Cool School: Сергій Цюриць створює ідеї та бере участь у конкурсах

07 Жовтня 2018

Британський політик Вільям Ворд якось сказав: «Посередній учитель викладає. Хороший вчитель пояснює. Видатний вчитель показує. Великий учитель надихає». У новій рубриці «Cool School» «Таблоїд Волині» буде знайомити вас із вчителями та викладачами, які не просто надихають, а надають крила своїм учням, аби ті могли підкорювати найвищі вершини.

Різні школи, коледжі, училища та виші. Різні предмети, науки та досвід. Ми покажемо педагогів як молодих та енергійних, так і старших та досвідченіших. А ви читайте, впізнавайте своїх наставників та діліться своїми спогадами у коментарях!

Молодий, енергійний та закоханий у свою професію – таке враження справляє про себе учитель фізики та заступник директора з навчально-виховної роботи Луцької СЗОШ №5 Сергій Цюриць.

Він з легкістю знаходить спільну мову навіть з найскладнішими учнями та намагається застосовувати індивідуальний підхід до кожного з них.

Хоча за плечами Сергія дванадцять років успішної педагогічної діяльності, він ніколи не зупиняється на досягнутому. На першому місці завжди залишається саморозвиток та бажання вдосконалювати навчальний процес. Викладач має власний, новаторський погляд на українську школу, а в його планах багато свіжих ідей, які чекають своєї реалізації.

Вибір професії

Я навчався у Луцькій гімназії №4. Коли у 2001 році закінчував одинадцятий клас, мій класний керівник – учитель фізики Людмила Іванівна Ілюшик, не вірила, що піду на фізичний факультет.
Не сказав би, що у школі надзвичайно сильно любив фізику. Скоріше, любив математику. Але чомусь обрав саме цей предмет і, крім фізичного факультету, нікуди більше документи не подавав.
Мій батько, мабуть, посприяв цьому вибору. Він – журналіст і великий любитель фантастики, розповів мені про Кларка і Шеклі – відомих письменників-фантастів та астрофізиків. На той момент, це частково був вибір батька, а я не був проти.



Фізика та журналістика

Спочатку навчався у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (тоді ще ВДУ). Вчився на фізичному факультеті, на кафедрі фізики твердого тіла. Однак мені хотілося опанувати журналістику. Це досить цікава професія, тому я поступив у Луцький гуманітарний університет, де і отримав бакалавра з журналістики. Потім ще поїхав до Києва, щоб отримати диплом магістра за напрямком «управління навчальними закладами».
На мою думку, поєднувати професії – цікаво, бо коли людина занурюється лише в одну сферу, вона витрачає свої ресурси і потенціал. Нова діяльність допомагає відновити рівновагу. За весь період мого студентства пригадую лише позитивні моменти.

Про навчання на фізичному факультеті

Навчання було досить цікавим. Раджу всім фізичний факультет (сміється, – авт.). Іноді бувало складно, але до нас ставилися лояльно. Дуже багато позитивних людей. Вважається, що на фізичному факультеті навчаються одні «заучки», але це не так. На нашому курсі було всього четверо-п`ятеро студентів, для яких пріоритетом стало лише навчання. Інші однокурсники були соціально активними людьми. Для них виїхати в ліс чи поїхати до Львова – також було важливою частиною життя. Зараз більшість з них стали успішними людьми – хтось в бізнесі, в банківській справі, дехто працює в школі. Одним словом, всі себе знайшли.



Я зрозумів, що вчительська діяльність – це моє

Я зрозумів, що хочу бути вчителем у момент, коли почав працювати. Доля подарувала мені можливість розпочати свою діяльність в Луцькій ЗОШ №12. Тоді я усвідомив, що вчитель – це серйозна посада і важкі випробування. Але, як тільки я прийшов на роботу, зрозумів, що вчительська діяльність, – це моє. Я можу вчити, мені це подобається і діти відгукуються на заклики до навчання.

Коли є взаємозв’язок з учнями, ти розумієш, що недаремно потрапив в цю професію і навіть можеш щось змінити в ній.
Переважно дітям фізика дається складно, але, на мою думку, якщо хоч один учень після закінчення школи піде в точні науки (а такі вже є), значить це позитивний результат моєї діяльності.




Шкільні роки

Мої шкільні викладачі, мабуть, думали, що такі, як я, вчителями не стають (сміється, - авт.).
Я був непосидючим учнем. Гіперактивним, як кажуть зараз. Тому висидіти за партою було надзвичайно важко. Вчителям теж було важко зі мною.

Оцінки отримував різні. Я не був відмінником, але закінчив школу на достатньо високому рівні. Свого часу отримував і двійки, але ніколи не виривав сторінки з щоденника.

Одного разу написали таке зауваження в щоденник: «стрибав через вікно». Це був перший поверх, але для батьків прочитати, що їхня дитина стрибала через вікно – це вже стрес. Насправді, в цьому брала участь ціла група дітей. Я просто був останнім, хто стрибав і мене зафіксували.

Бувало писали: «незадовільна поведінка на уроці фізкультури». Я вже не пам’ятаю, що я такого робив. Може, на канаті катався. Цього робити не дозволяли з міркувань безпеки, але бачення учня і вчителя зовсім різні. У дитинстві я був безстрашний і не думав про наслідки, а вчителі мають нести відповідальність.



В школі тебе готують до життя

Школа завжди щось закладає на підсвідомому рівні. Нам може здаватися, що ми нічому не навчилися, але насправді школа багато чого дає. Це і друзі, і взаємозв’язок з соціумом, і труднощі. В школі тебе готують до життя. Навіть отримувати погані оцінки – корисно. Адже в житті ти не завжди отримуєш те, чого хочеш. Можливо, людина щось не довчить у школі, що потім надолужує в університеті… Школа дає базу.

Перше заняття в якості вчителя

Це було цікаво. Перше заняття я проводив у 9-А класі. Мені було 22 роки, їм – близько 15-ти.
Спав я тоді години по 3 на добу. У мене була ще одна робота і, коли була можливість, я підпрацьовував. Тож до 1-2 ночі я працював. Потім повертався додому, готувався до занять і о 7-ій ранку вже знову збирався на роботу.

Перший день у школі був вдалим, у мене тоді було чотири заняття. Звичайно, я хвилювався, проте все склалося добре.

Про погані оцінки

Буває, що і двійки ставлю. Дехто плаче і це мене, звичайно, засмучує. «Та не плач, це ж життя. Сьогодні було 2, завтра буде 10». Таких дітей я намагаюсь заспокоїти і навіть з поганих оцінок виносити якийсь позитив. Тим паче, якщо не поставити двійку за бездіяльність, це спонукатиме інших дітей робити так само. Інколи це має бути показово, на мою думку.

Учні мене люблять. Іноді на занятті я можу відійти від теми, розповісти їм щось з життя.
Пам’ятаю, коли починав працювати, кожного дня виходив зі школи усміхненим. Колись навіть хотів рахувати, скільки днів було з посмішкою, а скільки без. Думав, якщо через рік в календарі буде більше сумних смайликів, тоді розрахуюся і піду. Зараз я вже не фіксую, але, можливо, варто відновити… Іноді виходжу злий зі школи (усміхається, – авт.).



Про дітей різних поколінь

Особисто я відчуваю різницю між своїми першими учнями і тими, яким викладаю зараз. Вони стали більш «планшетними», соціально мережевими і мають трохи інші уподобання. Я постійно спостерігаю, що на перерві більшість дітей сидить у телефонах. Але вони теж досягають успіхів, хочуть брати участь в олімпіадах, змаганнях. Не можна сказати, що ці діти пасивніші. Вони просто інші.

Фізика vs гуманітарії

Коли батьки з першого класу кажуть, що їх дитина гуманітарного складу розуму, ця впевненість закладається в підсвідомості дитини. Вона починає думати, що математика їй взагалі не під силу. Я ж вважаю, що основам математики можна навчити будь-кого. Питання лише в тому, скільки часу на це треба витратити.
Якщо вища математика потрібна не всім, то її основи має знати кожен, незалежно від майбутньої професії.
Коли дитина вмотивована, вона зможе зрозуміти будь-що. Але вчителям важко конкурувати.
Я завжди наводжу такий приклад. Телепрограми, від яких іноді неможливо відірвати уваги, знімають цілими тижнями, над ними працює багато людей. А вчитель один має конкурувати з телепрограмою, щоб зацікавити учнів. І таку «передачу» йому треба проводити кожен день.
Зацікавлювати можна різними методами. Але якщо ми займаємось фізикою, це все одно важка праця. Стимулом може бути оцінка. Деякі від похвали починають працювати ще більше, інші навпаки розслабляються. Так само і двійка може бути і стимулом до навчання, і навпаки. Вчителю не завжди з першого разу вдається знайти правильний підхід. З десятими та одинадцятими класами працювати простіше. Вони вже знають, чого хочуть.



Про «нову школу»

Там все дуже гарно розписано. Сьогодні філософія змінюється. Колись була система, під яку підганяли всіх. А зараз учень – це особистість. І вчитель має трішки підлаштуватись під кожну дитину, щоб зробити з неї індивідуальність.

Зараз існує думка, що школа нічого не дає і краще наймати репетитора. Деякі батьки часто висловлюють невдоволення шкільними вчителями. Тому авторитет викладача в очах учня падає. Батьки можуть не підтримувати вчителя, але не треба казати цього при дитині. Бо викладач, в будь-якому разі, нічому поганому її не навчить.
У виховному процесі має відбуватись плідна співпраця між дорослими. Це добре і для батьків, і для дітей, і для школи.

Про важких учнів

Є такі учні, дивлячись на яких, я бачу себе в їхньому віці. З ними я добре контактую, хоча до них зазвичай складно знайти підхід.

Насправді, якоїсь загальної методики роботи зі складними учнями немає. Можна поспілкуватися з батьками… Але скільки б разів вони не приходили до школи, на другий день все починається знову. Тут, скоріше, треба окремо працювати з кожним учнем.
Фізика передбачає знання математики. Іноді з дитиною треба повертатися назад і вивчати все спочатку. На мою думку, такий підхід найефективніший. Але на це не завжди вистачає часу та ресурсів.

Про конкурс «Вчитель року»

Цьогоріч переміг у міському «Вчителі року», в номінації фізики. А на обласному конкурсі взяв друге місце, що для мене, фактично, є поразкою. В таких речах я завжди максималіст (усміхається, - авт.). Але програв справедливо. Перше місце отримав мій колишній одногрупник Віктор Никитюк, заступник директора в локачинській гімназії.
На таких конкурсах викладачі випробовують власні сили.
Стрес отримую всі. Розповідали, що деяким викладачам навіть викликали «швидку». Мабуть кожній людині притаманне таке хвилювання. Але зі своїми страхами треба боротися.

Про телепроект «Нові лідери»

Це проект «Нового каналу», на якому кожен учасник представляє власну програму реформ. Відбирали сто кандидатів, десять з яких мали потрапити в ефір. Але мені не вистачило голосів. Мною була представлена освітня програма, яка складалася з 12 пунктів. Повний перелік можна знайти на сайті «Нових лідерів».
В числі іншого, я казав про автоматизацію освітнього процесу. Інколи вчителі виконують роботу, яка могла б робитися за допомогою комп’ютера.
Також хотілося б ділити класи на декілька груп під час занять з математики. Такий принцип використовується у викладанні гуманітарних предметів. Якщо навчити математиці відразу тридцятеро дітей доволі складно, то у групі з десяти учнів можна попрацювати з кожним особисто.

Кіно чи театр

Вчора був театр. Дивився «Любов до скону». На мою думку, акторський склад в нашому драмтеатрі досить непоганий, навіть чудовий.
В кіно і театрі я завжди шукаю філософські думки. Якщо перегляд не спонукає мене роздумів — це просто втрачений час.
З фільмів радив би подивитись «Достукатись до небес».

Шевченко чи Шекспір

Мабуть Шевченко.

Мандрівка чи домашній затишок

Люблю подорожувати, відкривати щось нове, рухатись. Я взагалі прихильник активного відпочинку. Лежати на пляжі можу максимум два дні, далі стає нудно.


Найкраще місце в Україні

Звичайно Луцьк (усміхається – авт.). А ще, можливо, село Мельники Шацького району. Мій тато звідти родом, тому влітку ми туди завжди їздим. Це благодатний край, там людина не відчуває часу.
За кордоном жити не хотілося б. В Києві теж не хочу: це місто скоріш для праці, ніж для життя. Туди краще їздити на екскурсії. Коли приїжджаю до Києва, ходжу в PinchukArtCentre. Там завжди представлене щось сучасне та цікаве.


Інтернет чи книги

Інтернет. Там можна швидше знайти інформацію.


Фізики чи лірики

І фізики, і лірики.




***
Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений

9

Читати ще

Коментарі

Лариса Панасюк

Щасливі ті діти, котрі мають такого педагога. Такого б вчителя та в кожну школу!

Наталя Присяжна

Дуже влучне порівняння роботи вчителя і телепрограм! Сергій Цюриць - енергія прогресу. Дякую за співпрацю,за бінарні уроки, за виховання моїх класних учнів!

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter