і мама везе її назад. Коли брати дитину на роботу, якихось складнощів у мене не виникає. Вони сиділи, малювали, коли старші були.

Тут є два  моменти: я – активна і не хочу сидіти вдома, і друге – робити це мені дозволяють діти. А діти є різні. Вони доволі спокійні, нормально себе ведуть і, дякувати Богу, дають мені працювати. Але є дуже неспокійні діти. Мама може бути суперактивною, а дитина не дозволяє їй нічого робити.

До речі, коли Єві Марії було приблизно 7 років, чоловік Михайло кілька разів брав її на пари. Донька слухала, що розповідали студенти. Якось і Валентина була на роботі у тата».